Більше сотні років тому основним видом транспорту в Одесі були різноманітні кінні екіпажі. Найпоширенішим видом візника була одноконна пролітка з верхом, існували і інші карети – на резинових шинах та ще більш комфортабельні. Однак, в середині XIX століття з’явилась ще і так звана «трамкарета», або омнібус.
Омнібус (буквально з латини «для всіх») — форма міських перевізників, що з’явилася у першій третині XIX століття відразу в кількох містах, але пальму першості утримує Нант. Як правило, це був великий візок, розрахований на 10-20 пасажирів. На початку XX століття були спроби зробити омнібуси на електричній тязі, але вони програли більш містким трамваям.
У 1844 році в Одесі вперше були зафіксовані дані щодо подібного транспорту, коли Міська дума встановила тарифи на проїзд. Наприклад, поїздка до дачі графині Ланжерон обійшлася б в 10 копійок, а з квитком туди і назад – вже за 15 копійок. Вартість подорожі до Малого Фонтану складала 20 копійок, а на Куяльницький лиман — повні тридцять (хоча це вже на території передмістя). В Одесі, доречі, омнібус перейменували на трамкарету.
Перші одеські трамкарети були відомі своїм відкритим кузовом, покритим високим балдахіном з бічними шторками. Задля безпечного руху вони були обладнані гальмами, гудком та ліхтарем. Цей вид громадського транспорту став швидко популярним серед студентів гімназій.
Фірмою, яка забезпечувала трамвайний транспорт у місті, керував підприємець на ім’я Крокетті. Компанія налічувала десять транспортних засобів, а її структуру складали каса та контора, а ще окрема собача будка з собакою, яка слугувала свого роду охороною. З часом парк трамкарет зріс до 28 одиниць на початку 20-го століття, що є зрозумілим, враховуючи обслуговування кількох транспортних ліній з довжиною кількох кілометрів. Наприклад, лінія «Ямська – Юнкерське училище» мала понад чотири кілометри.
В Одесі лінії кінно-залізниць були побудовані «бельгійським суспільством». Перша лінія почала експлуатуватися 1880 року. Це була лінія «Ланжерон» від Олександрівського парку до вул. Рішельєвський ріг вул. Жуковського. Через тридцять років перша лінія електричного трамваю також стартуватиме з парку, тільки назва у неї буде «Виставкова», бо пуск був пов’язаний із проведенням в Одесі фабрично-заводської, художньо-промислової та сільськогосподарської виставки (1910).
Практично весь центр та багато передмістя Одеси були вкриті цим видом громадського транспорту. Найбільш затребуваною була лінія «Рішельєвська-Херсонська». Багато маршрутів конки повторюють сьогодні існуючі маршрути трамвая.
Проїзд у вагонах конки було регламентовано. Для входу у вагон «можна вимагати його зупинки в будь-якому місці, окрім підйомів та заокруглень». Мабуть, саме звідси пішла любов одеситів до спроб зупинити маршрутки не на зупинках, а в будь-якому зручному місці. Так от, щоб вийти з вагона, достатньо було повідомити про це кондуктора.
Крім сидячих місць (близько тридцяти) у вагоні конки могли перебувати лише шість стоячих пасажирів. Більшість ліній у місті мали єдину плату за проїзд ― 5 копійок з правом однієї пересадки на лінію, що перетинається. Більш довгі маршрути – «Аркадія» та «Малий Фонтан» – коштували 10 копійок.
Лінії конки та трамкарети були замінені електричним трамваєм у 1910-1915 роках. Але в роки громадянської війни та на початку 1920-х років, у моменти, коли електрики для трамваїв не вистачало, на лінії знову виходили вагони, ведені конями.
Одеський електричний трамвай уперше вийшов на маршрут 24 вересня 1910 року. Ця подія передувала довгим переговорам з «бельгійським суспільством», яке спочатку було готове перевести конку на електричну тягу тільки за умови, що міська влада зобов’язується не викуповувати її. Такий поворот справ не влаштовував місцеву владу, і впровадження електричного трамваю відклали на десятиліття.
Якщо бути точним, то перший електричний трамвай у межах нинішньої Одеси з’явився у Люстдорфі. З 1907 він пов’язував німецьку колонію з Великим Фонтаном. Розвиток одеського трамвая був стрімким, незважаючи на першу світову війну, що почалася. На рубежі 1914-1915 років в Одесі вже діяли 30 ліній, які обслуговувалися 301 вагоном. У спадок з того часу залишилися так звані «бельгійські зупинки», які збереглися на фонтанських та хаджібейських маршрутах.
У період громадянської війни, коли Одеса переходила з рук в руки, а влада змінювалася з калейдоскопічною швидкістю, електричний трамвай на деякий час поступився місцем конці та паровому трамваю. Лише у жовтні 1921 року перші лінії електричного трамваю відновили роботу. З тих пір про омнібуси та конки почали забувати.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
