За радянських часів Одеса була флагманом важкого вагобудування. На заводах «Точмаш» та «Харчопромавтоматика» вироблялися величезні прилади, здатні з похибкою в десяті частки відсотка вимірювати вагу багатотонних предметів. Робили їх для металургійних та машинобудівних підприємств першої та найбільшої соціалістичної держави Землі.
Після розпаду Союзу у галузі стався катастрофічний спад, але розробки та кадри залишилися, що дозволило частково відновити втрачені позиції. Сьогодні промислові ваги та датчики в Одесі виготовляють, зокрема, і для атомних електростанцій.
А почалося все далекого 1992-го року, коли кандидат технічних наук, доцент кафедри підйомно-транспортних машин і роботів Одеського Політеху Михайло Нікітінський вирішив змінити сферу діяльності. Зарплати освітян на початку 90-х були копійчаними та й платили нерегулярно. Між іншим, одеський Політех закінчили багато талановитих вчених.
Попрацювавши в кількох комерційних фірмах, він вирішив зайнятися справою самостійно, підключив своїх колишніх студентів та заснував разом із ними компанію «ТОМ». Абревіатура складена з перших букв імен авторів. Крім того, вона розшифровується як «точне визначення маси» (точное определение массы, якщо російською).
Молода фірма зайнялася проектуванням та виготовленням промислових ваг. Перше велике замовлення надійшло від заводу гофрованого металу з Кам’янця-Подільського — промисловцям знадобилися вагонні, автомобільні та кранові ваги.
Михайло Нікітінський на той час мав десятирічний досвід проектування промислових важких ваг, тож із цим проблем не було. Датчики виготовляв «Точмаш», електронну апаратуру робили у Політеху. Складання та налагодження здійснював «ТОМ». Незабаром на зміну технологіям радянського вагобудування прийшли власні унікальні розробки Нікітінського та його колег. На даний момент компанія має більше 20 патентів на різні ноу-хау. Є й міжнародні свідоцтва.
1994 року, коли «Точмаш» та «Харчпромавтоматика» закрилися, найкращі фахівці цих підприємств — монтажники, електронники та програмісти — знайшли роботу у «ТОМі». Тобто центр став до певної міри наступником спочивших у бозі заводів.
На певному етапі розвитку усі сили вагобудівного підприємства кинуті на виконання держзамовлення щодо створення контуру захисту атомних електростанцій. Йдеться про системи, які контролюють натяг спеціальних канатів, що стягують гермооболонку енергоблоків. Оперативно отримувати інформацію про стан цих канатів вкрай важливо, адже їх ослаблення або, не дай боже, розрив загрожує найнеприємнішими наслідками.
Одним із чинників, який посилив ефект від вибуху четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС, могло бути якраз ослаблення канату. Ніхто цього вголос не говорив, але завдання контролювати їхній натяг після катастрофи поставили.
«Енергоблок – це величезний чайник, у якому постійно під величезним тиском кипить вміст. Стінки «чайника» складаються з бетонних сегментів, кожен квадратний сантиметр яких тисне 2,5 кг. Інакше кажучи, ці сегменти розпирають тисячі тонн. Щоб блоки не розліталися, усередині обладнано 260 каналів, усередині яких натягнуті армоканати діаметром 10 см кожен».
Перший тендер з розробки та створення системи контролю «Енергоатом» оголосив ще 1997 року. «ТОМ» цей конкурс виграв та розпочав реалізацію проекту. Спочатку вагобудівники встановили свій контролер на один із канатів Южно-Української АЕС. Протестували – датчик працював нормально. Після цього такими пристроями було обладнано ще 30 канатів. Інші 230 одеські вагобудівники збиралися забезпечити своїми виробами до 2007 року, щоб перейти на інші електростанції країни, але раптово втрутилася якась російська фірма.
Використовуючи певні важелі впливу у верхах (тоді президентом був, нагадаємо, Янукович), росіяни виграли наступний тендер. Для одеситів це був шок, бо наша система коштувала 9 млн гривень із ПДВ, а їх – 35 млн грн без ПДВ. Ще однією відмінністю нашої системи від російської було те, що її монтаж не потребує припинення роботи реактора. Компанія навіть хотіла позиватися до тендерного комітету, хоча надії і були слабкі.
Одеситам залишили лише Южно-Українську АЕС, оскільки система «ТОМу» вже була встановлена на частині канатів і добре зарекомендувала себе щодо надійності та якості. Втім, росіяни раділи недовго. Установка першого ж їхнього датчика на Рівненській АЕС закінчилася тим, що пристрій не витримав тиску і розлетівся на шматки, ледь не вбивши тих, хто його встановлював. Мало того, коли почали розбиратися, виявилося, що ці датчики не пройшли сертифікацію та перевірку. Росіяни порушили техзавдання, яким вимагалося не втручатися в силовий потік «канат-гільза». В результаті «Енергоатом» таки розмістив замовлення в Одесі.
Фахівці «ТОМу» вирішили не чіпати конструкцію, а знімати інформацію про навантаження з гільзи — метрового сталевого циліндра з різьбленням, який натягує канат. Для цього на неї монтують два кільця, між якими встановлюються спеціальні високочутливі датчики. Сигнал від датчиків потрапляє на аналого-цифрові перетворювачі, звідки йде на надпотужні промислові комп’ютери – мабуть, єдиний продукт, який закуповується за кордоном. Оброблена та структурована інформація про натяг усіх 260 кабелів виводиться на монітор у простому та наочному вигляді.
У 2012 році «ТОМ» закінчив встановлення своїх датчиків на всіх трьох блоках ЮУАЕС. Тим самим одеські вироби повністю пройшли перевірку.
Систему безпеки створюють у приміщеннях колишнього заводу радіально-свердлильних верстатів на Бугаєвській. Тут «ТОМ» має в своєму розпорядженні два виробничі цехи і кілька кабінетів для розробників і програмістів. Скоби, які встановлюють на гільзи, вирізаються із спеціального металу у виробничому цеху створення ваг, а датчики, аналого-цифрові перетворювачі та серверні шафи з комп’ютерним обладнанням збирають у спеціальній кімнаті – компараторній. Там же повіряють усі прилади. У цій кімнаті спокійно вживаються надсучасні комп’ютери з продуктивністю, яка недоступна домашнім «десктопам»; та мікровольтметри, випущені в середині минулого століття.
Виконавши замовлення для Южно-Української АЕС, фірма почала оснащувати своїми датчиками найбільші енергоблоки на континенті Запорізької станції. Невдовзі і там роботу було завершено. І хоч ЗАЕС станом на сьогодні знаходиться під окупацією, навіть в таких умовах продовжує демонструвати надійність і досі.
Підпишіться на Телеграм Моя Одеса 
!
