Про сам парк ми вам вже розповідали, тому повторюватись не будемо. Сьогодні більше поговоримо про те, чому перейменували парк і чому Горькому не місце в Одесі, а Марк Твен тут цілком доречний, бо він має безпосереднє відношення до нашого міста. Тож, почнемо.
«8 червня 1867 року – майже сто років тому – молодий журналіст за завданням газети «Альма-Каліфорнія» до Сан-Франциско вирушив у піврічне плавання країнами Старого світу на пароплаві «Квакер-сіті» з групою туристів. Згодом на підставі дорожніх вражень він видав книгу «Простаки за кордоном, або шлях нових паломників», захоплюючий, блискуче зроблений твір. Журналіста звали Марк Твен. Точніше, це був його псевдонім, а насправді його звали Семюель Клеменс. Під час цього плавання майбутній письменник-гуморист відвідав Одесу.
Ось що він писав про ті дні: «Від Севастополя до Одеси годині дванадцята дорога. Одеса – найпівнічніший порт на Чорному морі. Ми увійшли сюди головним чином – за вугіллям. В Одесі 133 тисячі жителів, місто росте швидше за будь-яке невелике місто поза Америки. Одеса – відкритий порт та найбільший у Європі хлібний ринок. Порт повний кораблів. Зараз ведуться роботи з перетворення відкритого рейду на велику штучну гавань. Вона буде з усіх боків оточена масивними кам’яними причалами, один з яких вдаватиметься в море по прямій лінії більш ніж на 3 тисячі футів.
Зійшовши на берег, я ступив на мостові Одеси, і вперше після довгої перерви нарешті відчув себе зовсім, як удома. На вигляд Одеса точнісінько – американське місто: широкі вулиці, та до того ж – прямі, невисокі будинки (в два-три поверхи), просторі, охайні, без жодних химерних прикрас. Уздовж тротуарів – біла акація, ділова метушня на вулицях та в лавках, квапливі пішоходи. Вдома і все навколо – новенька, з голочки… І навіть густа хмара пилу огорнула нас, немов привіт із милою серцю батьківщини…».
Але відразу слід сказати, що в Одесі Марк Твен, який так любив веселий жарт, людина, якої ніколи не залишало почуття гумору, раптом сам став жертвою вигадки одного з мешканців. Йому розповіли легенду про Рішельє, суцільно побудовану на сльозливості та сентиментах, і письменник повірив їй – часу насправді в нього не було. Більше того, він розповів її численним читачам Європи та Америки. Ось коротко ця історія, залишена Марком Твеном у книзі «Простаки за кордоном…»:
Нам попалися… два пам’ятники… Одна – бронзова статуя герцога де Рішельє, онукового племінника уславленого кардинала. Він стоїть над морем на широкому красивому проспекті, а від його підніжжя вниз до гавані спускаються гігантські кам’яні сходи.
Рішельє заснував Одесу, батьківсько дбав про неї, присвятив їй свій винахідливий розум, умів мудро розсудити, що послужить їй на благо, не скупляючись віддавав їй своє багатство, привів її до справжнього процвітання, так що вона, мабуть, ще зрівняється з величезними містами, на власні гроші побудував ці чудові сходи сходи та… Що ж! Люди, для яких він стільки зробив, байдуже дивилися, як він якось спускався цими самими сходами, – він був старий, бідний, у нього нічого не залишилося, – і ніхто не допоміг йому.
А коли через багато років він помер у Севастополі, майже жебрак, усіма забутий, вони… щедро жертвували за підпискою і незабаром спорудили цей чудовий пам’ятник. Це нагадує мені слова матері Роберта Бернса, коли йому спорудили величний пам’ятник, вона сказала: «Ах, Роббі, ти просив у людей хліба, а вони тобі подали камінь».
Безумовно, все це – вигадка якогось нашого співвітчизника, який використовував довірливість великого американського гумориста, який з дитячою безпосередністю повірив у вище розказану історію. Насправді, Еммануїл Йосипович Дю Плессі – дюк де Рішельє – градоначальник Одеси 1803 по 1805 роких – після укладання Віденського трактату та реставрації влади Бурбонів у Франції у вересні 1814 року повернувся до Франції і обіймав при Людовіку XVIII посади міністра. Помер Рішельє в Парижі, у віці 56 років, оточений усілякими почестями. А про нього та інших діячів того часу можете почитати тут.
Спочатку, причалюючи до Одеси, супутник письменника — брат його майбутньої дружини Олівії Чарльз Ленгдон — погортавши путівник, підсумував: тут зовсім нема на що дивитися! Але тільки-но ступивши з трапу корабля на одеський берег, американський журналіст помітив місцевого босяка, що ошивався поруч. Побачивши його з язика справжнього жартівника Клеменса зірвалося іронічне: «Я з’їм свій черевик, якщо цей джентльмен заговорить англійською!».
«Джентльмену» американський гумор перевела співробітниця одеського консульства США, яка зустрічала янкі в порту. Волоцюга не знітився і відповів: нехай, мовляв, цей розумник відповість спочатку, що в його черевиках здасться йому найсмачнішим. Янкі на це дивне запитання відповісти не зміг, а одеський босяк вимагав із нього п’ять «зелених» за правильну відповідь. Отримавши американські гроші, він кинув: «Найсмачнішим для вас, коли ви будете їсти власні черевики, будуть дірки. Ю андестенд?».
Посміхнувшись, компанія американців вирушила блукати містом. Приятель Клеменса купив по дорозі в місцевій лавці фотоапарат із набором із десяти пластин — як виявилося, торговець одесит іноземця надув: підходили до камери з десяти лише три.
Отже, як бачите, Марк Твен в нашому місті таки побував, і навіть поисав його. І на відміну від Горького, не оспівував радянську владу та каторжну працю зеків ГУЛАГу. Тому і відбулася ця давно назріла заміна топонімів на одеській мапі.
Підпишіться на Телеграм Моя Одеса 
!
