За всіх часів туберкульоз був небезпечним захворюванням, яке забирало мільйони людських життів. У Російській імперії ця хвороба була надзвичайно поширена. Було створено навіть спеціальне товариство Білої квітки, відділення якого відкривались наприклад у Катеринославі (нині Дніпро) та Одесі.
Наприклад, у благополучному від воєн та соціальних потрясінь 1911 року було зареєстровано більше мільйона хворих. Організована боротьба з цим захворюванням у світі розпочалася наприкінці XIX і на початку XX століть після створення та оформлення Міжнародної ліги боротьби з туберкульозом.
У листопаді 1909 року Міністерство внутрішніх справ затвердило “Статут Всеросійської Ліги боротьби з туберкульозом“. Джерелами коштів Ліги служили членські внески, приватні пожертвування, відрахування місцевих товариств, доходи від днів “Білої квітки“, субсидій міських управлінь і земств.
Рада Ліги обговорювала на засіданнях питання профілактики туберкульозу у школах, лікування кістково-суглобового туберкульозу у народних санаторіях. Постійних тубсанаторіїв для дітей на той час було 10. Для цього було створено спеціальні благодійні організації, які збирали кошти для їх утримання.
У нашій місцевості було засновано два дитячі санаторії — Дитячий притулок-санаторій у с.Будаки імені Єремея Макаровича Єремєєва — відкрито 1904 року і Дитячий притулок-санаторій біля Бугаз імені 300-річчя Царювання Будинку Романових, відкрито 1914 року.
Унікальні курортні фактори сприяли вибору місця будівництва санаторію в місцевості, яка називається Бессарабським Бугазом — чисте морське повітря, морське купання, промені південного сонця та морський пісок. Слово «Бугаз» тюркськими мовами означає “устя, горло“.
З початку 20 століття територія біля Цареградського гирла Дністра стала інтенсивно освоюватися для відпочинку. Ще в 1903 році були розмічені дачні ділянки для продажу. Першим придбав ділянку і одразу ж збудував дачу у 1904 році присяжний повірений Скальський.
Бессарабський Бугаз був помічений чотирма рядами дач на відстані трьох верст. У 1914 році вже було збудовано 32 дачі власників, близько двох десятин відведено під майбутню торгову площу, майже три десятини для пароплавної пристані, дві десятини для притулку Аккерманського “Ясла“ і десять десятин — під “санаторію Товариства Московських дитячих притулків“.
Торішнього серпня 1913 року було видано Найвищий указ про створення санаторію на Бугазі. Тут відпочивали та поправляли здоров’я «бідні, хворі та слабенькі діти Московської лікарні імені Імператора Олександра III“. Усі подібні санаторії видобували кошти на благодійну роботу самостійно. Їхніми основними джерелами були членські внески в низових організаціях, дари окремих благодійників, відсотки з капіталів, доходи від благодійних заходів.
Опікунами Санаторію були статський радник Вишняков Валентин Семенович — Член Правління Московського комерційного інституту, який входив до прогресивної групи голосних Московської Міської Думи та Левицька Магдалина Миколаївна — жінка-інженер-технік в Аккерманській повітовій управі, дружина Аккерманського Міського архітектора.
Директором санаторію був спадковий почесний громадянин, почесний світовий суддя Ансельм Василь Іванович, нащадок швейцарських переселенців із колонії Шабо. Навчання у дитячих притулках здійснювалось відповідно до рекомендацій Міністерства народної освіти. Крім вивчення Закону Божого, російської мови та арифметики діти навчалися чистописання, креслення, гімнастики та хорового співу. Слід зазначити досить гуманні методи виховання у дитячих притулках. Тут заборонялися тілесні покарання та використовувалися такі методи, як осуд, роз’яснення неправильності дій. Як крайній мірі оголошувався догану.
Зміст та форми виховної роботи були різноманітними: використовувалися ігри, посиденьки, риболовля, участь у хорі тощо. Діти чергували кухнею, прибирали кімнати, прали білизну, займалися рукоділлям, працювали в городах і садах, навчалися ремеслам. На жаль після Першої Світової війни та соціальних катаклізмів санаторій перестав функціонувати. Румунський Бугаз став прикордонним пунктом.
Минуло 20 років. Поступово нормалізувалися відносини Румунії із Радянським Союзом. Наприкінці 20-х років з ініціативи Торгово-Промислової палати м.Четатя-Алба (колишнього Аккермана) у селищі Бугаз було відновлено морський порт та підведено асфальтоване шосе.
Почали розвиватися чорноморські курорти Румунії. Король вирішив перетворити морський берег Бессарабії на румунський Баден-Баден. У 1930-х роках Організації Охорони Здоров’я Ліги Націй ініціювало будівництво протитуберкульозного санаторію на курорті Бугаз на узбережжі Чорного моря біля кордону з Радянським Союзом. Проект санаторію був підготовлений за спеціальним замовленням Організації Охорони Здоров’я Ліги Націй та здійснювався на її кошти в порядку допомоги Румунії у боротьбі з туберкульозом.
Проект був замовлений архітектору Angelo Viecelli (1884-1948), який творив у стилі функціональний Ар-Деко, модному у 30-ті роки. Серед його відомих робіт — госпіталь “Regina Maria“ у м. Балчік (Добруджа) та проект Санаторію “Carmen Silva“ (1936). Будівлю нашого ж санаторію було споруджено протягом 1933-1934 років.
Санаторій був призначений для дітей та зберіг свою спеціалізацію до нашого часу. Він складається з основних розміщених симетрично об’ємів та прибудованого з правого боку додаткового крила, яке було споруджено дещо пізніше.
Будинок санаторію трохи схожий на літак, центральні високі обсяги нагадують фюзеляж, а довгі серпоподібні крила нагадують крила літака. Головний фасад звернений у бік берега, а додаткове крило не псує загального вигляду, тому що розташоване під кутом до основної будівлі і таким чином з берега видно чи крило, чи основну будівлю.
Крила будівлі в горизонтальному напрямку розкреслені довгими карнизами та балконами, що створюють перетину з численними короткими вертикальними лініями вікон, центральна частина згідно з вимогами Ар-Деко височить над усією спорудою.
Лікувальні та діагностичні відділення, аптека, операційна, шкільні приміщення, харчоблок, спроектовані у 3-х поверховій будівлі лікувального корпусу, зверненого фасадом до моря, на південь. Окремо були розташовані приймальний спокій, ізолятор, житлові будинки та господарські будівлі. Архітектура та планування головного лікувального корпусу є унікальними та відповідали всім вимогам для лікування хворих на кістково-суглобовий туберкульоз.
10 червня 1937 року відбулося офіційне відкриття санаторію у присутності Короля Кароля II та його дружини Олени. Перший заїзд хворих та оплата лікування були здійснені за рахунок королеви. Надалі хворі надходили приватно і лікування зазвичай оплачувалося з допомогою муніципальних коштів за місцем проживання хворих.
Лікування кістково-суглобового туберкульозу було тривалим та дорогим. Як правило, лікування супроводжувалося тривалою іммобілізацією за допомогою гіпсових виробів з максимальним використанням кліматичних факторів завдяки широким верандам, зверненим на південь і сполученим з палатами.
Велика увага приділялася раціональному харчуванню. Ліжка були на колесах, оскільки майже всі хворі перебували на строгому постільному режимі і внаслідок цього не виникало необхідності перекладати хворих при лікувальних маніпуляціях та процедурах.
Головним лікарем санаторію був Атанас Янош, угорець за національністю. Людина прогресивних поглядів, він очолював санаторій з його заснування. Періодично він стажувався у провідних європейських клініках. Господарські функції здійснював директор, який у його безпосередньому підпорядкуванні.
У санаторії працювало також два завідувачі відділеннями, які постійно проживали на території санаторію та два лікарі-асистенти, які приїжджали на роботу щодня з Акермана. У гуртожитку санаторію мешкало близько 40 медсестер. Молодший медичний та господарський персонал набирався з місцевих мешканців району. Харчування для працівників було обов’язковим та здійснювалося за рахунок санаторію.
З 1937 по 1940 рік хворі діти, які перебувають на лікуванні, займалися в початковій школі, в якій працювали 3 вчителі, 2 інструктори з праці.
У серпні 1940 року після анексії Бесарабії СРСР курорт Бугаз з усім рухомим та нерухомим майном перейшов у відання головного Курортного управління Наркомату Охорони здоров’я УРСР. Частина хворих була евакуйована до Румунії за їхнім бажанням. Санаторій «Затока» став дитячим кістково-туберкульозним санаторієм та вперше прийняв на безкоштовне лікування дітей з усієї України.
У червні 1941 року дітей евакуювали у р. Одесу до санаторію ім. Чкалова, що на Французькому бульварі, в якому вони перебували до серпня чи вересня 1941 року. Далі теплоходом «Крим» їх відправили до м. Київ. Туапсе, а потім поїздом до р. Майкоп, де вони перебували до кінця жовтня 1941 року.
У 1944 році румуни створили у селищі Бугаз сильний укріпрайон. В основному вони тримали оборону в будівлі туберкульозного санаторію, міцної будівлі на 4 поверхи. Головний лікувальний корпус та цілий ряд допоміжних будівель та служб були значно пошкоджені та частково зруйновані, а майно – розграбовано. На першому поверсі лікувального корпусу у свій час розміщувалися стайні. Все обладнання котельні, водопроводу, каналізації, електростанції та центральної опалювальної системи було демонтовано та вивезено. Окремі залізо-бетонні перекриття та стіни були розбиті снарядами. Постраждали дахи лікувального та житлових корпусів.
Внаслідок військових негараздів та повоєнної розрухи та поневірянь серед населення різко зросла захворюваність на всі форми туберкульозу зокрема. У цей час виникла велика потреба в кістково-туберкульозних ліжках, особливо дитячих і підліткових. Тому після закінчення війни, 1946 року почалося відновлення санаторію. У 1947 році санаторій функціонував лише на 50 ліжок. А вже 1948 року кількість ліжок у санаторії було доведено до 475.
У 1954 році ліжкова потужність зросла максимально до 515 ліжок взимку та 680 – влітку. У санаторії функціонувало 5 відділень постійно та одне сезонне у літній період. Природно таке збільшення кількості постійно діючих ліжок не могло не призвести до ігнорування будь-яких гігієнічних правил і норм. Однак, незважаючи на важкі умови утримання хворих, санаторій досяг значних успіхів у постановці медичної роботи.
Усього за післявоєнний період санаторієм проведено величезну роботу. Виписано понад 35000 хворих в основному з відмінними та добрими результатами. З 1948 по 1985 роки проведено понад 3000 операцій
Незважаючи на те, що ліжкова потужність санаторію була доведена до максимальних можливостей, допоміжні служби та благоустрій санаторію потребували докорінного покращення. На території санаторію залишалися напівзруйновані будівлі, котельне господарство центрального опалення та водопостачання не забезпечували повною мірою потіб санаторію.
Електроенергія вироблялася «движком». У квітні 1967 року було введено в експлуатацію лінію електропередач на 500 кв. З цього часу санаторій перейшов на централізоване електропостачання з повною електрифікацією об’єктів. У 1970 році було закуплено та змонтовано нову рентгенівську апаратуру. У 1960-х роках санаторій у Затоці входив у прикордонну зону, для входу на територію необхідна була перепустка.
Для покращення екологічної обстановки в санаторії побудовано за допомогою селищної ради централізовану котельню та теплотрасу. Реконструйовано та збудовано дві артезіанські свердловини, що повністю забезпечило санаторій водою гарної якості. На території санаторію було обладнано ігрові майданчики та загони.
Двічі проводився капітальний ремонт будівлі головного лікувального корпусу, житлових корпусів та служб. Вже в 90-ті роки в санаторії було збудовано дві столові на 200 посадочних місць, проведено капітальний ремонт очисних споруд, збудовано овочесховище та читальний зал шкільної бібліотеки.
Наразі санаторій називається “Дитячий спеціалізований санаторій «Затока». У жовтні 1980 року внаслідок безконтрольного забору піску з прибережної зони було розмито берегоукріплювальну дамбу, споруджену 1966 року Іллічівським портом за рішенням судових інстанцій.
1982 року коштом, виділеним Одеським облвиконкомом, трестом «Чорноморгідробуд» було спроектовано морезахисну греблю з набережної. Роботи завершилися 1983 року під наглядом Одеського протизсувного управління. В даний час (і це фактично друга за рахунком) берегоукріплювальна споруда наполовину зруйнована, вимагає негайного відновлення. Деякі роботи зі зміцнення греблі вдалося зробити у 1995-1996 роках за рахунок коштів, виділених Облдержадміністрацією в аварійному порядку.
На жаль, вжитих заходів явно недостатньо, а неодноразові звернення до Мінфіну та Кабінету Міністрів України не знайшли підтримки та у проведенні відновлювальних робіт у 1997 році санаторію категорично відмовлено. Зараз морські хвилі плескаються всього за кілька метрів від головної будівлі санаторію. Будівля санаторію є одним із найбільших будівель румунського часу в нашій місцевості і водночас є одним із найкращих санаторіїв в Україні, що належать до функціональної архітектури.
Підпишіться на Телеграм Моя Одеса 
!
