Як насправді воювали одеські підпільники, за що отримували ордени і чому деякі їхні загони вважалися елітарними? Про інший, неприглядний бік одеського підпілля ми поговоримо сьогодні. Як так сталося, що більшість партизанів були винищені румунською контррозвідкою?
Починаючи з 15 вересня 1941 року і до заняття Одеси німцями та румунами (16 жовтня) політвідділом Приморської армії, що обороняла місто, були підготовлені майже півтисячі бійців (469 осіб), які мали продовжити підпільну боротьбу в зайнятій окупантами Південній Пальмірі. Основам диверсійної роботи їх готували в імпровізованих навчальних центрах, що розташовувалися на території дач і піонерських таборів на Фонтані.
Тяжко у навчанні — легко в бою? Як би не так! Чи вони погано вчилися, чи їх погано вчили, але багато з диверсантів до початку підпільної діяльності просто не дожили. Практику доводилося проходити на фронті, вірніше, за його лінією, куди партизанів активно закидали. Результати кажуть самі за себе. Наприклад, група Солдатенка у складі 46 осіб бойове завдання виконала, але при цьому втратила… 42 бійці. Групу Цибульського з п’ятнадцяти осіб було винищено поголовно.
У воєнні роки у разі зайняття міста противником, збройне підпілля мав очолити перший секретар обкому партії. В Одесі цю посаду обіймав хтось Колибанов. Рішучий і жорсткий у мирний час, на війні він розгубив увесь свій запал і… утік із міста, залишивши партизанити своїх заступників: Петровського та Сухарєва.
Вже на п’ятий день після заняття Одеси румуни заарештували Петровського. Здавалося б, загибель неминуча, та ні! 25 жовтня його випускають на волю. Дуже скоро керівники всіх підпільних осередків отримують інструкції із зазначенням щомісяця інформувати Петровського про акції, що готуються, а також місця їх проведення.
З іншого боку, перший секретар вимагає повідомляти йому особисті дані чинних партизанів, і навіть нових. Напевно, підпільники дуже здивувалися б, якби довідалися, що товариш Петровський усі отримані від них дані відразу переплавляв у сигуранцю, румунську контррозвідку.
Після цього провали пішли один за одним. Румуни, які отримували свіжу та достовірну інформацію, як горішки клацали одеські підпільні групи. Загалом завдяки «діяльності» Петровського свою смерть знайшли 265 одеських партизанів. Не пощадив перший секретар і свого колегу Сухарєва, який воювати з румунами не збирався, а працював сторожем у приватному магазині. За доносом шефа його заарештували та розстріляли.
Одним із найбільш боєздатних одеських підпільних з’єднань була група, яку очолює досвідчений чекіст Володимир Молодцов (Бадаєв). 7 листопада 1941 року партизани закидали гранатами одну з румунських військових частин, а вже 18 листопада на станції Дачне пустили під укіс ешелон із фашистами. На жаль, на цьому перелік перемог закінчується. Крім того, існує ще й зворотний бік медалі. На будь-яку вдалу дію підпільників румуни відповідали жорстокими репресіями проти місцевого населення.
8 лютого на вулиці Ніжинській Молодцов (Бадаєв) був заарештований, а згодом і розстріляний. Його гурт розгромили, а підпільників репресували. Серед них був і знаменитий комсомолець Яша Гордієнко, який під жорстокими тортурами так і не видав жодного зі своїх товаришів, які залишилися на волі. Чого не скажеш про зв’язкового Бойка, який виявився агентом румунської сигуранці. Він і здав із тріском всю групу Молодцова (Бадаєва).
Часом партизанська боротьба в Одесі набувала комічних, безглуздих і навіть потворних форм. Так якийсь Бугаєнко, виправдовуючись перед органами НКВС, заявив, що сколотив підпільний загін, а сам улаштувався чистильником взуття і погано обслуговував румунських солдатів і офіцерів. Такий ось внесок у перемогу!
А от полковник Червоної Армії Щербаков організував по суті елітний червоний партизанський загін. За вступ до нього він брав десять марок із умовою сплати щомісячних внесків у двадцять марок. Жодних бойових дій ці хлопці не вели, натомість збори проводили регулярно.
Цікавий і загін товариша Тимофєєва, який таки вів озброєну боротьбу, щоправда, не з румунами, а з простими одеситами. Брокаючи зброєю, «підпільники» у добровільно-примусовому порядку вилучали у них гроші та продукти на «боротьбу з фашизмом». Чим не рекет?
Одним із найганебніших епізодів в історії одеських партизанів став інцидент у селі Холодна Балка Біляївського району. 9 квітня 1944 року до села підійшов загін із двох десятків калмиків на чолі з німецьким офіцером. Тут же був добре озброєний партизанський загін із сорока бійців, очолюваний головою місцевого колгоспу. Двоє калмиків побігли до села розвідати обстановку, внаслідок чого одного з них застрелили партизани.
Не довго думаючи, загін карателів увійшов у село і почав розстрілювати і рубати шашками всіх мирних жителів. У живих залишилося троє людей. Партизани за односельців так і не заступилися. До речі, після війни керівник загону отримав звання Героя Соцпраці. Щоправда, органи КДБ таки розібралися у ситуації і ця людина отримала двадцять п’ять років таборів.