Довгі роки навіть згадувати про цю людину в Одесі було небезпечно. На щастя, морок тих часіввже позаду. Життя і діяльність Юрія Липи слугує натхненням для прийдешніх поколінь, адже вона демонструє, що навіть у темряві війни можна зберегти вірність своїм ідеалам та здобути перемогу над будь-якими обставинами.
Юрій Іванович народився 5 травня 1900 року у містечку Старі Санжари Полтавського повіту однойменної губернії, в родині священника Андрія Геращенка. Саме так свідчать останні відомості, які вдалося знайти дослідникам життя активіста та патріота. Після смерті матері хлопчика усиновив відомий український громадсько-політичний діяч, письменник та учасник «Братства тарасівців» — Іван Липа.
Від 1909 року Юрій жив у сім’ї Лип у місті Одеса. Отримавши освіту в четвертій гімназії Одеси, він вступив на юридичний факультет місцевого університету. Під час Української революції 1917-1921 років, батько-усиновлювач Юрія, Іван Липа, обіймав посаду комісара Одеси від Української Центральної Ради, а пізніше очолював міністерство культів (віросповідань) та міністерство здоров’я. Він був членом Української партії соціалістів-самостійників.
Початкову освіту майбутній письменник здобув у гімназії №4 Одеси. Тут же вступив до Новоросійського (Одеського) університету. У 1917 р. Ю. Липа робить свої перші кроки на літературній ниві — він є редактором часопису “Вісник Одеси”, пише свої перші брошури: “Союз визволення України” (історія і діяльність), “Королівство Київське за проектом Бісмарка”, “Носіть свої відзнаки”, “Гетьман Іван Мазепа”, які побачили світ у заснованому батьком видавництві “Народний стяг”.
Безсумнівно, під впливом Івана Липи Юрій став відданим прихильником ідеї незалежної та об’єднаної України. Вже в кінці 1917 року хлопець приєднався до Гайдамацької дивізії, активно брав участь у боях проти більшовиків на вулицях Одеси. Також він був членом патріотичної організації «Січ» в Одесі, писав різноманітні оповідання та репортажі і редагував українські періодичні видання.
Пізніше він приєднався до куреня Морської піхоти УНР і взяв участь у війні за незалежність, до тих пір, поки не довелося відступити за Збруч та потрапити в інтернування в Польщі.
Життя Юрія Липи у міжвоєнний період тісно переплівся з політичною еміграцією до Польщі. Цей час став для нього не лише вимушеним вигнанням, але й періодом плідної праці та становлення як визначного діяча української культури.
У Польщі Липа знайшов підтримку та спілкування з близькими по духу людьми. Особливо тісні стосунки він мав з поетом Євгеном Маланюком та професором Іваном Шовгенівим, батьком відомої української поетеси Олени Теліги.
Спочатку Липа прагнув реалізувати себе на літературній ниві. Його ранні твори – поетичні збірки «Світлість», «Суворість», «Вірую», три томи новел та роман «Козаки в Московії» – здобули визнання критиків та публіки. Загалом його перу належить понад двісті творів у різних жанрах.
Навіть навчаючись у Познанському університеті на медичному факультеті (з 1922 року), Липа не полишав активної громадсько-політичної діяльності. За його ініціативою з числа студентів, колишніх вояків армій УНР та ЗУНР, було створене таємне товариство «Чорноморе», де він обіймав посаду ідеологічного референта.
В умовах бездержавності українські емігранти, очолювані Липою, намагалися не лише зберегти свою національну самобутність, але й розробляли стратегії щодо майбутнього України. Паралельно з громадською діяльністю, Липа плідно працював у літературі, зосереджуючись на суспільно-політичних темах. Його перша поетична збірка «Світлість», опублікована у численних виданнях, одразу ж привернула увагу критиків, які визнавали значний потенціал автора.
Після закінчення університету у 1929 році Липа, разом з Євгеном Маланюком, став натхненником та організатором літературної групи «Танк». Їхніми гаслами та принципами були щира віра у високі ідеали України, шанування її традицій та духовної величі, орієнтація на європейські цінності, прагнення до самобутнього стилю, боротьба з провінційністю, застарілими стереотипами та сентиментальною лірикою.
Ці ідеї знайшли яскраве втілення у другій збірці поезій Липи «Суворість», яка вийшла друком у 1931 році. Її назва чітко відображає дух того часу, адже українцям, які опинилися на чужині, доводилося долати численні труднощі та виклики, зберігаючи вірність своїй національній ідентичності.
У журналі «Вісник» публікуються літературознавчі статті Ю. Липи, серед яких «Розмова з порожнечею», «Розмова з минулим», «Совіцькі фільми», «Розмова з наукою», «Організація почуття», «Боротьба з янголом», «Розмова з Заходом», «Селянський король», «Сатриз Мапіпз», «Провідництво письменства», «Батько дефетистів», «Сіре, жовте і червоне». У цих текстах він аналізує українську літературу та визначає її основні напрямки у майбутньому.
У 1934 році у Варшаві був опублікований роман Ю. Липи «Козаки в Московії», а наступного року вийшла збірка літературознавчих есе «Бій за українську літературу». У своїх творах Юрій Липа вдалося знайти цілісність у виявленні цінностей української культури та визначити завдання, що стоять перед нею у майбутньому, як перед культурою незалежної України, що є складовою світової цивілізації.
У 1936 році Липа випустив три томи новел «Нотатник» про національно-визвольні змагання 1917-21 років, а також дві політичні праці — «Українська доба» та «Українська раса», в яких він проаналізував політичні доктрини Європи XX століття.
Найбільш повно ідеї Ю. Липи виражені у його «всеукраїнській трилогії» — «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940) та «Розподіл Росії» (1941). В цих працях він виступає як теоретик сучасної української геополітики.
На тлі трагічних подій Другої світової війни, у 1940 році, Юрій Липа, Лев Биковський та Іван Шовгенів об’єдналися, щоб створити у Варшаві Український Чорноморський інститут. Ця науково-дослідницька установа мала на меті вивчення політичних та економічних проблем, з якими зіткнулася б Україна після здобуття незалежності.
Незважаючи на екстремальні умови воєнного лихоліття, протягом 1940-1942 років інститут видав 40 актуальних праць. Їхні дослідження стосувалися широкого кола тем, від геополітики та історії до економіки та права.
Мрією науковців було після відновлення Української держави перенести інститут до Одеси, де він мав би стати потужним центром наукових досліджень у різних галузях. З цією метою Юрій Липа у 1942 році відвідав Одесу й навіть зумів організувати видання кількох наукових збірок. Проте війна жорстоко обірвала плани інституту.
Незважаючи на перешкоди, постать Юрія Липи залишалася значущою. У 1943 році його діяльність привернула увагу керівництва фашистської Німеччини. За наказом Гітлера Липу було перевезено до Берліна, адже нацистські можновладці вважали його найвидатнішим українським ідеологом-державником. Йому запропонували очолити маріонетковий уряд України.
Однак, Юрій Липа з гідністю відмовився від цієї ганебної пропозиції. І, на подив багатьох, йому вдалося зберегти життя. Однак, ненадовго. З 1944 він був курінним лікарем в одному з загонів УПА. 19 серпня 1944 року Липа був захоплений підрозділом НКВС і на наступний день по-звірячому страчений у селі Шутова. Так закінчилось життя цього філософа, лікаря, науковця та воїна.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
