На розі Жуковського та Європейської (колишньої Карла Маркса) в самому центрі Одеси стоїть будівля, яка одразу кидається в очі, і ми зараз не про висотку від Укртелекому, а будівлю що поряд з нею. Це колишня автоматична телефонна станція (АТС) на Караванського, 25. Побудована на рубежі двадцятих та тридцятих років минулого століття, вона виглядає як привіт із міжвоєнного архітектурного стилю, модернізму.
Це справжній конструктивізм — стиль, де все чітко, геометрично і без зайвих прикрас. Сьогодні ми дізнаємось хто її проектував, чому все так вийшло і які з будівлею є проблеми.
На початку XX століття Одеса вступала в еру технічного прогресу. Телефони стали маст-хевом вже для багатьох одеситів, і в 1929 році на місці старої пошти вирішили звести автоматичну телефонну станцію. Доречі, першим проект АТС теж одесит вигадав, ми вам нещодавно про це розповідали. Проєкт станції довірили створити Натану Гуревичу — архітектору, який знався на модному тоді модернізмі, а за будівництво відповідав інженер Петро Ципулін.
Це був час, коли всі сходили з розуму від науки й техніки. Зведення будівлі, призначеної підвищити технічний рівень до сучасного, мало бути теж виконано на сучасному для тих часів рівні і у відповідному стилі. І вона дійсно вийшла крутою: завершена в 1930-му, ця будівля стала однією з перших таких в Одесі й уособлювала мрії про світле майбутнє, які тоді активно просувала радянська влада.
АТС виглядає не так, як типові одеські будинки позаминулого чи початку минулого століття. Заглиблений кутовий корпус, циліндрична вежа для сходів, що стирчить від другого поверху, і тоненькі віконні рами — це все разом створює щось унікальне. Це чистий конструктивізм — стиль 1920–30-х, коли архітектори любили прості форми, чіткі лінії й усе, що працює на функцію. Це був короткий, але дуже яскравий період, який змінив архітектуру по всьому світу. АТС стоїть серед старовинних фасадів, але не губиться: вона тримається на рівні з сусідами по висоті, а її гра світла й тіні додає якогось особливого шарму.
Поставити таку модерну будівлю в центрі Одеси було серйозним стилістичним викликом. Складність полягала і в тому, що нова архітектура дратувала тих, хто звик до класики. Щоб не сильно вибиватись з загального ряда тоді існуючих будівель, Гуревич додав дрібних деталей: тонкі металеві огорожі на балконах, гру світла й тіні, і зберіг висоту, щоб АТС не стирчала над сусідами. Ці деталі робили будівлю ніби ”своєю” серед старовинних фасадів. Плюс, у ті часи всі, хто критикував прогрес, виглядали як вороги цивілізації, тож АТС відстояла своє місце.
Але без змін не обійшлося. Проєкт затвердили 18 червня 1929-го, а через тиждень прийшла записка: “Зменшіть еркер до двох метрів і поміняйте горизонтальні вікна на вертикальні в правій частині”. Хочеш не хочеш, а довелось все змінювати, адже на дворі все ж були радянські часи з їх обов’язковими до виконання директивами.
Вертикальні вікна й лопатки розбили цілісність фасаду, а зменшений еркер тепер виглядає, ніби нависає над тротуаром, і це трохи напружує. Може, якби еркер був більшим і починався вище, усе виглядало б гармонійніше. А ще головний вхід перенесли з лівого боку на правий, і сходи, які вели до трьох дверей, тепер упиралист в глухі вікна. Загалом, все виглядало так, ніби хтось малював проєкт на серветці й передумав в останній момент.
У 1975–79 роках до АТС приліпили дев’ятиповерховий корпус із бетонними ребрами — він стирчить із правого боку і псує всю картину. Ця прибудова зробила фасад ще більш розбалансованим. А ще, вже відносно нещодавно, збоку додали одноповерховий торговий блок, який закрив кутове заглиблення, що було фішкою оригінального дизайну.
Проблема ще й у тому, що старі віконні рами замінили, і вони втратили той дрібний малюнок, який так пасував конструктивізму. Ці зміни трохи підірвали цінність будівлі, але вона все ж залишається архітектурною цінністю свого часу. Тим більше що будівель доби конструктивізму залишилося мало, і кожна така будівля — як пам’ятник епохи. В Україні один з найбільших заповідників конструктивізму — мабуть, Соцмісто у Запоріжжі.
Цей стиль використовувався дуже короткий час, і в Одесі не дуже багато подібних домівок. Загалом, всім подібним будинкам давно варто було б надати статус пам’ятника архітектури, бо тільки це могло б зупинити процес їх повільного знищення. Але поки що з цим все складно.
Зараз у будівлі знаходяться дирекція та виробничі приміщення Укртелекому, тому вона використовується телефоністами вже майже сотню років. Незважаючи на всі прибудови, АТС все ще виглядає круто: циліндричний еркер, чіткі лінії, гра світла й тіні працюють ніби архітектурна машина часу в 1930-ті. Але, як ми вже казали, якщо майбутнж не врятувати, то воно може і зникнути.
Тому коли будете на Європейській чи Караванського, на всяк випадок подивіться на цю будівлю, а ще краще зробіть кілька фотографій. Бо зовсім не факт що через десять років вона залишиться на своєму місці. Адже в сучасній Одесі свого архітектурного спадку майже не цінують, а заходи з реставрації за великим рахунком всюди призупинено, нібито через війну. Хоча про що тут говорити: кожен одесит знає в ці дні про проблеми з водою, які і досі не можуть вирішити. Що вже казати про збереження пам’яток…
Підпишіться на Телеграм Моя Одеса 
!
