В Одесі за доби Центральної Ради побачили світ 7 україномовних газет: “Український виборець“, “Салдатська Думка“, “Рідний Курінь“, “Херсонщина”, “Чорноморська Хвиля“, “Вільне життя” і “Вістник Одеси” й перший журнал – “Українське Слово“. Газета “Рідний Курінь” привертає увагу з декількох точок зору. По-перше, як складова частина розвитку україномовної преси в регіоні;
по-друге – як важливе джерело до вивчення революції на місцевому рівні, адже часто на сторінках часопису знаходимо дані, яких немає в інших джерелах.
Зазначене видання започаткувало свою історію як “Салдатська Думка”. Ця газета мала виходити у вигляді додатку до “Солдатской мысли” двічі на тиждень. Гаслом видання була фраза “Нехай живе федеративна демократична Російська республіка і автономія України”. Редакторами були М. Григорович і С. Зінченко.
Правда, у такому вигляді світ побачило тільки три номери. У премєрному, який з’явився 4 серпня 1917 р., згадувалися головні мотиви появи даної продукції:
“Одеса – велике місто, більшість населення її українці та й в Одеському гарнізоні солдати та матроси здебільшого українці… Салдатська Думка… бере на себе сміливість допомогти українській людності Одеси уявити собі справжній стан речей на Україні…”. Безумовно, що достатньо уваги приділялося військовій тематиці, оскільки видання було розраховано насамперед на читачів-солдатів. Тому нерідко друкувалися військові накази, відозви до солдат-українців, розпорядження вищого військового керівництва (передусім українського), хроніка, звернення до військових тощо.
Окрім цього в усіх трьох номерах (№2 – 13 серпня, №3 – 29 серпня 1917 р.) друкувалися матеріали, присвячені загальнополітичній тематиці. Зокрема, у другому номері знаходимо декілька заміток про російську революцію, змалювання ситуації з галицькими українцями329. Провідною ідеєю цих статей була думка, що російська інтелігенція ставиться з нерозумінням до прагнень українців.
Припинивши своє існування як “Салдатська Думка”, часопис невдовзі відродився під більш відомою назвою “Рідний Курінь”. Разом з тим, спостерігалися і певні відмінності. Найперше, що тепер “Рідний Курінь” друкувався як орган Одеського Керівничого Комітету та Одеської Української Військової Ради, себто переставав бути молодшою сестрою “Солдатской мысли”,
а перетворювався у самостійну одиницю.
По-друге, зростає вдвічі обсяг газети – до 4-х сторінок. Зберігалася задекларованою періодичність виходу в світ – 2 рази на тиждень по неділях і середах. Але насправді такої частоти редакція не зуміла дотриматися, тому газета з’являлася у різні дні, залежно від фінансових можливостей. Правонаступність “Рідного Куреня” задекларовано вже у наступному номері (№ 4).
При цьому редактори чітко визначали мету існування часопису, яка на їхню думку була покликана:
Останнє положення свідчить, що видання, відбиваючи позицію українських організацій Одеси, дотримується принципів, на яких будувала українську державність Центральна Рада – автономія України у складі Російської республіки.
Внутрішня структура газети не була прив`язана до конкретних рубрик. Ми можемо виділити лише окремі напрями, яким приділялася більша увага. Пріоритетними стали проблеми:
Найчастіше авторами повідомлень та статей були прапорщик М. Григорович, який головну увагу зосереджував на аналітичних статтях політичного характеру, С. Зінченко – спеціалізувався на проблемах освіти, мови та І. Щоголів. Перу останнього належать замітки, повідомлення, статті, присвячені військовим проблемам. Переважна більшість матеріалів готувалася до друку саме М. Григоровичем.
На фоні висвітлення політичного і суспільного життя редакція неодноразово вдається до аналізу справ у самій газеті. У № 13 звертається увага, що кепські справи пов’язані у тому числі з відсутністю власної друкарні, через що неможливо випускати газету двічі на тиждень. Спізнілий вихід не дає змоги залучити більше читачів, а значить коштів.
Вихід із ситуації редакція побачила в тому, щоб у подальшому “Рідний Курінь” з’являвся не як газета, а як журнал, себто головну увагу звертатимуть на аналітичні статті, й менше на поточну інформацію. Щоправда серйозних змін обличчя часопису так і не зазнало.
З номерів 14-15 з`являється нове гасло: “Хай живе Українська Народна Республіка”. Під кінець 1917 р. редакція задекларувала у планах дотримуватися традиційного курсу і по можливості виходити 3-4 рази на тиждень. Проте, здійснити задумане не вдалося. У новому 1918 р. світ побачило тільки два номери – 11 й 14 січня (усього 24 номери газети), яких, на жаль, поки що віднайти не вдалося. З приходом до влади більшовиків у Одесі “Рідний Курінь” припиняє своє існування.
Щоправда, навесні 1918 р. була спроба відновити часопис під назвою “Чорноморська Хвиля”, але за браком коштів та байдужого ставлення інтелігенції до видання, газета остаточно припиняє своє існування.
Отже, за свою коротку історію “Рідний Курінь” намагався стати виданням, яке б відігравало помітну роль у середовищі української людності Одеси та краю. За своїм спрямуванням газета була розрахована на усі прошарки суспільства, але найбільшої популярності здобула у військових. Незважаючи на нетривалість існування, часопис все ж таки відігравав важливу роль для української громади регіону, позаяк був одним з не багатьох україномовних видань Одеси.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
