Автором цієї пісні є справжній одесит Модест Табачников. Втім, Табачников був автором не одного, як тоді казали, шлягера. Наш земляк став одним з найвідоміших радянських композиторів.
Табачников Модест Юхимович народився 13 серпня 1913 року в Одесі. З дитинства Табачников почав захоплюватися музикою. То він грав у духовому оркестрі, то в оркестрі народних інструментів при фабричному клубі.
Це тривало до вісімнадцяти років, поки він, у 1931 році не вступив до Одеського музично-театрального інституту імені Бетховена (так тоді називалася консерваторія; в побуті одесити називали цей вуз «муздрамін»), у диригентський клас. Основним його інструментом на час навчання став рояль.
Юний Модест у 1929-1932 pp. вже працює піаністом у солідному закладі – клубі Одеської ВЧК-ОГПУ. У 1936-40 роки – він уже концертмейстер Одеської філармонії. У 1940 — 1941 роки завідував музичною частиною Одеської кіностудії. Одночасно протягом 1934-41 років – Табачников був музичним керівником театру з рідкісною для закладів культури назвою «Мотор».
Про створення пісні «Ах, Одеса, перлина біля моря» існує чимало легенд. Кажуть, що у 1936 році Модест прийшов до ресторану готелю «Лондонський» відвідати своїх друзів-музикантів, які «лабали» у цьому розважальному закладі. Поки друзі награвали якусь мелодію, Табачников терпляче на них чекав. Вони грали натхненно, весело, і через те, що почуття його переповнювали, композитор почав накидати на серветці ноти майбутньої пісні.
Підійшовши, друзі відразу спробували все награти на інструменті, а хтось випалив слова: «Ах, Одесо, перлина біля моря». Далі спільними зусиллями спорудили нехитрий текст, і вже наступного дня «Ах, Одесо!» почала свою тріумфальну ходу «через роки та країни», поповнюючись дорогою новими варіантами та куплетами.
Однак пісню з таким текстом пильна цензура не захотіла пропускати на концертну естраду, і композитору довелося запросити В. Гридова, щоб він на цю мелодію написав інший текст. Так з’явилася інша пісенька «Дядю Ваня, добрий і гарний…», яка з життєрадісного голосу Клавдії Шульженко, пішла гуляти радянською країною. Чи дався взнаки пієтет перед Чеховим, чи з якоїсь іншої причини, але «Дядя Ваня», на відміну від «Ах, Одесо!», заперечень у цензури не викликав.
В ресторанах перевагу віддавали «оригіналу». Тим більше, що пісня «Ах, Одеса, перлина біля моря» дуже сподобалася представникам кримінального світу, і вони щедро оплачували її виконання. Це кохання якось врятувало композитора від матеріальних втрат.
Розповідають, що якось уночі Табачников повертався до себе додому на Пушкінську, 56. Дорогою його зустріли «декласовані елементи» та запропонували розлучитися з пальто, яке композитор лише недавно встиг придбати.
Робити було нічого, і Табачников неохоче став стягувати з себе пальто. У цей час із кишені випали ноти — якраз із піснею «Ах, Одесо!». Один із грабіжників поцікавився, чому перехожий носить із собою ці ноти. «Так я цю пісню написав!» — скромно зізнався автор. І через хвилину він знову був одягнений у улюблене пальто — з глибокими вибаченнями і запевненнями в тому, що тепер він може ходити містом де хоче, коли хоче і з ким хоче, і «жоден собака його не чіпатиме».
Коли почалася війна, М. Табачников був уже досить відомим композитором-піснярем, його призначили музичним керівником Ансамблю пісні та танцю 2-ї гвардійської армії. Серед інших обов’язків музрук мав готувати програми до будь-яких святкових дат.
Першим «випробуванням» на цій ниві стала програма до 24-ї річниці Жовтневої революції. Для неї композитор написав кілька мелодій, які запропонував своєму співавтору Іллі Френкелю. Одна із написаних мелодій стала піснею «Давай закуримо!».
Уявіть собі тільки: німецькі війська рвуться до Москви, важко під Ленінградом, попереду ще вся війна, а поет бачить, поет передчує перемогу: «Вспомним, как на запад шли по Украине…». Так, така пісня людям була потрібна наче повітря. І знайшлася людина, яка зробила ці вірші піснею.
Коли у політвідділі 18-ї армії їх показали Модесту Табачникову, композитор одразу ж сів за піаніно. Він поспішав написати музику, як поспішають доставити артилеристам снаряди, знаючи, що вони закінчуються… На ранок у політвідділі армії відбулося прослуховування новонародженої пісні. Усі сиділи як заворожені: для кожного в ній було щось дуже рідне.
Після Перемоги Модест Юхимович написав чимало цікавих пісень. Мало хто знає, що одного разу маятник його переваг хитнувся від улюбленої Одеси у бік Півночі. Народ у 70-ті виспівував «Пісеньку оленяра», «чукотську народну пісню» – «Пароплави – добре, літаки – добре, а олені – краще», мало хто знав, що її музику написав «одесит у крові» Модест Табачников.
Модест Юхимович Табачников написав ще кілька пісень, пов’язаних з Одесою, зокрема й класичну «Біля Чорного моря» — другий «одеський гімн» (після «Пісні Тоні» з «Білої акації» І. Дунаєвського). Цю пісню можна вважати «самою одеською» з усіх одеських пісень: адже в ній поєдналися таланти одразу трьох видатних одеситів — співака Леоніда Утьосова, поета Семена Кірсанова та композитора Модеста Табачникова.
За роки своєї композиторської діяльності Табачников напЗа своє життя він склав понад 230 пісень, багато з яких прозвучали у фільмах та виставах. Окрім того,він написав ще 7 оперет («Сенсація», «Люблю, люблю» та інші), музику до 51 драматичної вистави та 7 кінофільмів. Але його талант держава оцінила надто пізно – надавши звання «Заслужений діяч мистецтв РРФСР» лише 1976 року, коли вже композитор хворів. Він прожив у новому, 1977 році, лише 31 день.
Вважається, що найбільше визнання для авторів пісень — це коли їхня пісня як би «відходить» від авторів, стає народною. Пісня «Ах, Одеса, перлина біля моря…» давним-давно «пішла в народ». І звучить вона скрізь, де «є» хоча б один одесит. Адже відомо, що «колишніх одеситів не буває».
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
