В художній літературі Одеса традиційно зображується як кримінальне місто. Цей міф сформувався завдяки творчості низки письменників, в першу чергу, І. Бабеля та його «Одеських оповідань». Всі ці славнозвісні хлопці типу Мішки Япончика з’явились в місті саме в часи Першої світової. От зараз і розберемося, як так вийшло.
Слід відзначити, що збільшення кількості злочинів наприкінці XIX – на початку XX століть було притаманно в цілому Російській імперії. В епоху царювання Миколи II показники зафіксованих в країні правопорушень збільшилися на 55 % у порівнянні з періодом, коли імперією керував
Олександр III, а найбільший рівень злочинності був зафіксований у 1913 році напередодні Першої світової війни.
Незважаючи на посилені заходи безпеки, війна створювала сприятливі умови для шахраїв та аферистів. Прикриваючись благими намірами, вони заробляли на довірливих одеситах, які вважали, що допомагають біженцям, пораненим солдатам або сім’ям військових. Крадії та аферисти часто видавали себе за військових.
Це було цілком зрозуміло, адже з початком війни ставлення населення до захисників вітчизни стало вкрай доброзичливим. В липні 1914 року шахрай, одягнутий у форму прапорщика, заявив, що його відрядили до Одеси та привласнив декілька друкарських машинок. На початку січня 1915 року був заарештований Ісак Кофман, який проживав відразу в декількох місцях. За квартиру він ніде не платив, а також заявляв, що постраждав від війни. Аферист використовував фальшиві документи та військові нагороди.
Траплялися випадки, коли до родин військових зверталися шахраї, які розповідали, що вони служили разом з їх сином, чоловіком або братом і пропонували передати гроші або якісь речі.
Жінки, в свою чергу, для здійснення злочинів використовували форму сестер милосердя. 29 жовтня 1914 року в газеті «Одесский листок» була надрукована інформація про те, що якісь жінки з пов’язками Червоного хреста на руці збирають гроші від імені Дамського комітету та зокрема його голови Л.С. Сосновської. При цьому відзначалося, що комітет жодних повноважень на таку акцію не давав, а закликав звертатися до місцевої влади у випадку зустрічі з такими людьми.
Враховуючи те, що під час війни в Одесі перебувала значна частина людей з окупованих або прифронтових територій, крадії прикидалися біженцями для того, щоб увійти в довіру до заможних людей. Так, під виглядом біженки з Варшави за допомогою фальшивих документів одна молода жінка влаштувалася на роботу до родини та пограбувала її на 575 рублів.
Окрім того, що злодії видавали себе за біженців, вони часто самі їх обкрадали. Для цього шахраї видавали себе за членів комітету допомоги біженцям та пропонували надати допомогу постраждалим, влаштувати на роботу тощо. Доволі часто зустрічаються в одеській пресі повідомлення про викрадення пожертвувань.
Так, 3 листопада 1914 року була знайдена відкритою каса для пожертвувань Новоросійського воїнського благодійного товариства. 16 квітня 1915 року одна з одеських газет повідомляла про крадіжку благодійних внесків, які зберігалися у синагозі. І. Герасімов, проаналізувавши документи 385 фонду «Одеське жандармське управління», дійшов висновку, що протягом Першої світової війни в Одесі широке розповсюдження набули шантажні листи.
При цьому на відміну від періоду першої російської революції, злочинці не прикривалися революційними фразами, а відверто вимагали гроші для власного збагачення. Підписували листи іменами банд «чорна маска», «чорна рука» тощо. Вимоги злочинців були самими різними: хтось вимагав скромні 25 рублів, а комусь необхідно було аж 15000. І. Герасімов пов’язував таку хвилю здирства з тим, що підсилені заходи безпеки у стратегічному портовому місті вкрай утруднили проведення традиційних пограбувань та нападів.
Втім, нальотів та бандитів все ж повністю позбутись не вдалося. Так, на початку січня 1916 року в місті відбулося декілька гучних пограбувань, які привернули увагу громадськості. Спочатку 2 січня була здійснена невдала спроба розбійного нападу на купця В. Блюмберга, якому вдалося покликати на допомогу та зірвати плани грабіжників.
Через п’ять днів злочинці пограбували торгівця вівсом та сіном Іконнікова, а 13 січня здійснили напад на квартиру лікаря Л. Бродовського. При цьому новина про останній випадок швидко поширилася в найближчих районах, а навколо місця злочину зібралася значна кількість людей.
Ці пограбування (або скоріше інформація про них в місцевій пресі) спричинили панічні настрої серед населення міста. Було зафіксовано декілька викликів поліції при фіктивних пограбуваннях, коли будь-який крик чи сварку сприймали як справжній злочин. 16 січня в газеті «Маленький
одесский листок» була надрукована стаття «Налетомания».
В ній зокрема відзначалося: «Достаточно было, чтобы в городе совершилось 2-3 нападения грабителей, как многие обыватели заразились налетоманией. Наиболее экспансивные готовы кричать караул при виде старьевщика и поднимать руки верх по требованию бакалейщика».
Неоднозначний вплив на криміногенну ситуацію у місті мала антиалкогольна кампанія. В Одесі, за даними представників прокурорського нагляду та слідчих, у 1915 році більш ніж на 50 % зменшилися правопорушення, пов’язані із вживанням міцних напоїв: поранення у бійці, буйства, вбивства тощо. Особливо це торкалося окраїн міста. Як відзначає одеська періодична преса, великі свята, такі як Різдво, Великдень та інші, проходили на відміну від довоєнних років без надмірного
вживання горілки. Дільничні пристави відмічали відсутність буйств, п’яних бійок та інших порушень правопорядку.
Однак, з іншого боку, заборона вільного продажу горілчаних виробів, вина та пива викликала нелегальне його виготовлення, розповсюдження та вживання. Зазвичай місця незаконного продажу алкогольних виробів ставали притулком для злочинців, де збиралися крадії, повії, карткові гравці та інші маргінали. Одним з таких закладів був трактир «Золотий якір».
26 квітня 1915 року на нього була здійснена поліцейська облава, яка виявила, що багато відвідувачів замість чаю пили ханжу та денатурований спирт, а у одного з них була виявлена значна кількість порнографічної літератури та фотографій.
Слід відзначити, що в Одесі часто фіксувалися злочини проти статевої свободи. В першу чергу, це зґвалтування. При цьому об’єктом насильників ставали навіть малі діти віком від 4 років. Дана проблема загострилася під час війни, коли мобілізація чоловіків та постійне збільшення цін на продукти першої необхідності змусило жінок влаштовуватися на роботу, а відповідно залишати дітей без догляду.
Внаслідок мобілізації ще одним популярним видом злочину у місті стало виготовлення фальшивих документів, які надавали призовникам відстрочку від служби. Одна з одеських газет писала, що не проходить тижня без того, щоб не знайшлася якась таємна канцелярія по виробництву фальшивих документів.
Вже 2 вересня 1914 року товариш прокурора Одеси по першій дільниці доповідав начальству, що одеська міська поліція у ході розслідування викрила злочинну шайку, яка займалася виготовленням фальшивих паспортів. Займався фабрикацією документів міщанин Йосип Герш, якому допомагали його дружина та син.
В серпні 1915 року була затримана інша шайка, яка нараховувала більше десяти членів, в основному євреїв. При обшуку у злочинців було виявлено різноманітні печатки, паспорти, метричні свідоцтва та іншу документацію, яка свідчила про їх злочинну діяльність. Всього злочинцями було видано приблизно 300 фальшивих документів. При цьому їх клієнтами були не тільки мешканці Одеси, але й Кишинева, Бердичева, Вінниці, Умані, Балти та інших міст. У січні 1916 року начальник жандармського управління міста Одеси доповідав товаришу міністра внутрішніх справ про збільшення кількості організацій, які виготовляли фальшиві документи для уникнення воєнної повинності.
Ще одним засобом позбутися мобілізації було отримання спеціальної довідки від лікарів. При цьому коштував «білий білет» у 1915 році від 500 до 3 000 рублів. Також в роки війни набули розповсюдження відпускні посвідчення, за якими солдати та офіцери отримували гроші.
Після введення у вересні 1916 року талонів на цукор, їх також стали підробляти. У листопаді 1916 року була заарештована шайка кількістю у декілька десятків чоловіків, яка виготовляла фальшиві картки. А вже з 1 лютого 1917 р. внаслідок їх фабрикації картки на цукор мали бути змінені. Картки нового взірця планувалося друкувати літографським способом і захищати штемпелями та підписами.
Отже, Перша світова війна мала неоднозначний вплив на злочинність в Одесі. З одногу боку, внаслідок введення військового стану зменшилася кількість тяжких злочинів, а, з іншого, війна створили сприятливі умови для появи нових видів правопорушень та різноманітних афер.
Внаслідок перебування значної кількості біженців у місті, подорожчання продуктів харчування та мобілізації чоловіків на фронт суттєво виросла кількість злочинів, скоєних дітьми та підлітками, а також збільшилася кількість повій.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
