Багато десятиліть цей парк є одним із найбільш відвідуваних міських місць. Задуманий архітектором Францом Боффо, цей парк мав з’явитися на карті Одеси ще в 40-ті роки XIX століття. Але нестача коштів відсунула плани на три з половиною десятки років.
Імператор Олександр II, в черговий раз відвідавши Одесу, прихильно поставився до ідеї закладання нового міського парку, і з вересня 1875 року парк, який до цього називався Кріпосним бульваром (і сьогодні на його території знаходяться фрагменти Карантинної фортеці), став іменуватися Олександрівським. Понад те, імператор особисто посадив перший дубок.
А через 16 років, у травні 1891 року, в десяті роковини вбивства російського монарха, на центральній алеї парку було встановлено величну пам’ятку (скульптор Н. І. Барінов, архітектор А. К. Бруні) – курган, на якому височіє колона з лабрадору . На плиті з її східного боку значилося: «На цьому місці Цар-Визволитель 7 вересня 1875 року зволив бути парку імені його і посадив перше дерево», плита із західного боку говорила: «Олександру II — вдячна Одеса». Тут же було встановлено меморіальну дошку з портретом імператора на медальйоні. Вінчали колону двоголові орли та шапка Мономаха, а на кургані було зображено вензель Олександра II.
Перші проблеми у монумента почалися 1920-го року, коли більшовики задрапірували його кумачем, виколупували портрет імператора, щоб на це місце встановити зображення Карла Маркса. Олександрійська колона стала називатися Колонною III Інтернаціоналу.
1954 року, коли широко відзначалося 300-річчя Переяславської Ради, виявилося, що відтепер пам’ятник присвячується возз’єднанню Росії та України. Проте невдовзі культурологічні вандали народили нову ідею. На понівечених меморіальних дошках монумента з’явилися написи, що свідчать про те, що споруджено його на честь «засновника міста» генералісімуса А. В.Суворова, а на місце знищеного барельєфа царя встановили барельєф іншого Олександра – Васильовича, генералісімуса. У такому вигляді колона простояла досить довго, викликаючи насмішкуваті посмішки справжніх одеситів, які добре розуміли, що називати «засновником Одеси» людину, чия нога не ступала на її територію, просто несерйозно.
Зараз колона вже носить свою першу назву, але стан її просто обтяжливий. Згідно останніх рішень про дерусифікацію, колонну мають прибрати.
Свою сьогоднішню назву – Центральний парк культури та відпочинку ім. Т. Г.Шевченка – парк отримав навесні 1920 року. Але хоч би як він називався – на честь царя чи великого українського поета – у будь-якому разі потрібні фінансові витрати (і чималі) для його гідного утримання.
Не можна не згадати про деякі паркові споруди з, так би мовити, новітньої історії. Деякі з них, проіснувавши зовсім недовго, зникли назавжди. До останніх належать безжально спалені в божевільні 1990-і роки «черепашка» на центральній алеї (місце безкоштовних концертів просто неба) і дерев’яні павільйони бібліотеки з читальним залом, що працювала в літній час.
Зник побудований у 1936 році Центральний стадіон, поступившись місцем сучасній красуні-арен. І хоч тепер зникла можливість у відвідувачів стадіону милуватися казковою панорамою Одеської затоки зі суднами, що стоять на рейді, з вдячністю і ностальгією згадуючи стадіон старий, зниклий, ми віддаємо данину «Чорноморцю» новому та сучасному, бо життя йде вперед.
І, нарешті, не можна без болю згадати ще одну паркову споруду. Якщо на початку «нульових» з центральної алеї (колись вона називалася Сабанською, тому що походила з Сабанського провулка), на самому її початку ви б загорнули трохи вправо, ви опинитеся перед тим, що ще недавно мало назву «Зелений театр». В огорожі іржавих секцій огорожі зарослий бур’яном котлован із залишками основ лав, притон бомжів і бездомних собак, безліч яких розгулювали парком.
Поступово це колись культове місце концертів та фестивалів прийшло у геть закинутий стан. У 2014 році підприємець та імпакт-інвестор Єгор Гребенніков запропонував ідею та інвестував 13 мільйонів гривень у відновлення Зеленого театру. Вже у 2015 році, завдяки волонтерській допомозі, колишня занедбана територія перетворилася на популярне місце для відпочинку і зустрічей одеситів. Суботники організовували активісти Impact Hub Odessa, заснованого Гребенніковим.
Перший сезон оновленого Зеленого театру відкрили лекцією Андрія Макаревича, а також поетичними і літературними вечорами за участі Дмитра Бикова, Сергія Жадана, Леся Подерв’янського та Ади Роговцевої. У 2016 році серед музикантів, які виступали в театрі, були Benjamin Clementine, Dakh Daughters, Pur, Один в каное та Іван Дорн.
На території театру була повністю відновлена сцена, відкритий лекторій, облаштовані дитячі ігрові майданчики, а також організовувалися майстер-класи з екології та творчості. На одному зі схилів волонтери створили еко-ферму, де дітей і підлітків навчають вирощувати органічні овочі.
Розташована в межах парку знаменита Ланжеронівська арка – начебто дуже відомий об’єкт, але чи багато одесити згадають, коли вона з’явилася в Одесі і чому так називається? Ланжеронівська (тріумфальна) арка – єдине, що залишилося від колись красивої та величної дачі графа Ланжерона, який заповів її одеситам. Згідно із заповітом Ланжерона, на місці його дачі мав виникнути міський пляж. Пляж виник, і зберігся донині. Але через зсуви основних будов дачі було знищено. Залишилася лише арка.
У самому центрі парку розташована невелика будівля, в якій знаходиться адміністрація парку. Однак будівля ця не сучасна, а виникла понад 100 років тому. Спочатку будівля була зупинковим павільйоном трамвая, збудованим у 1912 році за проектом відомих одеських архітекторів Адольфа Мінкуса та Лазаря Бєлкіна. Поруч із зупинковим павільйоном розташована його ровесниця, електрична підстанція у некласичному стилі. Територією парку проходила перша лінія електричного трамвая, пущена в Одесі в 1910 році.
Говорячи про спадщину великих архітекторів, не можна не згадати про спадщину Лева Влодека на околицях парку. За фактом воно розташоване вже за межами парку, на території судноремонтного заводу. Йдеться про унікальну для Одеської області пам’ятку дерев’яної архітектури (дуже поширену в західній Україні). Це станція порятунку потопаючих і запобігання аварії корабля, побудована за проектом Льва Влодека в 1903 році. На Одещині було кілька таких станцій. На жаль, цей унікальний об’єкт нині не пам’ятник архітектури навіть місцевого значення. Побачити станцію можна, гуляючи Суворовською алеєю парку.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
