Як в Одесі почали займатися археографією

Археографія – це наука, що займається усім комплексом проблем, пов’яза них із введенням письмових джерел до наукового обігу на етапі їх пошуку і збирання, наукового опису та публікації. На початок XIX століття центром цієї науки в Україні була саме Одеса, особливо в південному регіоні.

Три молодих історика

Наприкінці XVIII і у перші десятиліття XIX ст. Одеса, як відомо, розвивалась досить бурхливо. Поступово вона перетворювалась на один із центрів економічного життя на півдні Російської імперії. Поряд з цим місто ставало одним з культурних центрів України. Свідченням цього стала поява театру з його італійською оперою, виникнення видавничої справи та перших газет, розвиток археології та заснування археологічного музею тощо.

У другій половині XIX ст. культурні процеси у місті прискорились і поглибились. Сприяла цьому в значній мірі громадська атмосфера, створена новоросійським і бессарабським генерал-губернатором М. С. Воронцовим. Зародки історичних досліджень в Одесі можна зафіксувати на початку 1830-х років.

Як свідчив М. Н. Мурзакевич, він разом з М. М. Кирьяковим та А. О. Скальковським у вечірніх бесідах восени 1832 р. вирішили « з’ясувати досі темну історію Новоросійського краю». Кирьяков мав взяти господарчо-природничий аспект цієї історії, Скальковський — нову історію, а Мурзакевич — давню. Молоді аматори-історпки (всі — випускники етико-політичного відділення Московського університету) поставили перед собою складне завдання, оскільки ще не існувало наукових праць з історії Новоросії і головна проблема для них була — брак джерел. Перші знайдені джерела могли побачити тоді світ лише на сторінках «Одесского вестника», єдиної газети у місті, яка стала на той час своєрідним краєзнавчим центром в Одесі.

Історія Одеси від Скальковського

У грудні 1834 р. А. О. Скальковський. збираючись написати історію Новоросійського краю, подав М. С. Воронцову записку, з якої відомо, що він частково оглядав архівні матеріали в Одесі і тепер просив дозволу оглянути архіви різних державних установ Херсонської і Катеринославської губерній. Цей документ був по суті програмою археографічних пошуків у південних регіонах.

Маючи дозвіл і сприяння М. С. Воронцова, А. О. Скальковський здійснив у 1835 р. свою першу археографічну експедицію но Новоросійському краю, під час якої знайшов необхідні джерела для написання його історії. Як результат подорожі з ’явились чотири праці, в тому числі «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края» (1836— 1838). Специфікою праць
А. О. Скальковського було те, що на їх сторінках, а також у «Додатках» до них, він намагався надрукувати якнайбільше історичних джерел.

Наприкінці 1836 р. А. О. Скальковський розпочав роботу (за пропозицією градоначальника О. І. Левшина) по написанню історії Одеси. Наслідком цього була поява ще двох археографічних праць, в тому числі — «Первое тридцатилетие истории города Одессы» (1837). У 1838 р. А. О. Скальковський здійснив публікацію уривків важливого наративного джерела — спогадів запорожця М. Л. Коржа («Изустные предания о Новороссийском крае »), які записав і передав йому архієпископ Гавриїл.

Під час ознайомлення, а згодом і використання великої маси історичних джерел у А. О. Скальковського 1837 року виникла думка створити в Одесі історичний архів. Для виконання цих намірів він здійснив нову археографічну експедицію. Найважливішим його успіхом було відкриття для науки у Катеринославі решток архіву Коша Нової Запорізької Січі.

Займаючись дослідженням Одеси та Новоросійського краю як історик, а з 40-х років і як статистик (очолив Головний статистичний комітет Новоросійського краю) А. О. Скальковський продовжував друкувати джерела на сторінках своїх творів. Тому цілу низку його творів, написаних до середини 1860-х років, в тому числі суто статистичних, можна зарахувати до археографічних. Саме він започаткував цю діяльність в Одесі.

Наукове товариство

Археографічна діяльність в Одесі піднялась на новий рівень з утворенням Одеського товариства історії та старожитностей. Виникнення Товариства у 1839 р. стало помітним явищем у науковому і культурному житті не лише Південної України, але і всієї Російської імперії. Воно сконсолідувало майже всі найкращі сили археологів, істориків, нумізматів, статистиків, краєзнавців в регіоні та поза його межами. Думка про створення Товариства належить М. М. Кир’якову.

Основним завданням Товариства було проведення археологічних розкопок та видання досліджень з історії, археології, статистики, топографії Новоросійського краю та Одеси. Для виконання цих завдань Товариство зайнялось збиранням, описом і збереження пам’яток старовини, в тому числі і документальних джерел.

Наприкінці 30-х — на початку 50-х pоків XIX століття найактивнішим археографом у Товаристві був його перший секретар М. Н. Мурзакевич, який у перших трьох томах «Записок» (видання Товариства) здійснив майже половину всіх археографічних публікацій.

Пошук історичних джерел у Товаристві не мав такого цілеспрямованого характеру як, наприклад, у Скальковського. Оскільки члени Товариства мешкали на всьому півдні України (і поза його межами ) і не було потреби організовувати спеціальні археографічні експедиції, пошук здебільшого вівся на місцях. Іноді виїзди все ж робили, але це було вкрай рідко.

Одеські дослідники уже у першій половині XIX ст. провели значну роботу по пошуку історичних джерел в архівах державних установ, в приватних архівах, колекціях і бібліотеках тощо на Півдні України і поза його межами. На основі знайдених матеріалів у 30-ті – на початку 50-х pp. XIX століття
було написано цілу низку історичних творів, а також здійснено десятки археографічних публікацій в якіх було опубліковано сотні документів та наративних джерел. Археографічна діяльність стимулювала джерелознавчі дослідження у місті, і разом з тим це сприяло розвитку історичної науки в Одесі.