Одеські бібліотеки: коли з’явилися та що читали одесити

10:17  |  21.09.2024
Одеські бібліотеки: коли з'явилися та що читали одесити

В нашому місті завжди любили читати. Мабуть, саме тому серед одеситів стільки письменників та поетів, а скільки їх тут бувало — то і взагалі перерахувати неможливо. Але як у нас з’явились бібліотеки, хто був хазяїном першої і які були хитрі прийоми читання — дізнаєтесь нижче.

Жартівливо про серйозне

Спочатку Одесу відвідувала така кількість великих письменників, що жодної потреби в бібліотеках не було. Допитливість одеситів та духовні запити одеситок задовольняли не книги, а самі їхні автори. І лише Михайло Семенович Воронцов порушив цю традицію.

Загальновідомо, що Воронцов і його дружина мали кохання: Михайло Семенович любив книги, а Єлизавета Ксаверіївна — тих, хто їх писав. Тому коли одного разу граф Воронцов виставив з дому якогось поета А. П., графиня Воронцова виставила з дому всі книги чоловіка. Щоб книжки не мокли під дощем, над ними довелося звести публічну бібліотеку.

Приклад генерал-губернаторської дружини завжди заразливий, тому подібну операцію з книгами проробили в Одесі та інші дружини. Так, на відміну від інших міст, в Одесі другою найдавнішою професією стала вважатися посада нічного бібліографа. А замість однозначного, що вживається в інших місцях, «заглянути в публічний будинок», одесити досі використовують вишукано інтелігентне «сходити в публічну».

Найперша книгарня і читання через парту

Перший книгарню в Одесі відкрив у 1830 році на Рішельєвській купець першої гільдії Н. А. Клочков. Магазин теж був першою гільдією – з рідкісними новинками. Книги тоді коштували чимало, тому їх у магазині можна було брати на прочитання, залишивши заставу, теж неабияку (наприклад, за «Войнаровського» Рилєєва — 50 рублів).

Одесити до книг, можна сказати, долучалися змалку. Так Володя Патрікеєв із «Зеленого фургона» потихеньку приторговував науковою бібліотекою батька, але здобуті гроші вкладав з розумом — у безприкладні пригоди детективів Шерлока Холмса та Ната Пінкертона. Якщо ми вам скажемо, що для автора «Зеленого фургона» В. Козачинського прообразом Володі Патрикеєва став Євген Петров, який служив в Одеському карному розшуку, то ви погодитеся, що книги все ж таки сприяли народженню нехай не знаменитого одеського детектива, зате знаменитого одеського письменника.

Так і Ільф, співавтор Петрова, теж був грішний — ще будучи учням, він просто на заняттях в училищі читав під партою Кіплінга, Стівенсона, Хаггарта. Техніка такого читання була добре продумана та доведена до досконалості.

Справа в тому, що стільниці парт ще з часів старих гімназій мали відкидну кришку. Звичайно, між основною частиною і відкидною була невелика щілина. Але скажіть на милість: хіба так важко невелику щілину зробити великою? Що ж, така резекція парти мала цілком благородну мету: саме крізь це вузьке вікно бачився зовсім інший світ, світ цілеспрямованих і винахідливих авантюристів, схожих на Остапа Бендера, який ще треба розібратися, чи не майнув уперше в тій чарівній прорізі.

Але не треба забувати, що це були часи, коли книжку цінували, а домашні бібліотеки не квапливо та цілеспрямовано збирали. Здається, саме тоді народилося гасло, абсолютно незрозуміле нинішньому поколінню: «Кращий подарунок — книга».

А що сьогодні?

Як багато сьогодні змінилося! Тих колишніх одеських читачів уже більше турбують не «Літературні пам’ятки», а огорожі. Нове покоління тепер обмінюється не книгами, а SMS-ками. На жаль, це не книги, що пахнуть друкарською фарбою і пестять шкіру благородним коленкором.

Зростає кількість книгарень. Напевно, вони й покупців мають. А такі читачі як тоді є? Колись у одеських будинках існувало правило: увечері вся родина сідала навколо великого спільного столу і вголос читала щось для просвітлення душі та освіти розуму. Тому й виросли такі діти, як Едік Багрицький, Юра Олеша, Володя Жаботинський, Іся Бабель та інші інтелігентні одеські діти.

А сьогодні навіть унікальна одеська «Книжка», можливо, друга після книжкових букіністичних розвалів на набережній Сени міцно стала вічнозеленою. Тепер тут міняють зелень на інші валюти світу. А нинішні автори пишуть не романи, а серіали з 10-15 книг про кримінал, успішний успіх або іншу макулатуру. По суті, все це базарне карманне чтиво — це зовсім непогано, для людей, які прочитали лише дві книги. Ну що ж, настав час ставити крапку в темі «книги», бо вже прориваються зовсім невеселі інтонації. Хоча, можливо, саме в інтонаціях щось є.

Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса telegram ico!

Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: