Ім’я Євгена Голубовського нерозривно пов’язано з Одесою. Він присвятив усе своє життя рідному місту, його популяризації, знайомив з ним усіх бажаючих. Мабуть, мало хто з наших сучасників зробив для Одеси більше, ніж він – і це при тому, що Євген Михайлович не був офіційною особою.
Євгеній Мойсейович Голубовський народився в Одесі 5 грудня 1936 року. Під час війни йому пощастило — він і його мама змогли евакуюватись з Одеси на пароплаві і не потрапили під окупацію. Як відомо, німці, м’яко кажучи, не надто добре ставились до євреїв, тому хто зна, як склалася б доля Євгена, якби не щасливий квиток на евакуацію.
Після звільнення міста сім’я повернулась до Одеси з Ташкента. Коли Євген подорослішав, то поступив вчитись в Одеський політехнічний інститут. Голубовський вступив на електротехнічний факультет, вже тоді чудово розуміючи, що техніка – не його покликання. Освоївшись протягом перших місяців і успішно склавши першу екзаменаційну сесію, він зрозумів, що й надалі зможе залишатися хорошим студентом, якщо вчасно складатиме поточні завдання і не матиме «хвостів» – його інтелект дозволяв справлятися навіть із не дуже цікавими йому й достатньо важкими предметами.
Ще зі шкільних років Євгена цікавила культура у її проявах – література, поезія, живопис. Його домашня бібліотека була для тих повоєнних років унікальною. Вже тоді він радів, як дитина, коли вдавалося дістати рідкісне довоєнне видання Ахматової, Мандельштама, Гумільова, Хлєбнікова, альбом репродукцій Моне, Матісса або Сіслея. Це захоплення залишилося в нього протягом усього життя.
Як розповідав Олег Щекотихін, однокурсник Голубовського, на загальних лекціях той зазвичай сідав в останньому ряду і з цікавістю читав якусь книгу, яка його цікавила – можливо, з тих, які отримували тоді «на одну ніч». При цьому він примудрявся, хай і неуважно, слухати лектора.
У 1956 р. Женя разом із допомогою кількох своїх друзів- однодумців влаштував загальноінститутський вечір, присвячений модерністському мистецтву у живописі – від імпресіонізму до кубізму. Щоб проілюструвати те, що він розповідає у доповіді, організатори вечора пускали по рядах репродукції та листівки, у тому числі взяті «під чесне слово» у друзів і знайомих. Євген кілька разів переривав виступ словами: «Тільки, будь ласка, не втратьте; ми дали слово все повернути».
Для абсолютної більшості присутніх почуте та побачене було одкровенням; у це важко було повірити. Про Пікассо вони, щоправда, чули (намалював голуба світу), але прізвища Матісс, Далі, Ван Гог, Тулуз-Лотрек, Гоген, Ренуар, Дега, Модільяні звучали як інопланетні.
Цей суто просвітницький захід був сприйнятий владою як акція проти офіційного мистецтва соцреалізму. Організаторів вечора виключили із комсомолу; від відрахування з інституту їх врятувало лише те, що вони добре вчилися.
Лише втручання Іллі Еренбурга, який прийняв Женю у своєму кабінеті у Москві та уважно прочитав текст доповіді, врятувало їх від виключення з інституту. Ось уривок з його листа до Бориса Польового: «…Голубовський не історик мистецтва, а студент, який вивчає електротехніку, і можна лише радіти, що юнак читав, думав про мистецтво і вирішив поділитися своїми знаннями з товаришами. Те, що керівники місцевого комсомолу зробили з цього кримінал і виключили чотирьох студентів із комсомолу, здається мені неправильним».
Пропрацювавши кілька років інженером, Голубовський пішов у журналістику, пов’язану з культурою та історією Одеси. Був кореспондентом газети «Комсомольська іскра», завідувачем відділу культури газети «Вечірня Одеса»; в обох газетах вів придуману ним і дуже популярну рубрику «Одесика».
У цій рубриці постійно виходили матеріали від місцевих краєзнавців та любителів історії Одеси. Тут публікувались, зокрема, Сергій Лущик, Ростислав Алєксандров та Олег Губарь. Завдяки цим, хай і не надто великим статтям, одесити могли знайомитись з історією рідного міста, пізнавати її з різних боків.
Окрім того, Євген Голубовський був і колекціонером, а також допомагав молодим спеціалістам із публікацією їх робіт. Зокрема, він підтримував молодих художників, допомагаючи їм виставлятися та реалізовувати свої роботи. Він часто запрошував фотографів супроводжувати його під час відвідин квартир-майстерень цих хлопців. Спілкування з художниками, перегляд робіт, коментарі Голубовського були і для них чудовою школою: розвивали художній смак, відчуття кольору та композиції.
Євген Голубовський очолював депутатську комісію Одеської міськради з питань культури (1990 – 1994). Займав посаду заступника редактора газети «Вісник регіону» (1995 – 2000); ведучий культурологічної телепрограми «Кінець століття» — «Нове століття» (ТРК «РІАК», «Аліса») (1993 — 2005). Вів рубрику «Багатонаціональна Одеса» у журналі «Пасаж». Творець (1990) та редактор газети Всесвітнього клубу Одеситів «Всесвітні Одеські новини», заступник редактора літературно-мистецького альманаху «Дерибасівська-Рішельєвська» – до останніх днів. Редактор та укладач багатьох книг з історії та культури Одеси.
Упорядник, коментатор, автор передмов більш ніж двадцяти книг, таких, як «Вінок Ахматовій», «Вінок Пастернаку», «Вінок Мандельштаму», тритомника В. Жаботинського, «Хмара» Ю. Олеші, збірок А. Фіолетова, В. Інбер, Н. Крандіївської, В. П’яста та ін.
Варто окремо зупинитись на Всесвітньому клубі одеситів, віце-президентом якого був Євген Голубовський був від дня його заснування. У складі Всесвітнього клубу одеситів та його Президентської ради – люди, яких добре знають в Одесі: промисловці, банкіри, юристи, артисти, художники, лікарі, письменники, краєзнавці, науковці, музиканти. Можна сміливо сказати, що це є інтелектуально-духовна еліта Одеси. Принцип прийому незмінний: новачкові необхідні рекомендації двох членів Клубу, ну і, звичайно, вступний та щомісячні внески.
Під егідою Всесвітнього клубу одеситів проводяться творчі конкурси, фестивалі, виставки. У художній галереї клубу виставляють свої роботи художники та фотографи Одеси, а іноді й гості з інших міст та країн. Тут відбуваються презентації книг, що вийшли в Одесі, прес-конференції з гостями міста.
В арсеналі нагород Євгена Голубовського «Золоте перо Одеси», «Громадське визнання», щорічна муніципальна премія «Культурна столиця» у 2021 році, а також Почесна нагорода Одеського міського голови імені Григорія Маразлі І, ІІ та ІІІ ступенів.
Із початком повномасштабного вторгнення Голубовський вів своєрідний щоденник. У ньому він висловлював свої думки, переживав як за рідне місто, так і за всю Україну. Його життя обірвалося 6 серпня 2023 року. Нажаль, хвороба не дала змоги Євгенію Голубовському побачити перемогу України, яка обов’язково наступить. І також можна бути впевненими, що у майбутній мирній Одесі точно буде вулиця або провулок його імені. Євген Мойсейович цього точно заслуговує.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
