Володимир Ястребов: відомий одеський вчений

10:31  |  06.06.2024
В. М. Ястребов

Володимир Миколайович Ястребов (1855 – 1898) посідає серед українських істориків своєрідне місце. Навряд чи його можна зарахувати до числа провідних істориків, що працювали на території України. При тому на локальному рівні він є одним з найважливіших істориків міста Кропивницький (в його добу – Єлизаветград).

Вступ до університету

Володимир Миколайович Ястребов народився 6 (18) липня 1855 року в російському селі Крива Лука, що на той час входило до складу Самарської губернії Російської імперії. Найранішим одеським актовим документом про В. М. Ястребова, природно, є його заява про вступ довишу серпня 1872 р. У заяві випускник Самарської гімназії повідомляв, що не має поки що гімназійного атестату та просив в разі відсутності можливості включити його до числа студентів, надати йому право бути вільнослухачем на основі гімназійного посвідчення.

В. М. Ястребов навчався у період в історії Новоросійського Університету, який можна вважати початковим. Сучасники зображували його як «добу героїв», найкращий період Новоросійського Університету, коли в ньому блистали такі корифеї як І. М. Сєчєнов, І. І. Мечников, О.О. Ковалевський, В.І. Григорович.

Історичне відділення, як і увесь історико-філологічний факультет, на якому навчався В.М. Ястребов було найменшим у структурі НУ. Разом з ним навчалися лише ще 6 студентів. Найбільш успішну кар’єру в науці зробив Д. М. Овсяніко-Куліковський. У своїх спогадах він не забув згадати про В. М. Ястребова серед студентів, що займалися акуратно та наполегливо.

Проблеми протягом навчання

З третього на четвертий курс В.М. Ястребова перевели у 1875 році з найнижчим балом серед усіх студентів його курсу. Така неуспішність обійшлася В.М. Ястребову дорого: факультетська рада відмовила йому на цій підставі у проханні про надання стипендії і обмежилась тільки одноразовою допомогою.

На початку жовтня 1875 р. у листі до Правління університету декан історико-філологічного факультету І. С. Некрасов повідомляв про те, що 29 вересня 1875р. факультет постановив клопотати перед Правлінням про надання одноразової матеріальної допомоги студенту 4-го курсу В.М. Ястребову, мотивуючи рішення тим, що студент має позитивну репутацію на факультеті, але змушений давати приватні уроки, що негативно впливає на його навчально-наукові студії.

Судячи з оцінок 1876 року за всесвітню історію, ситуація виправилась (отримав максимальну 5, у відомості стоять підписи професорів П. К. Бруна, В. М. Войтковського, М. П.Смірнова). 24 січня 1875 року В. М. Ястребов отримав посвідчення на право викладання у приватних домах.

У засіданні історико-філологічного факультету 27 травня 1876 р. було проведено скорочені випробування на звання вчителя гімназії. Студенту четвертого курсу В. М. Ястребову було запропоновано теми:

  1. Пелопонеська війна та Перикл.
  2. Гарденберг, Штейн та Шорнгорст
  3. Перетворення Петра Великого у Російській церкві
  4. Малоросія та південноруські землі за Єлисавети Петрівни.

Усі відповіді були оцінені «цілком задовільно», що засвідчив М. П. Смірнов. Свої підписи поставили й інші члени факультету: І. С. Некрасов, В. Н. Юргевич, В. І. Григорович, В. М. Войтковський, Л. Ф. Воєводський. У червні 1876 року В. М. Ястребов отримав посвідчення на право викладання.

Спогади про навчання

Найціннішим джерелом є спогади В. М. Ястребова про його навчання в НУ, головним чином, крізь сприйняття своїх викладачів. Перш за все, подібно до усіх інших студентів 1860-х – 1870-х років, він загадав про професора кафедри слов’янських мов В. І. Григоровича.

Він зазначав, що мовлення професора були швидким, заняття мали вигляд семінарів, під час яких студенти аналізували уривки рукописів та віршів. Професор наполягав, аби кожен студент вивчив хоча б одну із слов’янських мов. В. М. Ястребов обрав для вивчення сербську мову. Вивчення мов шляхом порівняльного методу зачарувало його після років механічного зубріння у гімназії.

Яскравим є опис відвідин В. М. Ястребовим разом з групою студентів квартири В. І. Григоровича. Під час зустрічи зі студентами на їх прохання професор задиктував їм «шпаргалки» для підготовки до свого ж іспиту. Спогади В. М. Ястребова цілком збігаються з широко розтиражованим іншими мемуаристами образом В.І. Григоровича як особи цілковито зануреної в науку, такого собі ченця.

В.М. Ястребов відіграв одну з вирішальних ролей у похованнні В. І. Григоровича у Єлизаветграді та встановленні йому там пам’ятника. Глибокий слід у світогляді В. М. Ястребова залишив професор історії філософії Р. В. Орбинський. В. М. Ястребов так добре засвоїв його лекції, що коли його товарищі студенти перед іспитом відвідували його, він, лежачи на ліжку, підказував їм чим починаються і закінчуються сторінки записаних ним лекцій Р. В. Орбинського.

Під впливом Р. В. Орбинського В. М. Ястребов прочитав у Публічній бібліотеці твір Куно Фішера про Спінозу та про французьких енциклопедистів. Проте, студента глибоко вразив висновок останньої лекції професора: прогреса та щастя немає, все відносно. За дорученням студенських товарищів В. М. Ястребов відвідав професора та передав йому фотопортрети випускників, а у відповідь отримав фотопортрети професора.

В. М. Ястребов тепло відгукувався про професора П. К. Бруна, який читав курс історії середньовіччя та спецкурс з історії великих географічних відкриттів. Молодий вчений консультувався в П. К. Бруна під час відвідин квартири професора. І В. І. Григорович, і П. К. Брун постають в спогадах В. М. Ястребова та інших випускників університету того часу як доброзичливі, щирі у відносинах зі студентами. Декілька теплих слів залишив В. М. Ястребов про професора історії російської літератури та декана І. С. Некрасова. На відміну від спогадів про двох згаданих професорів, І.С. Некрасов у пам’яті сучасників не мав такого однозначно позитивного образу.

Захист роботи

Сам В.М. Ястребов та автори усіх текстів про нього значну увагу приділяли його «лебединій пісні» в університеті – кандидатській, випускній, роботі. Але рідко коли правильно називається її назва і зовсім не розкрито зміст, що дозволяє твердити, що ця робота досі невідома дослідникам. Історик працював над текстом роботи вже працюючи на посаді вчителя єлисаветградської гімназії. Керівником В. М. Ястребова був Ф. І. Успенський. Проте, відносини між ними не були глибокими і значно поступалися зв’язкам з вище згаданими професорами.

Протокол засідання факультету 14 січня 1877 року чітко вказує на те, що головну роль у долі роботи відіграв П. К. Брун, адже саме за його відгуком В. М. Ястребов отримав ступінь кандидата. Тому саме його можна вважати його головним «хресним батьком» у науці, тим більше враховуючи спогади самого В.М. Ястребова.

Щоправда, згідно з цими ж спогадами, участь П. К.Бруна у процесі підготовки роботи обмежилась переглядом вже готового тексту та наданням загальнонаукових порад. Проте, цей факт є одним з численних свідчень про формування школи . 26 грудня 1876 року В.М. Ястребов подав прохання декану про розгляд свого кандидатського твору. Він зазначав, що строк подання твору пропущений як через хворобу, так і тому, що впродовж п’яти місяців був сильно зайнятий сторонніми роботами в якості викладача Єлизаветградського реального училища та жіночої громадської гімназії.

Робота, яку В.М. Ястребов надав до факультету у грудні 1876 р. і на цій підставі був затверджений у січні наступного року кандидатом мала назву: «Хрестовий похід Фридриха ІІ Гогенштауфена» . Відтак, йшлося про шостий хрестовий похід 1228 – 1229 років. 52-сторінкова праця мала 10 розділів, часто невеликих і тому навряд чи таку структуру можна вважати виправданою. 127перед прибуттям Фридриха ІІ», «Імператор Фридрих ІІ у Сирії», «Події у південній Італії у 1229 – 1230 роках») були присвячені власне хрестовому походу. Завершувалась праця чотирма додатками: перекладеними на російську мову середньовічними документами.

Закономірно, що автор головним чином зосередився на розкритті взаємин Фридриха та Римської Курії. Робота має суто описовий, фактично літописний стиль. Сучасного читача може закономірно вразити відсутність у дисертації В. М. Ястребова висновків, що тоді було досить поширеним явищем, адже від студента не вимагались концептуальні узагальнення, а суто позитивістська компіляція та переклад джерел та літератури з іноземних мов.

Втім, автор намагався «розцвітити» свій виклад висловами на кшталт «корона ще не міцно сиділа на голові» і т.п. Загалом, використовуючи психологічний метод, В. М. Ястребову вдалося показати, що особливості шостого хрестового походу були зумовлені протиріччями між імператором та Римським Престолом.

Тож, Одеський університет мав велике значення для становлення особистості В.М. Ястребова. На основі вищевказаних джерел можна запропонувати більш чітку «ієрархію» викладачів, що вплинули на долю В. М. Ястребова: П. К. Брун. Р.В. Орбинський, В. І. Григорович, І. С. Некрасов, Ф. І. Успенський. Окрім університетських викладачів, велике значення мав на той момент гімназійний викладач О.І. Маркевич. Спілкування з прихильними до української культури В. І. Григоровичем, О.І. Маркевичем і, припустимо, членами української одеської громади Л. А. Смоленського сформувало позитивний образ В. М. Ястребова – росіянина, що відчув зацікавлення та симпатію до українського народу та культури. Про цей факт він часто рефлексував у своїх пізніших листуваннях.

Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса telegram ico!

Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: