Навряд чи знайдеться людина, яка не побувала в одеському пивному ресторані «Гамбринус», що знаходиться в глибокому підвалі на розі Дерибасівської та провулка Віце-адмірала Жукова (історична назва – Колодязький провулок). Колись цей будинок займав готель «Франція», а в підвалі в середині 1920-х розташовувався бар «Пивний колодязь». Ось така дивовижна наступність…
Сьогоднішній, «Гамбринус», що відкрився 1967 року, — третій серед одеських пивних ресторанів з такою назвою, і кожен із цих трьох заслуговує на розповідь про себе. Втім, перший «Гамбринус», що відкрився 1868 року на Грецькій площі (тоді вона називалася Олександрівською площею), проіснував зовсім недовго і нічим особливо цікавим себе не виявив. А ось «Гамбрінус», що з’явився в 1897 році, є, безумовно, «найголовнішим» серед своїх «тезок».
Цей найвідоміший «Гамбринус» розташувався в глухому підвалі будинку №32 по вулиці Дерибасівській, кут Преображенської, з входом з боку останньої. На той час будинок належав художнику Хлопонину. Кабачок цей, який «тримала» подружжя обрусілих німців Гоппенфельд, одразу ж здобув величезну популярність. Він був завжди, що називається, «назовні» заповнений відвідувачами.
Публіка тут збиралася дуже різношерста: молоді гуляки з Дерибасівської, биндюжники з Молдаванки, портові вантажники, студенти з Новоросійського університету, що знаходилися неподалік, матроси з іноземних суден, що заходили до Одеси і, звичайно ж, понад всяку міру розфарбовані дівчата не надто важкої поведінки різного віку.
Безумовно, популярності «Гамбринуса», що швидко зростає, посприяв і нарис відомого і шанованого одеською читаючою публікою журналіста Лазаря Кармена в газеті «Одеські новини» (лютий 1903 року) під назвою «На дні Одеси». Один із розділів нарису — «Чарівна скрипка» — був присвячений «Гамбринусу» і людині, яка відіграла вирішальну роль у шаленому ажіотажі навколо цього питного закладу.
Популярність же, не боюся цього слова, міжнародну отримав «Гамбрінус» і ту ж головну дійову особу в ньому в 1907 році – саме тоді в журналі «Сучасний світ» було надруковано розповідь Олександра Івановича Купріна під короткою назвою «Гамбрінус». Після цієї публікації у «Гамбринусі» відбою не було не лише від шанувальників доброго пива, а й від шукачів екзотики. Але про все по порядку.
…У далекому XIII столітті почесного голову гільдії брюссельських пивоварів герцога Іоанна I проголосили покровителем пивоваріння. Згодом цей самий Ian Primus перетворився на Гамбрінуса. Його яскраво розфарбований портрет прикрашав інтер’єр нашого пивного кабачка. Тепер послухаємо О.І.Купріна: «З кам’яних стін завжди сочилася білими цівками підземна волога і виблискувала у вогні газових ріжків, які горіли вдень і вночі, бо в пивному вікні зовсім не було. Замість столів на підлозі були розставлені важкі дубові бочки, замість стільців – маленькі барило. Праворуч від входу височіла невелика естрада, а на ній стояло піаніно. Тут щовечора вже багато років поспіль грав на скрипці для розваг гостей музикант Сашка – лагідний єврей, веселий, п’яний, плішовий чоловік із зовнішністю облізлої мавпи, невизначених років…»
Ось ми й дісталися до квінтесенції нашої оповіді. Саме заради того, щоб послухати цього кабацького скрипаля і ломилися різні люди вечорами у глухий підвал на розі Дерибасівської та Преображенської.
Сашка-музикант – це Олександр (Шендель) Якович Певзнер, який вивчився премудростям скрипкової гри у клезмерів Могилевської губернії, звідки він був родом, який приїхав у пошуках роботи до Одеси і оселився на Молдаванці в одному зі старих будинків на вулиці Садиківській. Цей безумовно талановитий музикант грав усе, з його скрипки щовечора лилися українські, російські, єврейські, молдавські, грузинські, італійські, грецькі та ще й Бог знає якісь мелодії.
Сашко задовольняв будь-які смаки. Він був явним лідером у тріо, яке протягом довгих 12 років становили, крім Певзнера, брати Вересковські — Гнат і Костянтин (баян і фортепіано).
Цікава деталь: через кілька місяців після опублікування розповіді про цього кабачка та його головного героя Олександр Іванович Купрін відвідав «Гамбрінус», розцілував Сашку і подарував йому срібний портсигар і журнал з розповіддю, забезпечивши останній зворушливим написом.
Олександр Певзнер одружився з красунею-вдовою Голді Старинської, усиновивши її сина Соломона, а невдовзі вона народила йому сина Арона (Аркадія). Забігаючи наперед, відзначимо, що Аркадій виявився найздібнішим виконавцем степу і мав одеську публіку великий успіх. Соломон та Аркадій билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, були нагороджені бойовими нагородами. Соломон загинув у 1943 році, Аркадій повернувся з війни з важким пораненням (куля потрапила у легеню), від якого помер у 1946 році.
Повернемося в Одесу 1920 року, коли Певзнер, який уже шість років не грав у «Гамбринусі», разом з групою таких же бідолах відправився до Волинської губернії, щоб поміняти куяльницьку сіль щось їстівне. Там він заразився тифом, у напівбредовому стані абияк дістався Одеси і був поміщений до Єврейської лікарні. 24 червня 1920 р. у рубриці «Померли» місцевої газети «Известия» можна було прочитати: «…Олександр Якович Певзнер (Сашка-скрипач з «Гамбринуса»), про що сповіщають дружина, діти та родичі. Винесення тіла з Єврейської лікарні сьогодні о першій годині дня за радянським часом». Похоронна процесія, незважаючи на суворий час, розтяглася на кілька кварталів: Сашку-скрипача в останню путь вирушила проводжати вся Одеса.
Пройшло досить багато часу, перш ніж почалося життя 3-го, сьогоднішнього, Гамбринуса, з якого ми і почали свою розповідь. Вибрано йому було дуже хороше місце — проти Міського саду, тобто. з певною натяжкою можна стверджувати, що знаменитий кабачок просто змістився Дерибасівською на пару сотень метрів.
За оздобленням цей «Гамбринус» мало відрізняється від свого «предка»: замість столів і стільців – ті ж дубові бочки, великі і малі, відсутність денного світла, тому що і цей підвал теж не має вікон, так само широко посміхається розфарбований покровитель пивоваріння Ian Primus … А ось публіка тут збирається вже зовсім інша – модно одягнена, з гарними, трапляється, манерами…
Довгий час – 30 років – грав у цьому кабачку на скрипці зовсім непоганий продовжувач творчості легендарного Сашки – Осип Борисович Бровер. Він теж блискуче виконував будь-які мелодії, як і раніше, інтернаціональної Одеси, та ще, на додачу, і суто одеські анекдоти розповідав відвідувачам «Гамбринус» іногороднім гостям… Зараз уже не працює – пішов на дуже заслужений відпочинок, а музиканти, що прийшли йому на зміну, намагаються з всіх сил підтримувати славетні традиції легендарного пивного ресторану, який так і залишився одним із брендів міста.
Туристи, що наповнюють Одесу, можуть і сьогодні побачити легендарного Сашку-музиканта, тільки не живого, а відлитого в бронзі, мініатюрного, встановленого в Саду скульптур літературного музею. Може скульптура ця і мало нагадує дуже рухливого, завжди усміхненого Сашка, але хіба в цьому справа? Головне – пам’ять залишилася.