Сьогодні, проходячи повз це місце, ви точно не здогадаєтесь, що його історія дуже солідна: їй більше сотні років. Тому зробимо невеликий екскурс в минуле, роздивимось шо тоді було і хто в цьому винуватий, а потім повернемось до сьогодення і дізнаємось, чому варто (або чому ні) зайти в сучасний ресторан, своєрідний батько-засновник Аркадії.
Жив-був в Одесі колись мсьє Камб’є, директор одеської агенції бельгійського акціонерного товариства кінно-залізниці. Часто відвідуючи стайні конки на Малому Фонтані, Камб’є зацікавився широкою приморською балкою, що знаходилася неподалік, і облюбував її під розважальний заклад. Воно обіцяло подвійну вигоду: прибутки від відвідувачів та прибутки від нової лінії конки, яку можна буде прокласти до ресторану.
Вибір виявився вдалим. По густій рослинності, що заросла, балці, між схилами, вкритими мальовничим килимом із золотистого бійка і бузкового безсмертника, з тихим дзюрчанням збігав до моря струмочок.
Балка фактично була нічийною. Зліва до неї примикало величезне плато – власність князя А. Гагаріна, а праворуч — велика земельна ділянка багатіїв Вагнера та Ринку. «Аркадія» – власне, саме таке ім’я дав ресторану Камб’є. Так називалася середня частина Пелопоннесу, населена переважно пастухами та мисливцями. Словом «Аркадія» у багатьох країнах почали називати гарні місця, парки, райони відпочинку. Взяли це слово на озброєння та винахідливі власники розважальних закладів. Одеська «Аркадія» виправдала надії Камб’є. Вона стала улюбленим місцем відпочинку та веселощів, де збиралися «вершки» суспільства — банкіри, купці, маклери, марнотратники життя.
По сусідству із закладом з’явилися розкішні дачі та вілли, їх об’єднала нова міська адреса: «Аркадія». Виникла ще одна спеціальна дорога. На планах міста вона фігурувала за назвою «Дорога до Аркадії». Нею постійно мчали дрожки та екіпажі. Стару лінію конки Преображенська – Велика Арнаутська – Малий Фонтан подовжили. На Малому Фонтані пасажири пересідали без доплати на лінію біля берега моря, на дачу «Аркадія». Але замість звичайних п’яти копійок Камб’є встановив плату за проїзд дорогою Преображенська — Малий Фонтан у 10 копійок.
В історію дореволюційної Одеси Аркадія увійшла не лише як місце веселого відпочинку буржуа. Затишні, прикриті уламками скель аркадійські куточки часто рятували революціонерів, які тут проводили нелегальні сходки. Жовтнева революція покінчила з камб’євською Аркадією. Відразу після вигнання інтервентів, навесні 1919 року, Одеська Рада робочих депутатів передала органам забезпечення, охорони здоров’я та профспілкам аркадійські дачі. Їх перетворювали на оздоровниці та дитячі будинки для сиріт.
Що ж до ресторану, то він отримав безіменний номер і став типовим радянським «общєпітом». Від минулого лоску та шику не залишилось вже майже нічого, та і вважали тоді, що місцевому пролетаріату це не потрібно. Втім, згодом природа місця взяла своє, і це став цілком гарний ресторан, звісно, за радянськими мірками.
Згодом, протягом 90-х, тут був доволі популярний заклад, відомий зокрема і тим що тут легко можна було зустріти місцевий криміналітет. Але на початку «нульових» ресторан закрився, і довгий час не був востребуваним, аж поки не знайшлись нові власники, які провели реставраційні та ремонтні роботи.
У наш час на місці колишнього пафосного ресторану знаходиться заклад City Buffet. Працює заклад тільки влітку, і пишається своєю доступністю: від недорогих супів до алкоголю за приємними цінами. Але історія закладу має й темні сторінки — філія на проспекті Шевченка постраждала від російської ракетної атаки, і деякі артефакти звідти переїхали до Аркадії, ставши частиною інтер’єру. City Buffet намагається бути більше, ніж їдальнею: це місце, де можна не лише поїсти, а й пограти в більярд, потанцювати в барі чи дослідити печерні гроти у дворі.
Меню City Buffet вражає різноманіттям: 22 перші страви на сайті, хоча в Аркадійській філії доступно лише дев’ять, від холодника (50 грн за 280 мл) до грибного крем-супу (84 грн). Другі страви, салати й гарніри коштують 55 грн за 100 г, але є позиції з фіксованою ціною, наприклад кукурудза за 110 грн за качан. Салати часто заправлені майонезом — олів’є чи оселедець під шубою, але є й свіжі овочі: помідори, огірки, болгарський перець. Напої радують цінами: вода — 24 грн за 0,5 л, є пиво та сухі вина на розлив.
Піца, випічка й морозиво додають різноманітності, але піца, що стоїть на відкритому просторі, викликає питання щодо свіжості. Проте смак страв не завжди відповідає очікуванням. Зелений борщ із куркою й яйцем може бути пересоленим, молода картопля — недовареною, а курка в «медовому» соусі викликає сумніви щодо справжності меду.
Інтер’єр закладу бережно зберігає історичні деталі: дерев’яні вікна й розсувні двері, чотири величезні каміни в залі та антикварний письмовий стіл із мікрохвильовкою. У куточках розкидані артефакти: старий патефон, чорно-білі фото, дрібнички з філії, що постраждала від обстрілу. Більярдний стіл, на якому можна зіграти за додаткову плату, додає закладу богемного шарму.
Родзинка закладу — дворик із гротами, що нагадують одеські катакомби. Затишні куточки в зелені, старовинне авто й бенкетна зала в скелі приваблюють тих, хто хоче не лише поїсти, а й пофотографуватися. Всередині прохолодно завдяки кондиціонерам, а після 20:00 заклад перетворюється на бар із танцями по вихідних. Лише єдине можна зауважити — тут не вистачає власне якихось місцевих родзинок, але, зрештою, це не обов’язково.
Загалом, це місце куди точно варто зазирнути, хоча б заради подорожі по гротах. Та і кухня, при всіх її мінусах, теж на цілком хорошому рівні. Тож як будете, то завітайте, хоча б заради того щоб відчути подих історії. Доречі, Аркадія і сьогодні продовжує розвиватись та активно забудовуватись.
Підпишіться на Телеграм Моя Одеса 
!
