Історичне обличчя Одеси сформувалося багато років тому. Поступово забудовувались різні райони, з початком радянської індустріалізації почали з’являтись різноманітні робочі поселення. Подальший розвиток міста потребував впорядкування його центру. Як цю проблему намагались вирішити на початку 1970-х років і що з того вийшло – читайте далі.
Застройка центру Одеси складалася поступово. Деякі будівлі з’явилися протягом XIX сторіччя, їх будували дуже часто в стилі так званого російського класицизму. Все це робилось більш-менш за одним генеральним планом, прийнятим ще у 1814 році.
За радянських часів стартував новий етап будівництва. Зявилося багато нових адміністративних будівель великого розміру, які не завжди добре вписувались в оточуючу реальність. Саме тому треба було складати новий генеральний план міста, який би більше відповідав сучасним реаліям. Це сталося у 1966 році. Відповідно до нього, планувалося створити новий адміністративний та суспільний центр в районі Куликового поля та вулиць, що прилягали до нього у східному напрямі. Для цього треба було реконструювати стару частину міста.
Для вирішення цього завдання провели спеціальний закритий конкурс. Його організував Держбуд СРСР разом із своїм українським філіалом, Союзом архітекторів СРСР та одеським ісполкомом.
В конкурсі прийняли участь три фахові установи. Перша представляла Ленінград, це був Ленінградський научно-дослідницький і проектний інститут містбудівництва (оригінальна аббревіатура ЛенНИИПградостроительства). Друга установа була з Москви, а саме архітектурний інститут. Третя була місцевою, одеський філіал Діпроміста (тоді називалась «Гипроград»).
Метою конкурсу було визначення кращого планувального та об’ємно-просторового рішення загальноміського центру, що забезпечило б створення виразного та своєрідного архітектурно-мистецького вигляду міста з урахуванням максимальних зручностей для населення, яке в перспективі повинно було досягнути мільйона осіб. Найважливішим завданням було також створення виразного силуету приморської зони та органічне поєднання нового центру
з історично сформованим.
Як же вирішили ці питання авторські колективи, які брали участь у конкурсі? Спільним для всіх трьох конкурсних проектів була структурна побудова нової центральної частини міста, заснована на осьовій композиції еспланади схід — захід. Проте трактувалося це рішення у кожному проекті по-різному.
У ленінградському та московському проектах спільним було те, що центральне ядро забудови планувалось приблизити до набережної. Її, доречі, теж ще планували створити з прибережної зони міста. Подальший розвиток будівництва планувався в південному напрямку.
В одеському проекті центральне ядро забудови відділялося від прибережної території широкою парковою зоною, а розвиток забудови передбачався в напрямку еспланади схід-захід.
Жюрі конкурсу в цьому плані віддавало перевагу московському та ленінградському проектах. Було рекомендовано дотримуватись саме таких принципів при проектуванні центральної частини Одеси. Також було відмічено жорстке, гіпертрофоване рішення силуета забудови з боку моря в ленінградському та одеському проектах. Московський був в цьому плані більш помірним та «тактовним», як було вказано в офіційному рішенні.
Невдалим було визнано висотних будинків на невеликих по площі ділянках, а також включення в забудову надмірно протяжних будівель. Поставлені у прибережній зоні, вони
створювали ширму, що відокремлює місто від моря. Не було добре оцінено також рішення Одеської філії Діпроміста застосувати багатоповерхові будівлі Г-подібного у плані контуру, що утворювали ізольовані внутрішні простори.
Особливого значення у формуванні нового центру Одеси тоді приділяли еспланаді схід — захід. Вирішуючи забудову еспланади, автори московського проекту орієнтували будівлі довгою віссю на її поздовжніій вісі, надмірно ущільнивши забудову середньої частини, що призвело до порушення цілісності її сприйняття як озелененого відкритого простору.
В одеському проекті висотні будинки розташовуються головним чином з північного боку еспланади. Орієнтовані у меридіональному напрямку, вони були звернені торцями до еспланади, що значною мірою позбавляло забудову парадності та урочистості.
У ленінградському проекті основна забудова еспланади передбачалася також з північного боку, але вирішена вона була більш вільно і розкривалася у південному напрямі. Спільним недоліком всіх проектів було визнано те, що еспланада впиралася в ринок у західному напрямі.
Найкращим було визнано московський проект. Спецалісти з архітектурного інституту більш-менш тверезо підійшли до питання збереження архітектурного спадку Одеси. Вони передбачали збереження старої архітектури і більш-менш гармонічне поєднання її з новою. Наприклад, перехрестя проспекту Миру (зараз – Олександрівський) та вулиці Кірова (Базарна) планували вирішити у вигляді квадратного скверу, а не масштабних транспортних розв’язок.
Було і позитивне в інших проектах. Ленінградський та одеський проекти відзначалися за вірне вирішення транспортної проблеми. Обома проектами визначалися дві основні магістралі міста – вулиці Комсомольска (Старопортофранковська) та Свердлова (Канатна). Для цього було передбачено їх розширення.
Не зважаючи на те, що переможцем було визнано московський проект, до реалізації він прийнятий не був. Пояснювалось все тим, що жоден з проектів в повній мірі не відповідав тим реаліям, які склалися на початок 1970-х років в Одесі.
Усі три проектні організації пропонували масштабну перебудову центру Одеси із знесенням багатьох будівель. Під знесення підпадали навіть споруди, збудовані 5-8 років тому. Звісно, це було неприйнятно. Від Старої Одеси взагалі мало що залишалося, більш-менш помірним в цьому плані був лише проект москвичів.
Однак найбільше критики викликав транспортний аспект. Так, передбачалося зруйнувати все озеленення на проспекті Миру та влаштувати там потужну автомобільну магістраль. Інша магістраль взагалі повинна була пролягти вздовж прибрежної частини. Вочевидь, всі проектанти не врахували одеських зсувів, які зруйнували б цю трасу дуже швидко. Також деякі проекти пропонували прокласти автодорогу в певному «каналі». При тому його глибина майже дорівнювала глибині пролягання станцій метро у інших містах. Все це було сприйнято вкрай негативно.
Сам конкурс визнали не надто вдалим. В умовах конкурсу не були окреслені будівлі, знесення яких було неприпустим, не наголошувалось на особливостях рельєфу місцевості та її грунтів. Московський та ленінградський проектні колективи навіть не приїздили в Одесу на ознайомлення! Втім, одеський філіал Діпроміста теж наробив помилок, хоча знав міські реалії краще за інших.
Врешті решт, було вирішено в центрі міста зробити лише косметичні перебудови. Прибрати повинні були лише відверто застарілі та аварійні будівлі, в деякій мірі розширити важливі вулиці. А основні зусилля з облаштування та перепланування територій було вирішено перенести на інші райони міста, які і справді портебували впорядкування.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
