В 1828 звели пам’ятник Рішельє, в 1830 — побудували Мармуровий палац, в 1841 — грандіозні сходи до моря. На вулиці, що утворилася вздовж бульвару, місця роздавали безкоштовно, але з вимогою: протягом п’яти років забудувати «пристойними будинками». Так склався чудовий архітектурний ансамбль Приморського бульвару. Наприкінці XIX століття виникла необхідність створення ще одного нововведення: «влаштування рейкової підйомної колії з пристані на бульвар».
Ця ідея почала здійснюватися у 1895 році молодим інженером М. К. П’ятницьким, який подав до міської управи прохання про надання йому спорудження та експлуатації механічного підйомного шляху з Приморської вулиці на бульвар.
З 1900 по 1902 рік спланували схил під трасу та проклали рейковий шлях довжиною близько 100 метрів з роз’їздом посередині та перехідним містком над ним. Збудували дерев’яний ажурний павільйон на бульварі, кам’яну будівлю з касою, конторою, пероном та невелику електростанцію на Приморській вулиці. Зібрали та закріпили на тросах два вагончики (по 35 місць кожен), доставлені з Парижа. Вагончики рухалися один одному назустріч рейками на тросах. Усі роботи виконувались під керівництвом інженера В. Я. Раковського.
Спорудження було завершене у 1902 році. У подальшому фунікулер працював безперервно аж до 1919 року, коли почались революційні події.
Довгі Потьомкінські сходи, біля яких розташований одеський фунікулер, були скоріше архітектурною родзинкою міста, її рідко використовували за прямим призначенням. Звичайні робітники ніколи не спускалися сходами до порту. На роботу люди йшли переважно з боку Пересипу, або ж Польським, Військовим, Левашовим узвозами.
З роками кількість людей, які хотіли потрапити до порту, лише зростала. Причиною стало відкриття залізничної колії з одеського порту до Куяльницького лиману. Тому виникла ідея створити «підйомну дорогу». На початку одесити називали фунікулер «підйомною машиною». Леонід Утьосов у своїй книзі згадував, якщо спитати у місцевого жителя про фунікулер, він би не зрозумів, про що йдеться.
З 1919 фунікулер був «на консервації», а запрацював він аж у вересні 1926, із закінченням розрухи після Громадянської війни та французької інтервенції.
«Місто відроджується. Крихітні вагончики підйомки про це говорять найкраще. Вона має служити ланкою своєрідної смички робітничого міста з його серцем — портом», — писало видання «Одеські Відомості».
За весь час експлуатації до моменту другого пуску фунікулер жодного разу капітально не ремонтували, але всі його споруди, вузли, деталі та, що особливо важливо, троси, виготовлені на одеському канатному заводі, залишилися надійними. До 1941 року він продовжував справно працювати і перевозити на день до чотирьох тисяч пасажирів.
Друга світова війна зупинила фунікулер удруге. Він не працював чотири роки, а відновлювальні роботи розпочалися у 1948. Через двадцять років, у 1969 році, фунікулер закрили. У 1970 році його замінили ескалатором.
В останній рік існування СРСР ескалатор ще працював обидві сторони. На початку 1990-х – вже тільки в одну, на підйом. Ескалатор на спуск поступово розбирали на запчастини і так підтримували роботу хоч в одному напрямку. Остаточно ж він став непридатним і закрився в 1997 році.
1998 року міська влада вирішила побудувати на Потьомкінських сходах новий фунікулер за принципом похилих ліфтів і виділила гроші. Вийшов довгобуд довжиною у вісім років. І 2005 року Одеський фунікулер запрацював знову.
Урочисте відкриття відродженого фунікулера на два вагончики по десять чоловік-місць відбулося 2 вересня 2005 року у двісті одинадцятий день народження Одеси.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
