Одесити-терористи: люди, які залишили яскравий слід в історії

11:49  |  18.08.2025
Одесити-терористи

Одеська земля завжди була багата на різних діячів, які стали відомими у доволі різноманітних галузях науки чи сферах діяльності. Не виключенням були, звісно, і злодії, адже всім відомо, що саме Одеса — мама всіх злочинців Східної Європи як мінімум. Але особняком серед злочинців різних штибів і типів стоять одеські терористи.

Одесит та король Пруссії

Влітку 1861 року у Баден-Бадені одесит Оскар Беккер спробував вбити короля Пруссії Вільгельма I. Сам Оскар народився в Одесі, як то кажуть, у добрій родині — його батько Павло Беккер був археологом і директором Рішельєвського ліцею. Коли Беккеру-молодшому виповнилося двадцять, він вступив до Лейпцизького університету. Там він вивчав математику, східні мови та суспільно-політичні науки. Можливо, це і змусило його задуматися про справедливість світоустрою, в який студент вирішив зробити і свій внесок.

За півроку до замаху королем Пруссії став Вільгельм I. Титул він прийняв неохоче — він мав принципові розбіжності в назві своєї «посади» з представниками федеральних земель. Двадцятидворічний Беккер, ґрунтовно перейнявшись модними революційними ідеями, дійшов висновку, що Вільгельм не здатний принести користь країні. На думку Беккера, він був надто нерішучим політиком, аби сприяти об’єднанню німецьких земель. Над вирішенням проблеми Оскар не замислювався, і воно здавалося йому простим: усунення імператора має принести користь Німеччині. Беккер придбав «жилетний пістолет» терцероль і вирушив у Баден-Баден, де на водах відпочивав Вільгельм.

14 липня 1861 року король прогулювався вздовж Ліхтентальської алеї. Зазвичай він гуляв тут один, але того дня його супроводжував граф Альберт фон Флемінг. Беккер пройшов повз короля, обернувся, привітався і з трьох кроків вистрілив у Вільгельма. Чи то від хвилювання, чи то від того, що ніколи не мав справу зі зброєю, Беккер схибив.

Кілер-невдаха

Одна куля потрапила в дерево, а інша трохи подряпала імператорові шию. Перехожі скрутили горе-терориста та здали його владі. Найпікантніше в цій історії те, що якби Оскар випадково вбив графа Флемінга, який супроводжував короля, то він круто змінив би історичний процес, а об’єднання Німеччини могло б не відбутися.

Беккера віддали під суд і присяжні засудили його до 20 років ув’язнення. Через п’ять років Вільгельм помилував терориста, проте поставив йому умову: назавжди залишити Німеччину. Беккер вирушив до Бельгії, де знову зв’язався з революціонерами, потім до Чикаго, а потім до Олександрії, де й помер у 29-річному віці.

Монархісти знищили «пам’ятне» дерево

Під час замаху на прусського короля куля Беккера потрапила в дерево, яке росло на Ліхтентальській алеї. Його обнесли огорожею і перетворили на одну з визначних пам’яток Баден-Бадена. Однак донині дерево не дожило — воно стало жертвою монархістів. Кожен, хто підтримував короля, вважав за свій обов’язок перелізти через огорожу і відірвати шматочок кори — хто на згадку, хто на щастя. Незабаром дерево, з якого «живцем» здерли кору, засохло і його довелося зрубати.

Міський голова пробачив терориста

Якщо про Оскара Беккера ми дещо знаємо, то про того, хто робив замах на одеського градоначальника Дмитра Нейгарта, практично нічого невідомо. Його схопили прямо на місці злочину, але на допитах зберігав мовчання.

Одеський градоначальник Дмитро Нейгарт належав до стародавнього австрійського роду, а мати була правнучкою Олександра Суворова. Він закінчив Пажеський корпус, академію генерального штабу, а 1903 року став одеським градоначальником. Через рік після його призначення, у вересні 1904-го, в Одесі чекали на приїзд імператора Ніколая II, який збирався провести огляд військ Одеського військового округу. В Одесу вже приїхав його флігель-ад’ютант князь Оболенський, з яким Дмитро Нейгарт щоденно здійснював ранкові прогулянки Миколаївським бульваром.

23 вересня вони удвох оглядали будівлі та площу біля пам’ятника Пушкіну. Раптом до них підійшов юнак років дев’ятнадцяти, одягнений як майстровий у синю блузу, і звернувся до Нейгарта. Той змушений був зупинитися, а юнак з відстані кількох кроків вистрілив у нього, але схибив. Куля пролетіла з лівого боку від Нейгарта, не зачепивши його.

Нейгарт та Оболенський схопили терориста та повалили його на землю. А потім відібрали револьвер і передали з рук на руки містовим, що якраз підбігли. Під час дізнання юнак зберігав мовчання та відмовлявся назвати себе. У процесі допитів вдалося з’ясувати, що він відносив себе до революціонерів-максималістів і збирався вбити градоначальника, до якого особисто не було ніяких претензій. Просто єдиним дієвим методом боротьби він вважав лише терор.

Коли хлопець уже був у в’язниці, до нього прийшов Дмитро Нейгарт і вибачив йому замах. Градоначальник навіть поцілував його в лоб. Як писали тоді газети «Факт цей справив чималу сенсацію в обивателях Одеси». Про подальшу долю терориста нічого невідомо.

Під час втечі терористи забули документи та шапки

6 липня 1918 року в Москві лівими есерами Миколою Андрєєвим та Яковом Блюмкіним у німецькому посольстві було вбито німецького посла граф Вільгельма фон Мірбаха.

Посол Німеччини фон Мірбах мав безліч звань та був відомим дипломатом. На той час він уже знав, що на нього готується замах, і намагався не приймати відвідувачів. Однак коли йому доповіли, що його хочуть бачити двоє чекістів «з особистого питання», граф вирішив зустрітися з ними.

Аби відвернути увагу, Блюмкін та Андрєєв показали Мірбаху папери, які нібито свідчили про шпигунську діяльність його родича. Дипломат був дуже здивований та обурений: жодних таких родичів у нього не було. Коли ж у нього запитали, чи не хоче він дізнатися про заходи, які щодо нього збирається вжити радянський уряд, Мірбах відповів ствердно. І тоді Блюмкін тричі вистрілив у нього, але, як стверджують деякі історики, не влучив. Після цього Андрєєв кинув бомбу, але вона не вибухнула, і тоді він застрелив посла з револьвера.

З посольства Блюмкіну та Андрєєву довелося буквально забирати ноги. Похапцем терористи забули портфель з документами і власні шапки, та ще й Блюмкіна поранила в ногу охорона посла. Після замаху Андрєєв утік до України, де збирався ліквідувати гетьмана Скоропадського, та служив у Махна. Блюмкін долучився до Япончика, з яким створював Добровольчий «залізний загін», а вже згодом у 1929 був розстріляний. Про нього ми вам вже розповідали детальніше.

Підпишіться на Телеграм Моя Одеса telegram ico!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: