Цього вченого по праву вважають одним з перших літописців Одеси. І хоча народивсявін доволі далеко від нашого чорноморського міста, він справді полюбив його, як і Південь України взагалі. Саме Скальковський дуже багато зробив для зародження історії як науки в Одесі.
Народився 13 січня (1 січня за старим стилем) 1808 року у Житомирі. Батько його Олександр Іванович (1774-1831), уродженець Новгород-Сіверського Чернігівської губернії, навчався у Київській духовній академії. За рекомендацією митрополита Євгена він був направлений до Житомира, щоб протистояти католицизму. В одному з документів його назвали поміщиком Київської губернії, його чин – надвірний радник. Крім Аполлона у нього було ще чотири сини та п’ять дочок.
Аполлон Олександрович після прибуття до Одеси почав працювати у канцелярії графа М.С. Воронцова, виконувати різноманітні його доручення, найважливішим у тому числі були пошуки й вивчення архівів присутніх місць Новоросійського краю. А. Скальковському в ході копітких пошуків вдалося виявити найцінніші матеріали, у тому числі про запорізьке козацтво, на основі яких їм було написано низку книг, які принесли йому популярність та нагороди Академії наук.
Це демидівські премії, здобуті ним у 1847 році за “Історію нової Січі, або Останнього коша Запорізького”, та у 1849 році за книгу “Досвід статистичного опису Новоросійського краю”. Обидві ці книги високо оцінювалися сучасниками і не втратили цінності й досі, оскільки містять тексти найважливіших документів, частина яких згодом була втрачена.
За заслуги у вивченні краю А. Скальковський у 1856 був обраний членом-кореспондентом Російської академії наук. Діяльність А. Скальковського була різноманітною, він став відомий не лише як історик, а й як археолог, статистик, автор багатьох книг та статей, у тому числі навіть художніх творів з історії Новоросії.
На очах Скальковського відбувався розвиток міста Одеси, він і сам зробив чималий внесок у різні галузі культури, науки, промисловості та торгівлі. У книзі, виданій до 100-річчя Одеси, Скальковський був охарактеризований як «один із найосвіченіших і найкращих чиновників графа Воронцова». Він активно сприяв створенню в Одесі міської публічної бібліотеки, в яку пізніше передав багато своїх робіт; брав участь у підготовці відкриття Одеського університету та комерційного училища, був завідувачем місцевого архіву Міністерства Внутрішніх Справ, організував статистичний комітет та кілька років був його директором та редактором виданих комітетом “Трудів”.
Окрім того, він був засновником і першим секретарем Товариства історії та старожитностей. Аполлон Скальковський мав чин таємного радника та низку нагород, серед яких була золота медаль за припинення чуми в Одесі (1837).
Декілька робіт А.А. Скальковського були опубліковані в Одесі ще за його життя: “Хронологічний огляд історії Новоросійського краю” (1835), “Стасунки Запоріжжя із Кримом. Матеріали для історії Новоросійського краю” (1844), “Наїзди гайдамаків на Західну Україну у 1733-1768 рр.” (1845), «Болгарські колонії в Бессарабії та Новоросійському краї» (1848), «Адмірал де-Рібас і завоювання Хаджибея» (1889), «Єврейський полон у Запоріжжі 1770-1772» та «Єврейські колонії на Півдні Росії в 1888. ” (1881), «Історико-статистичний досвід про торгові та промислові сили м. Одеси» (1859).
Йому належать ще кілька забутих нині повістей у стилі Вальтера Скотта – “Кагальничанка”, “Кришталева балка”, “Брати Викупителі”, “Мамай” та інші.
І, звичайно, особливо слід назвати його “Перше тридцятиріччя історії міста Одеси. 1793-1823”. Книга вперше побачила світ в Одесі 1837 року. Немає жодної серйозної праці з історії Одеси, де не було б посилань на це дослідження.
Багато зробивши для міста та його мешканців, А.А. Скальковський багатства не нажив, останні роки жив у нужді. Помер Аполлон Олександрович 10 січня 1899 (29 грудня 1898 за старим стилем) і був похований у фамільному склепі на Першому християнському цвинтарі. Цвинтар було повністю знищено у 1930-х роках.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
