В історії Одеси вже був випадок, коли її обстрілювали з моря іноземні загарбники. В пам’ять про це, а також про хоробрість гарнізону стоїть пам’ятник — трофейна корабельна гармата. Але у 2022 році ситуація повторилася, агресор знову підійшов до берегу.
Насправді, більшість людей, особливо ті хто ніколи не був в Одесі, думають що наше місто чи не найзручніша точка для ворожого десанту. Мовляв море, пляж, висаджуйся де хочеш і йди проводити парад чи гуляти по Приморському бульвару.
Втім, все зовсім не так просто. В Одеській, як і в Миколаївській області немає великої кількості придатних місць для морського десанту. Тут береги майже всюди відзначаються значною крутістю, і пляжі виступають як смужки під майже прямовисними схилами. Спроби висадитися на цих теренах загрожують провалом. Причина наступна: ворожі сили можуть відкрити вогонь зверху та вигнати десант назад у море.
Незважаючи на це, військові визнають існування деяких відносно придатних, але ризикованих для десанту ділянок. Хоча їх кількість обмежена і може бути порівняна з пальцями на обох руках. Зазвичай ці ділянки розташовані біля гирел (проток) лиманів, де пляжі поступово переходять у сушу без обривів і скель. Хоча ці території вузькі і часто захищені високими висотами, висадження на них для створення плацдарму теоретично можливе, і історія вже має подібні приклади.
Проходження вздовж берега від Дунаю в бік Одеси та Миколаєва розкриває кілька точок, які з військово-морського погляду вважаються зручними. Однією з таких областей є поблизу села Приморське Ізмаїльського (до 2020 року — Кілійського) району, недалеко від Дунайського біосферного заповідника.
Далі розташовані курортні зони неподалік Тузловських лиманів — Расєйка та Лебедівка. Десантне угрупування, що висаджується в цих місцях, може спрямувати свої дії вздовж трас М15 Одеса-Рені та Т1610 Татарбунари — Шабо з метою відокремлення Придунав’я з Бессарабією від інших частин України.
Оптимальними місцями для таких дій для висадки є пляжі початку Будацької коси, біля Шаболатського лиману та в Кароліно-Бугаз біля Дністровського. Ще одним привабливим пунктом є Чорноморськ (Сухий лиман). Теоретично, для цих цілей підходять Пересип та Лузанівка поблизу Одеси (Хаджибейський і Куяльницький лимани), але вони оточені високими висотами, що серйозно ускладнює таку операцію.
І на останок не можна забувати про Григорівку (Аджаликський лиман) та Коблево біля Тилігульського, де основною метою висадки може стати автошлях М14 Одеса-Миколаїв. Таким чином, потенційно загрозливих ділянок все ж вистачало. Тим більше що Україна на момент початку повномашстабних бойових дій не мала протикорабельних ракетних комплексів. Уразити десантні кораблі супротивника було нічим.
Починаючи з 24 лютого, російські кораблі неодноразово підходили до Одеси. Спочатку вони просто спостерігали, але вже 7 березня 2022 року спробували провести висадку. Це був десантний катер, вочевидь з групою спецпризначенців. Цю спробу було зірвано вогнем з берега.
Ходили чутки, що екіпажі російських десантних кораблів відмовились виконувати наказ та йти до одеського узбережжя у кінці лютого. Цілком імовірно, що так воно і було, адже бойовий дух тоді у них був не надто високим. Легкої прогулянки Україною вже не передбачалося, як і зустрічей з прапорами та повітряними кульками в Одесі.
Також росіяни знали, що більшість підходів до зручних для десантування місць були заміновані українськими військовими. І будь-яка спроба підійти для висадки своїх військ аж ніяк не вийде скільки-небудь раптовою.
Втім, думку про висадку вони все ж не полишали. Чергова спроба наблизитись до узбережжя сталася 21 березня 2022 року. До того росіяни ще кілька разів підходили на підступи та обстрілювали місто та узбережжя.
До берега стрімко наближалась група російських кораблів. Вона складалася з 8 одиниць, зокрема були помітні три десантні кораблі. Які саме це були кораблі Чорноморського флоту – наразі встановити проблематично, це з’ясується лише після війни.
Також невідомі були і кінцеві наміри ворога. Чи буде він висаджувати десант? Або це розвідка боєм? Ніхто тоді цього не знав. Але протистояти їм тоді міг лише реактивний артилерійський взвод 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу, яким командував тоді ще старший лейтенант Денис Дідичук.
У його підпорядкуванні були дві установки БМ-21, більш відомі як «Град». Відкривати з них вогонь по морських цілях – дуже важко, адже треба мати відповідні навички. Таких навичок Дідичук не мав, адже не проходив відповідної підготовки (на відміну, наприклад, від артилеристів ВМСУ).
Згодом росіяни відкрили вогонь. Снаряди падали все ближче до берега, і стало зрозуміло що російські моряки роблять коридор. Вони намагались знищити міни за допомогою детонації. Потім снаряди полетіли і по берегу.
Дідичук вирішив спробувати вдарити по кораблях. Командування дозволило випустити лише 4 снаряда (повний пакет «Града» це 40 реактивних снарядів). Провівши всі необхідні розрахунки, офіцер дав команду відкрити вогонь. Ракети полетіли к цілі.
Корабель ворога, фрегат «Адмірал Ессен» зазнав ураження і повернув геть від берега. Те саме зробили і інші російські кораблі. Вони припинили не тільки рух до берега, і а і обстріл.
Українські військові святкували перемогу. Вона тим більш значуща, що ворог набагато переважав їх за чисельністю та вогневими можливостями. Так, наприклад корабельна автоматична гармата А-190 калібром у 100 мм, яка стоїть на фрегатах, здатна за хвилину з великою точністю випустити 80 снарядів вагою 15 кілограмів кожний. Тобто за одну хвилину по позиції українських військових прилетіло б біля тони смертоносного заліза. Але, на щастя, без цього обійшлося.
У подальшому спроб висадки, як і обстрілів Одеси з артилерійського озброєння рашисти більше не робили. Звісно, ворог продовжує атакувати наше місто ракетами та дронами, але і на це, будемо сподіватись буде гарна відповідь. Нині підводний ракетний крейсер «Москва», колишній флагман ворожого флоту – підтверджує.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
