Протягом боїв літа 1941 року Одеса успішно відбивала наступ румунських та німецьких військ. Однак ситуація на фронті складалася не надто добре, і вирішено було війська одеського оборонного району перекинути у Крим, на допомогу Севастополю. Заразом було проведено евакуацію людей, техніки та матеріальних цінностей. Загальноприйнято вважати, що вона пройшла добре та за планом, однак сьогодні ми дізнаємося, що це було не зовсім так.
Евакуація матеріалів одеських архівів відбулася літом 1941 року. Так, у липні до Сталінграду і Уральська вивезли 4 вагони документів Одеського обласного державного архіву. 25 серпня Одесу залишила остання група архівістів з вантажем архівних документів. Всього було евакуйовано близько половини матеріалів архівних установ, в переважній більшості документи радянського періоду. Неевакуйовані архівні фонди були розміщені у приміщеннях Успенської церкви (обласний архів) та на вулиці Ольгіївській, 14 (міський архів).
В цей час відбувалася і євакуація з Одеси музейних цінностей. За короткий термін було відібрано близько 800 експонатів з музею російського та українського мистецтва й музею західного та східного мистецтва, що складали незначну частину їх багатющих фондів. Підготовка до евакуації згідно з існуючим планом була розпочата за розпорядженням обласного відділу мистецтва заступником директора музею західного і східного мистецтва П, М. Сегалем та старшими науковими співробітниками професорами М. В. Замечеком та Т. Б. Фраєрманом.
Після повернення з Москви директора Одеського музею західного і східного мистецтва професора О. Д. Зейлігера, йому було доручено керівництво евакуацією музейних цінностей.
Спочатку планувалося вивезти музейні експонати із супровідним персоналом залізничним транспортом, для чого передбачалося виділити два вантажних вагони. Однак через перезавантаженість залізничних шляхів військовими ешелонами і постійні нальоти люфтваффе на залізничні магістралі Одеса — Київ, Одеса — Харків, евакуацію було вирішено здійснити морським транспортом.
Запропоновані маршрути вивезення музейних фондів до Ростову-на-Дону або до Маріуполя були відхилені. В Маріуполі не було вогнестійких залізобетонних або кам’яних закритих сховищ і картини могли зазнати шкідливої дії атмосферних опадів, а в Ростові-на-Дону вивантаження в порті відбувалося на мілководді на баржі або катери, які могло залити водою. В кінцевому рахунку обласне керівництво вирішило евакуювати їх через Новоросійськ маршрутом Одеса — Новоросійськ — Сталінград — Свердловськ (або Уфа).
Робота по упаковці дорогоцінних полотен затримувалася через нестачу упаковщиків. Дошки і фанеру для їх виготовлення доводилося збирати по квартирах. І лише 25 липня евакуйоване майно музею західного і східного мистецтва було запаковане в 11 ящиків. До цього ще додались 4 ящики цінних полотен з музею російського і українського мистецтва. Серед них них були відомі твори західноєвропейських, українських, російських майстрів (П. Веронезе, Д. Каналетто, Я. Брейгеля, А. Маньяско, К. Брюлова, І. Репіна, В. Сурикова та інші).
Менш цінний живопис, фарфор, бронзові вироби перенесли у підвал. Перевезення запакованих
експонатів теж виявилося нелегкою справою. Так, картини музею російського і українського мистецтва були вивезені у пакгаузи порту на випадково навернених підводах. З 30 липня по 12 серпня цінний вантаж пролежав у порту, чекаючи слушної нагоди бути завантаженим на черговий корабель, що відходив до Новоросійська.
12 серпня о восьмій годині вечора його, під час постійного бомбардування з повітря, було перенесено на борт теплохода «Крим», який, взявши ще 1500 поранених бійців й 1500 осіб мирного населення, негайно рушив з Одеси. 19 серпня теплохід прибув у Новоросійськ, де за сприянням голови місцевої евакуаційної комісії Бережного музейні цінності 23 серпня залізницею були відправлені до Сталінграда.
Там, після їх завантаження на пароплав «Скрябін» («Молотов»), відбули по річках Волзі і Камі до зупинки «Дербежка», що знаходилася біля впадіння річки Білої в Каму. Після перевантаження на річковий баркас, були відправлені до Уфи, куди прибули 1 жовтня 1941 року. Звідси музейні експонати були перевезені в художній музей Башкирії, де зберігалися у Картинному фонді евакуйованих музеїв України.
Таким чином евакуація культурних цінностей відбувалася у надзвичайно складних умовах воєнного часу. Швидкий наступ німецько-румунських військ не давав вчасно і повністю вивезти всі цінності. До цього додавалося пасивне ставлення влади до евакуації культурного надбання, яка, по суті, була пушена на самоплив. Першочерговим завданням визначалося перебазування матеріальних ресурсів, оборонної промисловості та інших підприємств, а предмети культурної спадщини рятувалися завдяки ентузіазму, витривалості, енергійності працівників культури. Як наслідок, була вивезена у безпечне місце лише незначна частина культурних цінностей, а значно більшу частину спіткала сумна доля бути пограбованими, знищеними, поневірятися в інших країнах.
На березі було залишено 102 артилерійських гармати (вивезено 462), 2385 автомашин (вивезено 1158), 291 трактор (вивезено 163), 10785 коней (вивезено 3625) і, не доводиться сумніватися, ще маса всього, що було малою значимістю для Верховного командування, але дуже цінного для життєдіяльності військ.
Німці пишуть про 6400 бійців Червоної армії, які відстали під час евакуації і потрапили в полон. Вичерпних відомостей про стан з’єднань Приморської армії, які прибули до Криму, знайти поки що не вдалося, але й те, що відомо, справляє гнітюче враження. У 25-й стрілецькій дивізії залишилося 189 коней і 41 автомашина, у 95-й стрілецькій дивізії — 156 коней і 31 автомашина. Не краща ситуація була у 421-й стрілецькій та 2-й кавалерійській дивізіях. Тільки 265 корпусний артилерійський полк виглядав на загальному тлі досить непогано, зберігши 175 автомобілів.
Якщо вірити свідченням полонених радянських командирів, то навіть 157-а стрілецька дивізія, яка вивозилася з Одеси першою, залишила там більшу частину транспорту. Навряд чи у розпорядженні Чорноморського флоту чи 51-ї армії були достатні резерви транспорту, щоб забезпечити не лише перекидання живої сили, а й необхідного озброєння, боєприпасів та предметів постачання. Швидше за все, саме недоліки в організації тилового забезпечення та вивозу всього необхідного стали основною причиною того, що в Криму Приморська армія не виправдала сподівань, що на неї покладали.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
