Одеса славиться своєю архітектурою і, проходячи повз такі місця, як Сабанєїв міст, хочеться розглядати кожну деталь. Тут поєднуються архітектура старої Одеси та сучасні споруди. Сабанєїв міст взагалі має свою, доволі цікаву історію, про яку сьогодні і піде мова.
Коли Одеса тільки-но починала забудовуватися, її центр перетинали два яри, які отримали назву Карантинна та Військова балки. Вони ділили місто на дві частини: в одній половині знаходилися «присутні місця», а в іншій — будинки, де мешкали чиновники, які добиралися на службу кружними шляхами. Проте вирішальним чинником для будівництва мосту стала поява на Приморському бульварі палацу Воронцова та біржі. Будувати міст почали 1828 року. Керував роботами інженер Казарінов, а проект розробив англійський архітектор Аптон.
В 1833 міст був побудований, і, за пропозицією Воронцова, нову споруду назвали на честь генерала від інфантерії (тобто, піхоти) Сабанєєва. Сабанєїв міст виглядав як кам’яний віадук, перекинутий через Військовий узвіз і слугував перш за все для руху екіпажів двома взаємно перпендикулярно спрямованими вулицями.
Іван Васильович Сабанєєв — генерал і герой Вітчизняної війни 1812 р. та російсько-турецьких битв. Зокрема, у 1810-1811 роках брав видатну участь у турецькій війні, потім — у кампаніях 1812-1814 років. У 1812 р. Сабанєєв призначений начальником головного штабу південною армією (головнокомандувач адмірал Чичагов), яка у липні рухалася до Волинської губернії п’ятьма корпусами, одним з яких, 5-м або резервним, призначили командувати Сабанєєва, зберігаючи за ним і посаду начальника головного штабу південної армії. У битві на Березині він діяв невдало, проте суспільство, і небезпідставно, звинувачувало у всьому Чичагова.
У кампанію 1813 був начальником штабу армії Барклая-де-Толлі і сприяв підкоренню Торна (1813); брав участь у битві при Кенігсварті та в Бауценській битві, був у битвах при Дрездені, Кульмі (за що був нагороджений орденом Св. Олександра Невського з алмазами) та Лейпцигу. У поході 1814 р. бився під Брієн-ле-Шато, Арсі-сюр-Про, Фер-Шампенуазом та Парижем. В 1815 Іван Васильович, 1815 р. вдруге вступивши у межі Франції на чолі 7-му корпусу, блокував Мец і очистив Вогезькі гори від ворога.
Після своїх військових подвигів чотири поранення часто нагадували йому про себе. Він був освіченим аристократом, який товаришував із Пушкіним. Мав велику бібліотеку і був начитаною людиною, її ще називають першим в Одесі бібліофілом.
Якось навіть підказав тому-таки Пушкіну сюжет повісті “Завірюха”. У сюжет повісті леглаісторія першого браку Сабанєєва, а сам генерал став прототипом полковника Бурміна.
На честь усіх його заслуг перед містом та імперією міст назвали його прізвищем. Щоправда, міст було збудовано вже після його смерті.
Вже за кілька років через зсуви Сабанєїв міст став руйнуватися. 1866-го, а потім і 1902 року в опорах моста з’явилися тріщини, і міська влада змушена була розпочати капітальний ремонт практично нового мосту.
Міст мав багато інших назв, він був названий на честь німецького філософа Карла Маркса та Дмитра Менделєєва. Після різних версій найменувань цієї вулиці вирішили повернутися до первісного – на честь Сабанєєва.
Одна з оповідань одеситів свідчить, що в перший день Радянсько-німецької війни один із снарядів потрапив у Сабанєєв міст і зруйнував невелику частину. 1941 року дівчинка Лариса почула по радіо оголошення війни, вона була страшенно налякана, після чого помітила вигуки сусідів: “Війна!”. Того дня вона разом із батьками відвідувала бабусю, яка жила неподалік Пересипського району. Погостювавши у бабусі, вони поверталися додому на Катерининську, проходячи Сабанєєв міст. Тут вони стали свідками першого бомбардування в Одесі.
“Ми почули страшний гуркіт. Це впала бомба і пошкодила Сабанєєв міст. Звідусіль почулися крики. Люди кричали, плакали і дивилися кудись угору. Ми спочатку нічого не зрозуміли. І раптом тато каже: «Ти подивися» – розповідала Лариса, за однією з легенд. Біля мосту був будинок із барельєфом, подивившись на нього, вони виявили, що він весь у крові жінки, яка загинула під час бомбардування.
Ось таке перше враження від війни склалося у дівчинки, пов’язане із мостом. Після війни міст, звісно, відновили.
Однією з примітних частин мосту є відреставрована, але порожня будівля. Це був особняк Поммер. Він досить сильно виділяється із кількості будинків навколо. За часів Радянського Союзу тут розташовувалися державні установи. Будівля цегляно-червоного кольору надає особливого шарму вулиці, хоч і не дуже поєднується з сучасними новобудовами та графіті під самим мостом.
Крім того, контури кам’яного тріаркового Сабанєєва давно сподобалися кіношникам. Прольоти мосту та Військовий спуск, над яким він перекинутий, стали натурою для багатьох фільмів – починаючи від старого «Бені Крику» 20-х років, до «Золотого теляти» з С. Юрським (сцена з протигазами) або знятого у нульові серіалу «Ліквідація».
Що цікаво, міст навіть допомагав перетворити Одесу на заокеанське місто. Саме тут знімались сцени з фільму «Мексиканець», знятого за сюжетом однойменного оповідання Джека Лондона.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
