У ХІХ ст. більшість євреїв вірили, що культурна еволюція та національне самоусвідомлення призведуть до їх повної емансипації серед іншого населення. Тому в даний період часу починають посилюватися культурні тенденції серед євреїв міського регіону. Не дивлячись на антиєврейські закони, що діяли в імперії, певній частині євреїв все ж вдалося отримати освіту і навіть стати провідними спеціалістами у своїх галузях.
Традиційна система єврейської освіти, головним завданням якої була передача релігійної традиції наступним поколінням, представлена хедерами, талмуд-торами та єшивами. Такі школи існували при кожній синагозі чи молитовному будинку. Викладали в них єврейські вчителі — меламеди, кожен з яких спеціалізувався на певних книгах Талмуду.
Вони були зобов’язані в певний період часу складати іспити з релігійних та загальних предметів, що давало право викладати у хедерах. Меламедам, що не мали відповідного свідоцтва, заборонялося навчати єврейських дітей. Учні, завершивши навчання в одному з хедерів, потім переходили до наступного і послідовно проходили через декілька хедерів. Загальний курс навчання міг тривати до 10 років.
На противагу традиційним установам єврейської освіти в 30-40-х рр. ХІХ ст. уряд розпочав створення державних єврейських училищ. Але такі заклади не мали популярності і євреї відмовлялися віддавати туди своїх дітей. Це було обумовлено тим, що навчання в державній школі не давало ніяких переваг, а євреї-випускники цих шкіл не отримували рівних прав із християнами.
Варто відзначити, що одна з таких шкіл, відкрита ще в 1826 р., досить успішно проіснувала до середини ХІХ ст. Нею керував Бецалель Штерн, відомий своїми просвітницькими поглядами та організаторськими здібностями. Школа утримувалася за рахунок громади, а в 1837 р. її навіть відвідав Микола І.
Розвитку потягу до освіти серед членів єврейської громади стало утворення «Гаскали» («Просвіти»). Основні ідеї «Гаскали», які полягали у необхідності відмови від деяких застарілих поглядів та інтеграції в культуру оточуючого середовища, були близькими певній частині одеських євреїв. Для досягнення успіхів у міжнародній торгівлі необхідна була освіта, яка передбачала знання іноземних мов, перш за все французької та італійської, математики, географії, бухгалтерської справи тощо. Тож у 1852 р. в Одесі працювали вже чотири єврейські школи, 11 приватних пансіонів, 59 училищ.
Указом 1879 р. існування традиційних єврейських шкіл було узаконено, але від 1893 р. закріплювався виключно релігійний статус За даними звітів про використання коштів коробочного збору, пряме фінансування шкіл не передбачалося. Тож батьки самостійно сплачували меламедам за навчання дітей, хоча частину їх утримання також платила єврейська громада.
У другій половині ХІХ ст. у більшості міст, у тому числі й в Одесі, розпочалося створення модернізованих талмуд-тор, де здійснювалася загальноосвітня і професійна (реміснича) підготовка єврейської молоді. Усі дисципліни в тамуд-торі викладалися російською мовою.
У 1867 р. в «Одесскому вестнику» було опубліковано статтю під назвою «Одесская Талмуд-Тора», де зазначалося, що одеська школа є взірцем наслідування для всіх державних шкіл. Вона відзначалася
рівнем викладання й матеріальною базою.
Єдиним на українському півдні вищим єврейським навчальним закладом була одеська єшива, заснована у 1866 р. У ній навчалися, здебільшого, діти бідних сімей. В одеській єшиві, на відміну від інших, викладалися дисципліни загальноосвітнього циклу та застосовувалась урочна, аналогічна світській шкільній, система організації навчання. Спочатку на чолі єшиви стояли традиціоналісти, але згодом їх змінив доктор С. Швабахер.
Він мав на меті перетворення єшиви у рабинську семінарію, що й було здійснено в 1907 р. Тоді ж одеська єшива отримала статус вищого релігійного навчального закладу, а також нову назву «Вища школа юдаїзму».
Прагнення єврейського населення до емансипації та високих стандартів життя сприяло збільшенню кількості студентів у вищих навчальних закладах, де вони складали на початку 1890-х рр. 37,67 %.
Вища освіта давала певні привілеї. Спеціальна державна «Комиссия по устройству быта евреев» у 1861 р. прийняла рішення, що євреї, які мають науковий ступінь доктора, магістра чи кандидата мають право працювати поза межею осілості. А в 1877 р. члени Комісії визнали право євреїв, що закінчили курс у вищому навчальному закладі, вступати на державну службу та вільно проживати у будь-якій місцевості.
У Новоросійському університеті Одеси у 1865 р. навчалося 20 єврейських студентів (6,1%), у 1881 р. — 54 (16,5%), а в 1886 р. євреї складали 30% серед студентів-медиків і 41% серед студентів юридичного факультету.
У 1880 р. навіть було затверджено стипендії імені Олександра ІІ, які надавались євреям. Одна з них виплачувалась у Новоросійському університеті й становила 300 крб. Інші — по 180 крб., затверджено при Рішельєвській гімназії, реальному, комерційному училищах, при сирітському відділенні талмуд-тори і ремісничому училищі товариства «Труд».
Отже, протягом другої половини ХІХ ст. відбувався бурхливий розвиток освітньої системи, на користь чого свідчить наявність значної кількості виховних та навчальних закладів.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
