Прісна вода була в Одесі завжди була у величезному дефіциті, і перші одесити змушені були вмиватися переважно морською. Вже набагато пізніше, коли пустили довгоочікуваний Дністровський водовід, місцеві інженери розробили економічні проекти, які передбачали, наприклад, полив мостових морською водою. Тим не менш, багаті та забезпечені люди завжди могли дозволити собі розкіш митись гарно та в комфортних умовах.
Наприкінці XVIII століття, у старовинній лазні, що залишилася з часів Хаджибея і носила народну назву «Турецької». Вода добувалась у нечисленних колодязях, що також залишилися від колишніх власників приморського степового плато. Знаходилася ця лазня на перетині сучасних вулиць Катерининської та Поліцейської і являла собою «кімнату аршинів п’ять у довжину та ширину, освітлену зверху за допомогою кількох отворів у куполі».
Підлога вистилалася мармуровою плиткою, а по периметру приміщення тяглися мармурові лави. З південного боку ця кімната з’єднувалася вузькими дверима з передбанником, до якого примикав просторий світильник, обставлений турецькими диванами. «Диванна кімната» імітувала затишний, мало не домашній, куточок, де зацікавлена громадськість у неформальній обстановці темпераментно обговорювала комерційні та політичні новини — під філіжанку справжнього єменського мокко та скляний кальян. Кажуть, цей притулок «під покровом струменів» відвідували де Рібас та Рішельє, Батюшков та Пушкін, міські голови Ларіон Портнов та Іван Кафеджі.
Втім, може Пушкін і не був у вищевказаній лазні, адже вона знаходилась доволі далеко. Тим більше, що у дворі Клубного готелю в будинку Рено, де він мешкав, знаходилася одна з перших у місті громадських лазень, яка називалася просто «Публічною».
Інша приватна лазня воронцівських часів розміщувалася в будинку Поповичової, що на нинішній вулиці Новосельського, а тоді – Німецькій. Користувалися нею переважно охайні жителі так званої Верхньої німецької колонії, тобто куща вулиць, що примикали до Лютеранської площі (де нині Кірха).
Німецькі ж колоністи причетні й до влаштування одних із перших лиманних та морських купалень у передмісті Одеси, у тому числі у Гросс-Лібенталі. Заради справедливості зауважимо, що першість тут все ж таки належить місцевій адміністрації: у 1833 році перші «лікувальні бараки» були збудовані поблизу Куяльницького лиману, на ділянці землі, уступленої місту князем Іваном Жеваховим за клопотанням графа М. С. Воронцова.
На рубежі 1840-1850-х «хаджібейська реліквія», допотопна турецька лазня, була зруйнована, а на її місці виріс житловий будинок. Однак банний баланс зберігся за рахунок того, що в цей же час на Грецькій вулиці була спеціально побудована нова, чудово впорядкована «Султанська», у східному стилі, лазня. Тут вперше у міській практиці були влаштовані окремі чоловіче, дамське та сімейне відділення, а також ізольовані ванни. Душові кімнати вперше влаштовані у «Московській» лазні, у будинку чиновника Григор’єва на Преображенській. Звідси приготовлені теплі ванни стали доставлятися за бажанням і додому. Здійснювали цей захід спеціально наймані водовози, зрозуміло, за окрему платню.
Напередодні Кримської війни, на розі нинішніх вулиць Торгової та Княжої, відкрилася одна з найкращих в Одесі лазень, «Дворянська». Належала вона купцю другої гільдії, відставному майору Йосипу Буковецькому — батькові знаменитого художника Євгена Буковецького, друга І. А. Буніна. Компактна, що складається лише з чотирьох номерів, вона призначалася виключно для елітарної публіки. Незважаючи на елітарність, ця лазня давала прикурити мешканцям навколишніх будинків. В одній із давніх публікацій «Одеського вісника» можна знайти гнівну «філіппіку» на адресу власника «Дворянської» лазні Яна Попандополо, яка випускає потоки «відпрацьованої» води прямо на вулицю, і вони розтікаються вниз Херсонською, досягаючи Міської лікарні!
Знаменита «Лазня Ісаковича» (в яку в Одесі і прийнято посилати) відкрилася на початку 1860-х, на Преображенській, у будинку Абрама Егіза. Відразу зазначимо, що Ісаак Ісакович, як і Егіз, не єврей, а караїм. Перші, на відміну від других, банним бізнесом не займалися, хоч і мали власні купальні, призначені для омивання напередодні шабату: найстаріша з них перебувала на «Канаві», тобто в Карантинній балці.
Розкішна парова лазня Ісаковича була по суті справді гідропатичним закладом, який працював по 16 годин на день і майже без вихідних. Тут було велике загальне відділення, окремі номери, колосальний басейн та безліч ванних приміщень. Ванни призначалися в основному для гідропатичного лікування та реабілітації. Мінеральні води для ванн готувалися служителями, проте відвідувач міг принести з собою будь-який екстракт і приготувати рапу самостійно.
Реєстр мінеральних ванн і сьогодні вражає уяву: морські, лиманні, з лиманного бруду, сірчані, за доктором Струве, мильно-відрубні, лужні, сироваткові (практично молочні), з мінералізацією, що відповідає водам курортів Тепліц, Крейцнах, Емс Баріж, Аахен, Карлсбад, Гомбург, Віші, Вісбаден і т.д. Інакше кажучи, будь-який одесит отримав можливість запросто поринути не тільки у атмосферу, а й у гідросферу Європи, не залишаючи рідного міста.
На початку 1850-х заклади теплих морських ванн відкриваються в самому центрі міста, в будинку Потапова, праворуч від Бульварних (Потьомкінських) сходів. Ціна однієї ванни із звичайної морської води становила 20 коп., а «розвідної», з екстракту, 30. Просто скажемо, недешево. Для прикладу, чарка горілки тоді коштувала 3 копійки сріблом, фунт свічок – 12 копійок, а скромний обід – 30 копійок. З іншого боку, адже і здоров’я дорогого варте!
У 1910-ті роки в Одесі одночасно функціонувало вже до 40 великих банних комбінатів і близько десятка закладів теплих морських ванн: «Санкт-Петербурзькі» та «Московські», «Миколаївські» та «Харківські», «Слов’янські» та «Картамишеві» », «Громадські» та «Південні» і т. д. та інші, і всі вони мали своїх гарячих прихильників, готових з (мильною) піною біля рота оскаржувати якості води, пари та банщиків. В радянські часи лазні теж користувались популярністю, хоча такої розкоші і цікавинок, як у старі часи, вже ніколи не було.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
