Всі ми знайомі з так званими «хрущовками». Під ними зазвичай мають на увазі панельні п’ятиповерхові будинки. Але в одесі масове індустріальне будівництво того часу мало суттєві відмінності, обумовлені одразу декількома причинами. Зараз ми про це і розкажемо.
На той час в Одесі була катастрофічна ситуація с житловим фондом. Втім, вона була такою ще до війни, а після неї все тільки погіршилось. Люди буквально мешкали у трущобах та в кращому випадку — в комуналках або гуртожитках. Проблема вирішувалась дуже повільно, і навіть у середині 1950-х була дуже гострою.
Після смерті Сталіна було поступово згорнуто притаманний його часам стиль сталінського ампіру, коли будівлі зводились помпезними, із фонтанчиками у просторих дворах та широким застосуванням різноманітного декору та архітектурних елементів у стилі колон тощо. Було обрано курс на швидке, індустріальне будівництво.
За зразок було взято зведення будівель з панелей. Панелі дозволяли зводити будівлі буквально за лічені місяці, іноді могли взагалі вкластися в місяць. Так і з’явились знамениті «хрущовки». Будували їх і в Одесі, але перші п’ятиповерхові будівлі у той час будувались в Одесі за іншою технологією.
На той час в Одесі ще не було побудовано комбінату, який би виробляв ці типові панелі. Але навіть після початку їх випуску швидко з’ясувалося, що потреба у панелях набагато перевищує об’єми їх випуску.
Тому в Одесі використовувалось так зване «великоблочне будівництво». Воно полягало у використанні великих готових блоків з цегли, або з каменя-ракушняка. Такий спосіб в деякій мірі дозволяв прискорити будівництво та здешевити його, і при цьому не вимагав особливих і дефіцитних матеріалів чи деталей.
Типовим будинком з блоків була п’ятиповерхівка на 40 чи 32 квартири, в залежності від типу. В Одесі засвоїли і створення блоків у спецальних металевих кондукторах. Це дозволяло окрім виробництва власне блоку ще і оштукатурювати їх з зовнішного і внутрішнього боку.
Будинки з блоків будували у різних районах міста. Звісно, найголовнішим місцем їх скупчення став район «Черемушки». Ця російська назва прийшла від московського району, який став першим, забудованим індустріальним методом. Район став у якійсь мірі типовим, і його ім’я присвоювали аналогічним районам-новобудовам по всьому Радянському Союзу. Побудова йшла від Люстдорфської дороги і далі в бік вулиці Космонавтів.
Також районами за побудови подібних домів стали Лузановка, Застава та поселення ім. Котовського (зараз жилмасив Котовського). Групи будинків зростали тут поступово, починаючи з 1959-1960 років.
Окрім житлових будинків, з’являлись і гуртожитки. Вони призначались як для працівників окремих підприємств, так і для груп людей. Деякі з п’ятиповерхівок зводились військо-будівельними організаціями, оскільки призначалися для військових та членів їх сімей.
Для того щоб побудувати дім швидко, треба було ретельно все підготувати. На першому етапі освоювали майбутній будмайданчик, а далі встановлювали бетонні блоки для облаштування підвальних приміщень. Наступним етапом було облаштування котельні, далі прокладалися інженерні мережі та монтували котельню.
І лише після всієї підготовки розпочиналося зведення стін, а згодом і кровлі. Великі блоки мали різне наповнення – бетон, ракушняк або цегла. Але цеглу використовували рідко, бо вона теж була дефіцитною. Також іноді могли не робити балкони на другому поверсі будівлі, хоча таке рішення теж зустрічалось не завжди.
Особливих прикрас на будинках тоді не робили. Зазвичай все закінчувалось облицюванням плиткою, як максимум могли на торцях зробити мозаїку, але це робили рідко. За комфортом, звісно, будівлі значно поступалися навіть майбутнім будівлям в 9 поверхів, які масово будували вже у 70-х та 80-х.
На зведення будівель потребувалося від 180 до 200 днів, але іноді справлялися і за місяць-півтора. Таке бувало рідко, але теж траплялося. Зазвичай все гальмувалось лише відсутністю якихось будівельних матеріалів, технологія була засвоєна та відпрацьована.
Якість виконання робіт, втім, залишала бажати кращого. Вже через декілька років довелося виконувати ремонтні роботи на кровлях та інших деталях багатьох будинків. Звукоізоляція в нових квартирах теж була… вірніше сказати, що її зовсім не було.
Розміри квартир теж були невеликими. Зокрема, в Одесі квартира могла бути ще меншою, аніж було в проекті будинку. Так складалося тому, що зазвичай ділянки під будівництво були менше проектних, і тому розміри будинку (а, відповідно, і квартир) теж доводилось коригувати.
Деякі будинки в експериментальному порядку декілька будинків збудували із суміщеною кровлею. Це дало суттєву економію в грошах та в будматеріалах, зменшило необхідний обсяг будівельних робіт. Але поряд із цим виявився і недолік – над вікнами верхнього поверху доводилось влаштовувати розводку систем опалення. Це значно погіршувало і без того не надто презентабельний вид як будівлі в цілому, так і квартири.
Тим не менш, ці будівлі і досі стоять на своїх місцях. Одесити і гості міста можуть їх побачити кожного дня. На свій час це було швидке та дуже актуальне вирішення житлової проблеми. Важливо вивчити і знати цей досвід. Адже по закінченні війни в Україні з’явиться суттєва потреба у масовому житловому будівництві, і досвід індустріальних забудов минулого слід враховувати.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
