До омріяної десятками поколінь незалежності України, яка остаточно затвердилась 1991 року, годі було чекати в науковому, політичному громадському житті нашого міста та й усієї України позитивних згадок про діяльність таких родин, як Чикаленки, Липи, Боровики, Шелухини, Луценки та інших. Прорив цих діячів до широких верств населення південної України стався уже на нашій пам’яті.
Іван Липа сказав свого часу про Росію так: «Нехай вона живе як хоче, а ми, Українці, маємо творити
своє життя, ми не тільки націоналісти, ми – сепаратисти, ми – Мазепинці. Се обурювало всіх і нас прозвали мазепинцями.
І от це мазепинство пройшло по життю Івана Липи і Віталія Боровика аж до переламного 1917 року – року краху Російської імперії і започаткування українського державного будування. Ім’я Івана Мазепи, його життя, його ідеї і справи відразу стали дуже актуальними по всій Україні. І на це не могли не відгукнутися мазепинці з майже тридцятилітнім стажем – Віталій Боровик та Іван Липа.
У 1917 році в Одесі виникають серед багатьох інших два українських видавництва з промовистими назвами: „Воля й Доля” та „Народній стяг”. Видавництво „Воля й Доля” було засновано Віталієм Боровиком. І першим виданням цього новоутвореного видавництва, як символ, стала поема Степана Руданського „МАЗЕПА Гетьман Український”, яка, здається, на території Російської імперії не видавалась (побачила світ вона на західноукраїнських землях, що були тоді під владою Австро-Угорщини).
Це невелика книжечка на 36 сторінок, розміром книжкового блоку 18,4Х11,5 см. Її не має жодна державна одеська бібліотека. Є вона тільки в збірці “Тарасового дому”, українського музейно-виставочного центру.
Текст поеми займає сторінки 5-30, він надрукований майже сучасним правописом. А ось титульна сторінка та гасла на сторінці 31 надруковано драгоманівкою. На наш погляд, дуже цікавими є заклики на сторінці 31, які завершують книжку. Наведемо їх у повному обсязі:
Самостійна Вкраїна!
Конфедеративна спілка з сумежними державами!
Українці, гуртуjмо ся!
Записуйте ся до братерства Мазепинців – Самостійників!
Запис і пожертви приймаєся: в книгарні Діло – Одеса, Преображенська ІІ, та у В.Боровика – Одеса, Соборна пл. 2., госп. д.
Ось ми і маємо адресу братерства Мазепинців-Самостійників в Одесі – це була квартира Віталія Боровика, що знаходилась на Соборній площі у будинку №2. На стіні цього будинку має бути вутановлена меморіальна дошка Віталієві Боровику, як видатному Мазепинцеві, якого саме з цієї квартири забрали енкаведисти у 1937 р. до в’язниці і тоді ж розстріляли.
Другим одеським українським видавництвом 1917 р., яке нас зараз цікавить, є „Народний Стяг”, засновниками якого були знову-таки Юрій Липа, син, та батько Іван Липа, бо куди ж без нього сімнадцятирічному, хоч і свідомому українцеві. Це видавництво теж проіснувало з 1917 по 1918 року.
Первістком видавничої діяльності Юрія Липи (мабуть не без впливу батька, а може й В. Боровика) стала не книжка, а листівка. Комусь з них прийшла ідея нагадати про присягу гетьмана І. Мазепи, датовану 17 жовтням 1706 року На зворотному (адресовому) боці листівки чисто з агітаційних причин (бо не залишилося майже місця для написання листового повідомлення, а є тільки місце для поштової марки та адреси) на місці для коротенького листа або повідомлення було надруковано коротку (на шість рядків), але вагому за змістом, цитату з цієї присяги.
Лицеву сторону листівки займає штих українського, в радянські часи забороненого,
графіка Івана Косинина. Видавництво „Народний Стяг” мало в своєму доробку 20 видань. З них 5
листівок та 15 книжкових видань, серед яких чотири книжки Івана Липи, по дві книжки О.Скорописа-Йолтуховського та Ілька Гаврилюка, три книжки самого Юрія Липи, головного промотора цього видавництва та інші.
Кінець 1918 року — крах Гетьманату в Україні, причому останнього (навряд чи повториться в українській сьогоденній історії титул – гетьман). Іван Липа разом з сином Юрієм проходять складний шлях Київ – Вінниця – Кам’янець-Подільський, а далі Тарнів та, взагалі, еміграція, територія тогочасної Польщі), Віталій Боровик разом з родиною (дружина Олена Ждаха, донька Галина, сини Роман та Юрій) залишаються в Одесі.
Час розставив крапки над “і”. Яка ж доля спіткала обох видатних мазепинців? Іван Липа помер у Винниках під Львовом у 1923 рік, де ї похований. Син Юрій підняв його знамено і проніс достойно до 1944 року, поки під Яворовом на Львівщині його не закатували енкаведисти.
Віталій Боровик був розстріляний у одеській в’язниці в 1937 році. Його діти вижили, пройшли через радянські 20-ті, 30-ті, 40-ві, 50-ті рр. своїми важкими шляхами. Галина Боровик-Гловацька народжена у 1895 р. померла в Одесі 1988 р. і похована на 2-му Християнському цвинтарі, Роман Боровик (1900 – 1971), чоловік академіка Надії Пучківської, доньки свідомого українця, лікаря отоларинголога Олександра Пучківського, помер своєю смертю і похований на 2-му Християнському цвинтарі в Одесі; Юрій Боровик – автор видавничого знаку видавництва „Воля й Доля”, можливо і не реалізованого у друці, помер теж в Одесі в фамільній квартирі Боровиків і похований на тому ж 2-му Християнському цвинтарі.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
