Окрім високого рівня навчання та широкого вибіру спеціальностей, ОНУ може похвалитися і власною непересічною історією. Зокрема, в дечому наш ВНЗ був першим, випередивши такі визнані вузи, як Оксфордський, наприклад. Про це і не тільки – у наступному тексті.
Під час підготовки до відкриття Одеського університету в середині XIX століття відомі вчені того часу провели жваві дискусії про роль та значення цього нового освітнього закладу. Згідно з багатьма вченими, університет повинен був стати провідним навчальним центром не лише в Херсонській губернії, а й у всій добі тогочасної імперії. У 1857 році Микола Пирогов відзначив: «Університет в Одесі міг би стати інтелектуальним серцем, що освітлює шлях для дев’яти мільйонів мешканців, а ця цифра перевищує населення багатьох інших університетів імперії».
Імперський Одеський університет (або Новоросійський,як його тоді називали) у тодішній Російській імперії займав четверте місце за віком серед вищих навчальних закладів на території сучасної України, уступаючи лише Львівському, Харківському та Київському університетам. Його історія тісно пов’язана з процесом розвитку освіти та науки.
Урочисте відкриття відбулось 1865 року. Створювали університет на базі Рішельєвського ліцею, про який ми розповімо окремо у наступних публікаціях. Першим ректором було обрано Івана Дмитровича Соколова.
На протязі тривалого періоду університет залишався єдиним вищим навчальним закладом на узбережжі Чорного моря. Початково було створено три факультети: історико-філологічний, фізико-математичний та юридичний. У 1900 році до них долучився ще один — медичний. Головний корпус на вулиці Дворянській, 2 і сьогодні виконує свої функції.
На той час при вузі вже працювали Пирогівська бібліотека, Палеонтологічний та Зоологічний музеї, Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад, Гідробіологічна станція, лабораторії та кабінети. Особою університету були вчені, які згодом стали «золотим надбанням» світової науки: майбутній лауреат Нобелівської премії мікробіолог І. І. Мечников, математик Олександр Ляпунов, фізик Федір Шведов, фізіолог Іван Сєченов, офтальмолог Володимир Григорій, історик Федір Успенський.
Рік 1911 відзначився особливо важливою подією для Одеського університету : вперше в історії університету були прийняті на навчання жінки. У рішенні керівництва буласвоя логіка. Передбачалося, що присутність жінок допомагає пом’якшити студентське середовище. Важливо відзначити, що у Оксфорді жінок почали приймати лише через десять років після цієї події.
У 1920-му році, під час перебудови структури університету, було засновано три нові інститути: медичний, фізико-математичний та гуманітарно-суспільний. У 1921 році останній інститут був поділений на три частини: інститут народної освіти, інститут народного господарства та археологічний інститут. Згодом, у 1930 році Інститут народної освіти був замінений на три нові: інститут соціального виховання, інститут професійної освіти та інститут фізико-хіміко-математичний.
Зрештою, у 1933 році Інститут соціального виховання перетворився на педагогічний, а Одеський державний університет був відновлений на базі двох інших інститутів. У складі університету працювали чотири факультети: математичний, фізичний, хімічний та біологічний. Пізніше був створений ще й факультет економіки (він існував до 1937 року) з відділенням історії.
У 1934 році були відкриті факультети історії та географії, а у 1937 році – літературний факультет (пізніше перейменований на філологічний) з українським та російським відділеннями. У 1938 році факультети фізики та математики були об’єднані в один. А у 1939 році були відкриті заочне відділення та екстернат. Також до складу університету входили Фізико-технічний інститут Українфільму, філія Українського інституту математики і механіки, Ботанічний сад, астрономічна та геофізична лабораторії, філія Українського зоолого-біологічного інституту та наукова бібліотека.
Під час Другої світової війни існували два університети, які називали «Одеськими». Один з них – «радянський» – функціонував у Майкопі та Байрам-Алі під час евакуації, а інший – «румунський» – використовував корпуси Одеського університету. Стосовно «румунського» університету, це був єдиний вищий навчальний заклад на окупованій території України. Він називався Universitatea din Odesa. Тут навчалися та працювали ті, хто не встиг покинути місто. Ректором став професор П. Г. Часовніков. Він і більшість викладачів були репресовані після повернення радянської влади.
У вересні 1942 року з «радянського» університету залишилось лише 266 студентів, 8 професорів, 18 доцентів, 2 старших викладачі, 8 асистентів та 16 лаборантів із колишнього складу, що був більше тисячі чоловік. Лише після звільнення Одеси та повернення професорсько-викладацького складу з евакуації університет зміг відновити повну робочу потужність. Споконвіку 1945 року, за перших телеграм з настанням нового року, у ОДУ вперше зазвучало ім’я видатного вченого, нобелівського лауреата Іллі Ілліча Мечникова.
В післявоєнний період університет зазнав вражаючого зростання та змін. Нові навчальні корпуси та гуртожитки дали змогу розширити учбовий процес. Між 1945 та 1991 роками, кількість студентів розросталася із 1500 до понад 10000, а кількість викладачів з 216 зросла до більш ніж 800. На межі 1980-х, ОДУ об’єднував вже дев’ять факультетів: фізичний, механіко-математичний, хімічний, біологічний, геолого-географічний, історичний, юридичний, філологічний та романо-германської філології.
Додатково, до університетської «сім’ї» відносились Науково-дослідний інститут фізики, Астрономічна обсерваторія, обчислювальний центр, навчально-науково-виробничий комплекс, два інженерні центри та 17 проблемних та науково-дослідних лабораторій. Ботанічний сад, палеонтологічний, зоологічний та петрографо-мінералогічний музеї також обогащували академічну «картину «озброєність» університету.
Протягом періоду незалежності, навчальний заклад швидко адаптувався до нових соціально-економічних реалій. У 2000 році йому було присвоєно національний статус. 18 травня 2003 року, як один із піонерів в Україні, університет підписав Болонську декларацію, відзначивши тим самим свою відданість високим стандартам освіти. Організаційна структура закладу була розширена за допомогою додаткових факультетів та інститутів.
На сьогоднішній день в Одеському національному університеті існують різноманітні академічні підрозділи, включаючи Інститут математики, економіки та механіки, Інститут соціальних наук та Інститут післядипломної освіти. Розмаїтість факультетів також зросла: біологічний, геолого-географічний, підготовки до вступу, журналістики, економіко-правовий, історичний, фізичний, філологічний, філософський та хімічний, а також підготовче відділення для іноземців, коледж підприємництва та соціальної роботи. Всього налічується 92 активних кафедри. Кількість студентів протягом років незалежності збільшилася до 14500, а загальна кількість викладачів перевищила понад 1300 осіб, і загалом, працюють в університеті понад 3500 співробітників.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
