Будинки Ісаковича в Одесі: відомий кінотеатр та «Сніжинка»

15:23  |  31.03.2023
Будинок Ісаковича, Одеса

Цей двоповерховий будинок на Дерибасівській знають, мабуть, усі одесити. Але багато хто не знає, що в нього є власна назва – Будинок Ісаковича. Точніше, це навіть не будинок, а будинки. Масштабне архітектурне творіння з трьома фасадними просторами, що дивляться на вулиці Гаванну, Дерибасівську і Міськсад, пережило всі війни і революції.

Де Рібас, але не той

Вперше будинок з’явився на цій ділянці уже наприкінці XVIII століття та перебувало у власності Фелікса Де Рібаса (або Дерібаса, як його іменували тут) – брата одеського першобудівника Йосипа. Фелікс був офіцером, дипломатом, підприємцем. Багато зробив для організації одеської торгівлі із зарубіжжям. Займався шовкопрядством, рибним промислом. В Одесі гостро бракувало рослинності, і саме він створив наш Міський сад, а згодом безкорисливо передав його місту.

Звичайно, з таким географічним розташуванням у місті будівля не могла не привертати до себе увагу торговців. У різні періоди 19 в. тут розміщувалися магазини вин, чаю, білизни, капелюхів, фотоательє, фабрика музичних інструментів, банк, виготовляли шоколад, продавали піаніно, працювали бакалії, кондитерські, кав’ярні та ін.

У 1881 р. будівлю реконструювали для відомого у Російській імперії торгового дому, що виробляє хвилясті штори. Про це нагадує дата «1881» на фронтоні.

Ісакович

З кінця XIX століття споруда належала Самуїлу Ісаковичу, депутату міської думи, меценату, який багато гарного зробив для Одеси. Власник походив з відомої в місті караїмської родини Ісаковичів. Найбільше в історії Одеси з цією сім’єю асоціюються «Бані Ісаковича» на Преображенській, 45, які служили не лише лазнею, а й водолікарнею. Ісаак – батько Самуїла – їх створив, а Самуїл вже займався розвитком цього бізнесу та модернізацією.

Завдяки новому власнику відбувається значне розширення, та добудовування. Наприкінці XIX ст. тут працювала друкарня, де видавалася газета «Південний огляд», з якою співпрацював, зокрема, і Іван Бунін. Цікаво, що саме у цьому будинку він познайомився зі своєю майбутньою дружиною – дочкою редактора Миколи Цакні Ганною. На початку XX століття невеликий період видавцем та редактором газети був сам Самуїл Ісакович.

Кінотеатр

Після смерті Ісаковича весь комплекс будівель відійшов його дружині Рашель Мойсеївні (у дівоцтві Бейленсон), за ініціативою якої 1909-го року було проведено реконструкцію будівлі з переробкою віконних та дверних отворів за проектом О. Зіміна під наглядом Х. Г. Бейтельсбахера, а через рік – і розбудова магазину для потреб ілюзіону пана Круглякова під назвою “Паризький”. Цей кінотеатр відчинив свої двері перед одеською публікою в 1911 році.

Ще через два роки брати відомого авіатора Сергія Уточкіна, Леонід та Микола. В орендованій квартирі на другому поверсі поєднали три кімнати до невеликої зали для відкриття кінотеатру “Кіно-Уточ-Кіно”, яке відбулося у присутності самого винуватця урочистості, Сергія Ісаєвича Уточкіна, 3 жовтня 1913 року.

Нове захоплення одеської публіки стало для братів настільки успішним, що вже до 1915-го доходи від кінематографа дозволили їм викупити не лише приміщення кінотеатру, а й більшу частину будівлі. Після цього був новий ремонт зі збільшенням площі до 339 зручних глядацьких місць, облаштуванням системи вентиляції та ложі для музичного тріо. Відкриття відбулося 1916 року.

Після більшовицького перевороту 1917-го радянська влада не відразу наважилася зазіхнути на ім’я місцевої легенди від авіації, тож діяти вже державний (після скасування приватної власності) кінотеатр продовжував під назвою Уточ-Кіно до 1925 року, коли його перейменували на “Червоний літун”. У подальшому його і зовсім перейменували на честь залізничників, і будь-який зв’язок з Уточкіним перервався. Остаточно повернути назву вдалось вже після розпаду СРСР.

Відоме кафе

Мабуть, в кожному радянському великому місті було кафе з назвою «Сніжинка». Одеса не була виключенням з цього переліку. Розташовувалось це кафе саме у будинку Ісаковича.

Навіть зараз, ті, хто встиг застати ті часи і куштувати морозиво, посипане шоколадом або полите варенням, згадують це кафе з деякою часткою ностальгії і додають «зараз таке не роблять».
Це було сімейне кафе, кожна дитина чекала на неділю, щоб піти «в центр» і поїсти морозиво, запиваючи його газировкою.

Окрім цього, тут часто можна було зустріти і молоді пари. Коли хлопці і дівчата знайомились, то зазвичай перше знайомство проходило саме тут. Підрахувати, скільки в Одесі з’явилось сімей завдяки цьому кафе – мабуть, неможливо.

Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса telegram ico!

Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: