Як не дивно, але повноцінна пекарня в Одесі з’явилась набагато пізніше, аніж саме місто. До початку випікання хліба у промислових масштабах одесити змушені були користуватись послугами невеликих булочних, це було дуже незручно і викликало періодичні проблеми із постачанням хлібу, оскільки населення міста швидко зростало.
Історія промислового хлібопечення в Одесі розпочалася 1897-го року, коли на Пересипу з ініціативи товариства піклування незаможних громадян відкрився так званий Будинок працьовитості — комплекс майстерень, які давали можливість бездомним заробляти собі на їжу та дах над головою. При будинку була створена і найбільша на той час пекарня, яку 1925 року реорганізували на хлібозавод №1.
Іноді путівники або екскурсоводи розповідають, що у пекарні Будинку Трудолюбства якийсь час працював сам Олексій Пєшков, відомий під творчим псевдонімом Максим Горький. Але це, звичайно, неправда — цей російський письменник прожив в Одесі кілька місяців 1891 року, за шість років до заснування майстерень, і працював не пекарем, а портовим вантажником.
Втім, у ролі пекаря Горький все ж таки себе спробував, але не в Одесі, а в Казані, де йому довелося найнятись у крендельну майстерню Василя Семенова. Цьому періоду його життя присвячена автобіографічна поема «Двадцять шість та одна». Ось як описується у ній процес виготовлення хлібобулочних виробів у дореволюційній Росії:
Нас було двадцять шість чоловік — двадцять шість живих машин, замкнених у сирому підвалі, де ми з ранку до вечора місили тісто, роблячи кренделі та сушки. Вікна нашого підвалу упиралися в яму, вириту перед ними і викладену цеглою, зеленою від вогкості; рами були загороджені зовні частою залізною сіткою, і світло сонця не могло пробитися до нас крізь шибки, вкриті борошняним пилом. Наш господар забив вікна залізом для того, щоб ми не могли дати шматок його хліба жебракам і тим з наших товаришів, які, живучи без роботи, голодували, — наш господар називав нас шахраями і давав нам на обід замість м’яса тухлу трібушину…
Легенда про роботу Горького в одеській пекарні, мабуть, народилася через те, що після реорганізацій майстерень у завод останньому надали ім’я письменника, і колектив підприємства навіть листувався з цього приводу з автором «Пісні про Буревісники», який тоді мешкав на Капрі.
Втім, існувала ухвала правління Професійного товариства Хлібо-кондитерського виробництва. Згідно з нею, загрожували виключати тих своїх членів, хто ризикне працювати в неділю або на Великдень. Також зберігся один із перших документів, що регламентують санітарно-гігієнічні норми для хлібопекарень, громадських, цукеркових та кондитерських майстерень, що відкривалися в місті наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. Згідно з ним, зокрема, співробітникам суворо заборонялося місити тісто ногами, фарбувати посуд свинцевими білилами і випускати у продаж недопечений хліб.
У 1930-х роках в Одесі відкрили друге хлібопекарське підприємство – автоматичне. Воно виробляло вже понад 100 тонн хліба на добу (завод №1 давав 70 тонн на рік) і вважалося одним із найкращих у світі.
Під час Другої світової війни хлібозавод №1 був повністю зруйнований окупантами, дивом уціліли лише чотири печі, що стояли просто неба. Але жителям Одеси потрібен був хліб, і, натягнувши над печами брезент, хлібопеки почали випікати хліб. Був він тоді тільки одного сорту і виготовлявся із суміші пшеничного, житнього та кукурудзяного борошна. 1946 року заводу вдалося вийти на довоєнний рівень продукції – 50 тонн хліба на добу, проте випікати хліб у «польових умовах» стало неможливо.
Було вирішено відновлювати завод самотужки, оскільки на допомогу чекати було ніколи. Серед робітників заводу знайшлися ентузіасти: муляри та теслярі, покрівельники та водопровідники. Вони видобували камінь і ліс, розбираючи руїни згорілих будівель, зі старих морських суден випилювали автогеном металеві плити. Після восьмигодинної зміни втомлені люди кілька годин за рахунок свого відпочинку працювали на відновлення рідного підприємства. І завод було відновлено повністю.
Нова сторінка в історії одеської хлібної промисловості відкрилася 31 грудня 1971 року, коли запрацював четвертий за рахунком (третій відкрили в 60-х) завод на Генерала Петрова. Проект будівництва було перероблено з метою оснащення сучасними засобами автоматизації та забезпечення праці хлібопекарів директором заводу Еліксом Григоровичем Касьяновим. Це, без сумніву, непересічна людина вісторії Одеси.
Першу партію «продукту №1» підприємство дало у новорічну ніч! Старожили розповідають, що коли запустили лінію, з’ясувалося, що нема кому стояти на укладанні. І тоді один із слюсарів побіг за дружиною — благо, жив він недалеко. Так само зробили й інші майстри. У результаті перший хліб нового заводу укладали не професіонали, а дружини слюсарів.
З боку міста заводу завжди приділялася належна увага і вже 1984 року на ньому відбулися перші зміни. Там були введені в експлуатацію нові бродильні ємності, а тістомісильні машини поміщені на естакаду.
У 1986 р. було модернізовано виробництво бубликів і відбувся перехід безопарний спосіб приготування тіста; 1988-го — запроваджено нову лінію з випічки «Дарницького» продуктивністю 36 тонн на добу. Невдовзі продукція одеського хлібозаводу N 4 отримала визнання у земляків, а й поза міста. Не раз бублики, батони та інша продукція визнавалися однією з найкращих у Союзі РСР.
Ці та подальші оновлення стали можливими завдяки невтомній роботі першого директора заводу Е.Г. Касьянова. Вже в період незалежної України на підставі заводу було створено ВАТ “Одеський коровай”. Якість продукції заводу незмінно не викликала жодної критики.
Підприємство витримало і нові виклики, пов’язані із повномасштабним вторгненням російських військ. 54% всього хлібу в Одесі й Одеській області вироблені на цих потужностях. Компанія випускає продукцію під двома торговими марками: «Одеський коровай» та «Одеський хлібозавод № 4».
Продукція виробляється на чотирьох виробничих майданчиках: Одеський хлібозавод № 4, Одеський хлібозавод № 2, Білгород-Дністровський хлібозавод і Подільський хлібозавод, на яких загалом працює 1055 чоловік. Це дає змогу щодня виробляти понад 150 тонн продукції, що налічує 165 найменувань у 15 товарних групах — пшеничний і житній хліб, батони, булочні вироби, лаваші, листкові та здобні вироби, печиво, пряники, сушки, сухарі, кекси, торти, тістечка, напівфабрикати тощо.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
