У сьогоднішній Одесі про Якова Бардаха знають дуже мало, і сказати що це прикро – все рівно що промовчати. Насправді масштаб діяльності цього лікаря точно заслуговує на те, щоб йому було присвячено хоча б вулицю у рідному місті, для якого він стільки зробив.
Яків Бардах був онуком рабина. Його батько Юлій Меєрович (1827-1904) одним із перших ввів у одеській Талмуд-Торі викладання єврейських предметів російською мовою. Він був законовчителем у Рішельєвській гімназії і за свою педагогічну діяльність був зведений у спадкове почесне громадянство. Юлій Меєрович дбав про подальшу долю своїх учнів, влаштовуючи їм стипендії в університеті.
Після закінчення Рішельєвської гімназії Яків Бардах вступив до Новоросійського університету на природне відділення та навчався у Іллі Ілліча Мечникова. Далі він поїхав до Петербурга, де здобув другу освіту у військово-медичній академії. Повернувшись до Одеси, молодий лікар із великим ентузіазмом взявся до роботи у невеликій приватній мікробіологічній лабораторії, влаштованій Мечниковим у себе вдома.
Так тривало близько двох років. Але заняття бактеріологією вимагали величезних коштів. Ілля Ілліч разом із двома своїми колишніми учнями задумав влаштувати в Одесі бактеріологічну лабораторію. Вона була відкрита 11 червня 1886 року коштом Одеського міського управління та Херсонського губернського земства.
Одеська бактеріологічна станція була першою в Росії та другою у світі (після Пастерівського інституту в Парижі). Станція займалася виробництвом антирабічних щеплень, приготуванням вакцини проти сибірки, дослідженням причин чуми та інших заразних хвороб рогатої худоби, визначенням перших випадків холери, навчанням земських лікарів бактеріології. І.І. Мечников був її завідувачем, М.Ф. Гамалея — товаришем завідувача, Я.Ю. Бардах – заступником завідувача. Станція розташовувалась спочатку на квартирі Н.Ф. Гамалеї на Канатній, 14, а потім було переведено на Гульову, 4. За свідченням М.Ф. Гамалеї, Яків Юлійович так здійснив підготовку лабораторії до роботи, що вже за кілька днів після відкриття там проводилися запобіжні щеплення проти сказу.
Але перше щеплення в Одесі проти сказу було зроблено Яковом Юлійовичем самому собі, про що свідчить запис у приймальному журналі станції, зроблений рукою М.Ф. Гамалеї: «1886 р., 11 червня. № 1. Бардах Яків, 28 років, виявив бажання бути щепленим першим».
Так здоровий співробітник станції першим перевірив на собі безпеку щеплення, після чого почали робити щеплення людям, укушеним скаженими тваринами. До кінця року щеплення отримала 381 особа. Причому люди приїжджали до Одеси з усіх куточків Росії.
Коло робіт Я.Ю. Бардаха на станції було широким. Насамперед — антирабічні щеплення. Проводились практичні заняття з курсу бактеріології, який читав І.І. Мечніков для земських лікарів, біологів та хіміків. Проводились бактеріологічні дослідження з виявлення холери, дизентерії, черевного тифу, туберкульозу, малярії, сибірки, чуми великої рогатої худоби та інших інфекційних захворювань людини та тварин.
Ерудиція Якова Юлійовича у цій галузі вже тоді була настільки великою, що І.І. Мечниковим йому було надано честь ознайомити Л.С. Ценковського, який спеціально приїхав до Одеси з новітніми бактеріологічними методами, що тільки починали тоді входити в життя.
1888 року І.І. Мечников вирішує назавжди виїхати з Росії до Парижа працювати у Пастеровський інститут. Завідування бактеріологічною станцією передає Я.Ю. Бардаху.
За відсутності Мечникова відбувається нещасний випадок, що призвів до великих матеріальних втрат. Лікар Я.Ю. Бардах прищепив протисибіркову вакцину вівцям поміщика Панкеєва, але за нез’ясованими обставинами щепленою виявилася не перша, а друга, тобто отруйна вакцина. Внаслідок цього загинула величезна кількість овець. До судового розгляду справа не дійшла, але тривалий час велася «війна нервів». Земська влада звинувачувала бактеріологічну станцію, звинувачувала І.І. Мечнікова. Мечніков виступив на захист свого вихованця,і врешті-решт, конфлікт владнали.
Під керівництвом Я.Ю. Бардаха на станції тривала інтенсивна, напружена робота. Молодий учений – енергійний, талановитий – розгорнув велику, різнобічну наукову, практичну, педагогічну та адміністративну діяльність.
Незважаючи на обсяг роботи, що зростав, персонал станції з нею успішно справлявся. Я.Ю. Бардах зробив ряд робіт, що стосуються питань імунітету, сказу, сибірки, черевного та зворотного тифу та інших питань. Серед інших — розробка методу та отримання антидифтерійної сироватки шляхом імунізації собак. Притому, ці роботи було проведено самостійно, без усілякого зв’язку з аналогічними дослідженнями, що проводились у інших країнах. Хоча Бардах кілька разів їздив за кордон для ознайомлення з іноземним досвідом.
Врешті-решт, проти Бардаха почали спеціальну кампанію. Ані міську владу, ані місцевих чорносотенців не влаштовувало те, що на чолі такого важливого і поважного закладу стоїть єврей. Після довгої боротьби Бардаха все ж звільнили,сталося це у 1891 році. Не прийняли його і у Інститут експериментальної медицини у Петербурзі, знову-ж таки через єврейське походження.
Яків Юлійович був не з тих людей, хто опускає руки і впадає у відчай. Залишаючи завідування бакстанцією, він запитує дозвіл у нового завідувача станції доктора Діатроптова на право продовжувати на базі станції розпочату роботу з профілактики та лікування дифтерії. Роботу цю було заплановано ним як докторську дисертацію.
Вона була побудована на великій кількості ретельно проведених спостережень над чотирмастами тваринами: собаками, ховрахами, кроликами, морськими свинками, мавпами. У січні 1893 року роботу доповіли у Товаристві одеських лікарів, а 1894 року вона була захищена в Московському університеті як докторська дисертація під назвою «Дослідження з дифтерії». Це була перша в Росії робота із серотерапії. Бардах продовжував працювати в Одесі, хоча мав багато запрошень з іноземних інститутів та інших закладів.
Яків Юлійович був не лише великим вченим-мікробіологом, чудовим педагогом і лектором, а й чудовим лікарем-практиком. Серйозним недоліком у лікувальній роботі на той час була відсутність швидкої медичної допомоги. Організувати її було важко через відсутність коштів. Цю проблему допоміг вирішити граф М.М. Толстой, який своїм коштом побудував і повністю обладнав у Валихівському провулку чудову будівлю станції. 26 років, від дня заснування станції у 1903 році і до кінця свого життя, її очолював Яків Бардах.
При цьому станція містом не фінансувалась, вона існувала на пожертвування окремих городян. Діяльність станції мала авторитет у жителів. Міські газети опублікували правила внутрішнього розпорядку станції. Одне з ухвалених правил свідчило: «За надану допомогу станція жодної плати не стягує, незважаючи на ступінь спроможності потерпілого. Станція швидкої допомоги просить не турбувати лікарів марною пропозицією гонорару, якого вони в жодному разі прийняти не можуть. Санітари та кучери за прийняття подач звільняються негайно зі служби». Вже в перший рік роботи за швидкою допомогою звернулися 2400 хворих та постраждалих.
Восени 1905 року у місті вибухнув страшний смерч єврейських погромів. Самовіддано проявили себе лікарі станції швидкої допомоги, які під градом куль та ударів озвірілих погромників надавали першу допомогу постраждалим, доставляючи їх потім до лікарень. Разом із рядовими лікарями виїжджав на виклики завідувач станції доктор Бардах. Визнанням заслуг Одеської станції швидкої допомоги стало запрошення взяти участь у роботі Міжнародної гігієнічної виставки у Дрездені (1911). Журі виставки присудило одеській швидкій почесний диплом та медаль Есмарха.
Із зростанням населення міста розширився і радіус діяльності станції. 1910 року в Одесі спалахнула епідемія холери. Бригади ШМД були екстрено навчені правилам надання допомоги холерним хворим. У роки Першої світової війни при ШМД було відкрито курси для сестер милосердя. Лекції читали доценти Я. Бардах, І. Сабанцев, доктор Я. Зільбербер та ін. Після закінчення курсів у приміщенні станції було відкрито лазарет для поранених. Ряд лікарів ШМД був призваний на військову службу.
Після революції Яків Бардах стає першим професором першої у Росії кафедри мікробіології. Заслуги професора Бардаха було визнано радянською владою. Вони були настільки значущі, що в ті роки, коли проводилася націоналізація будинків та особняків і вони ділилися на однокімнатні комуналки, Якову Юлійовичу залишили його будинок.
18 листопада 1928 року місцева влада та громадськість міста урочисто відзначили 45-річний ювілей діяльності Я.Ю. Бардаха. Привітання на адресу ювіляра надійшли від російських та зарубіжних учених, зокрема від Пастерівського інституту в Парижі.
Через сім місяців після цього свята Яків Юлійович захворів і 17 червня 1929 року помер. Його поховали в Одесі на 2-му Єврейському цвинтарі, поряд із Менделем Мойхер-Сфорімом та Семеном Фругом.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
