Цей міський голова був виразником пробудження Одеси, яке бачив у широкій активності громадської ініціативи. Він буквально перелопатив одеське життя і заклав його нові засади, які потім і перетворили Одесу на «перлину біля моря», «Південну Пальміру» та однозначно «вільне місто порто-франко».
Рід Яхненків бере початок від селян-кріпаків. Глава роду, розжившись торгівлею, викупив із кріпацтва себе та всю свою сім’ю. У 1820-1830 pp. разом з колишнім кріпаком Ф. Симиренком Яхненком будують та орендують млини у Смілі та Умані, ведуть оптову торгівлю худобою та хлібом, для чого заснували фірму «Брати Яхненки та Симиренко».
1842 року Яхненки стають торговцями першої гільдії в м. Одесі, 1851 року вся родина була удостоєна «за капіталом» звання почесних громадян. У наступні роки стають торговцями та виробниками цукру. Семен Степанович Яхненко виводить свою долю з сімейного бізнесу і починає займатись суспільною діяльністю.
Спочатку декілька років він перебуває у статусі гласного у міській Думі. Вже у цей час Яхненко робить для міста доволі багато. В Одесі за його активної участі за лічені роки замість смердючих канав з’явилися дренажні водостоки, замість пилу та бруду на вулицях пролягли шляхи з бруківки, з’явилося газове освітлення, а новий водогін із Дністра почав забезпечувати місто якісною питною водою.
Ставши міським головою, цей онук сільських кріпаків став справжнім урбаністом і розгорнув свою кипучу енергію і кинув на облаштування міського життя весь свій запал, сили і навіть особисті кошти. Він став і був взірцем господарського і (що майже небачено зараз) безкорисливого ставлення до справи. І суть навіть не в тому, що для блага міста він працював абсолютно безкорисливо і від жалування мера відмовився на користь службовців. І не в тому, що, наприклад, будучи одним із засновників Товариства Одесько-Дністровського водопроводу, коли зайшлося про тарифи на воду, відмовився від свого паю, щоб не мати власного інтересу в громадській справі.
Він вважав за потрібне виховувати власні кадри, розвивати вітчизняне виробництво та сферу послуг, не брав «відкатів» у чужих і був противником залучення іноземних капіталів та іноземних інвесторів, переконуючи всіх, що «свої» зроблять краще і дешевше. Якось доводячи діячам міста збитковість залучення іноземної фірми, Яхненко за власний кошт побудував бетонний водосток на Думській площі та довів, що економія коштів склала 27% від тих сум, які запитували «інвестори».
На посаді мера він у лічені місяці впорядкував міські фінанси, підготував містове Положення — збірку законів про місцеве самоврядування, яка з 1870 року стала основою для подібних документів у всій Російській імперії. Суть Положення полягала в тому, що відтепер виборчим правом могли користуватися всі піддані імперії, які досягли 25 років і були платниками податків. Виконавцем думських постанов ставала управа. Засідання призначалися на розсуд міського голови або з ініціативи гласних, а іноді ініціативи гласних, а інколи губернатора чи градоначальника. При цьому міське громадське управління могло діяти самостійно.
При цьому Яхненко був прихильником участі у суспільному житті всіх верств міського населення та активно займався народною освітою. Він особисто обійшов усіх одеських купців, домовласників та підприємців, заохочуючи їх робити внески до фонду народної освіти, куди було досить швидко зібрано 150 тисяч рублів, гігантська на той час сума.
Крім того, мер зарекомендував себе як шанувальник максимальної гласності щодо діяльності влади. З його ініціативи при міській управі було створено друкований орган «Записки одеського міського громадського управління», де друкувалася бізнесова інформація та звіти про витрати міських коштів. У газеті ж «Одеський вісник» активно і постійно розповідали про найкращі методи бруківки вулиць, щоб було зрозуміло, на що йдуть міські гроші.
Одного разу з’явився у домі Яхненка молодий домашній вчитель. Людина ця чимось приглянулась голові сім’ї, бо теж походила з бідних верств населення, але поступово «вигризала» собі місце під сонцем. Звали цього вчителя Андрій Желябов.
У подальшому Желябов посватався до дочки Яхненка, Ольги. Брак спочатку виглядав як щасливий, у молодят у 1874 році народився син, якого теж назвали Андрієм. Але натуру Желябова навіть народження дитини ніяк не змінило. Дуже скоро він відправляється до інших регіонів, зокрема – до Петербурга, щоб знов поринути у вир революційних подій. Зрештою він, зі своєю коханкою Перовською таки організують вбивство імператора, за що і отримають покарання у вигляді смертної кари.
А що ж Ольга з дитиною? Вони не отримали ніяких покарань. Більше того, Ольга направила новому імператору прохання на дозвіл змінити прізвище собі і дитині на Яхненко. Дозвіл було надано, так сім’я остаточно позбулась вірогідних проблем, пов’язаних із ім’ям царевбивці. Сам Степан Яхненко помер 1888 року. У сучасній Одесі його іменем названа вулиця.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
