Шматочок України у Штатах, або роль одеситки в історії

Уроженка Одеси, Олімпія Добровольська залишила свій слід в історії українського театру періоду 1920-1930х років. Вона працювала із Лесем Курбасом, але уникнула його печальної долі. Про яскраву історію її життя та роботи — читайте далі.

Початок роботи актрисою

Олімпія народилася в Одесі. Захоплювалася театром із дитинства. Тож ні для кого не стало сюрпризом, вона обрала навчання у Київській музично-драматичній школі імені Лисенка. Після Олімпія грала, з 1917 по 1919 роки, у київському «Молодому театрі».

Критики любили актрису. Однак найбільше вони відзначали її ролі у спектаклях «Дзвон, що потонув» Гауптмана, «Молодість» Гальбе.

1920 року Олімпію запросили грати у Театрі імені Франка у Вінниці та Черкасах. Там вона познайомилася з актором Західної України Йосипом Гірняком. Вони одразу сподобалися один одному, почали активно спілкуватися та незабаром одружилися.

Співпраця з Лесем Курбасом

Ще 1916 ро­ку Олімпія До­б­ро­вольсь­ка по­ча­ла пра­цю­ва­ти з Кур­ба­сом у Мо­ло­до­му Те­атрі (і бу­ла співфун­да­то­ром йо­го), а тоді аж 1922 ро­ку ра­зом із чо­ловіком, Йо­си­пом Гірня­ком, обоє вже приєдна­ли­ся до Кур­ба­со­во­го те­а­т­ру «Бе­резіль».

Там Гірняк і До­б­ро­вольсь­ка роз­прав­ля­ють свої кри­ла митців, го­рять во­гнем зі за­па­ле­ної іскри: гра­ють у по­ста­нов­ках най­кра­щих творів світо­вої й ук­раїнської дра­ми – від Шекспіра, Кай­зе­ра, Ібсе­на, Лесі Ук­раїнки, Вин­ни­чен­ка до пер­лин найбільшо­го ук­раїнсько­го дра­ма­тур­га Ми­ко­ли Куліша «На­род­ний Ма­лахій», «Мак­ле­на Ґра­са».

Олімпія була актрисою різнобічного амплуа. Вона з успіхом виступала у комедійних та драматичних ролях, грала у творах української та світової класика, а також у сучасних постановках та ревю на злобу дня.

Розгром театру і подальша доля

1933 року театр «Березіль» розгромили. Курбаса дуже скоро було заарештовано. Чоловік Олімпії перейшов до Харківського театру юного глядача. Проте у грудні того ж року Гірняка заарештовують. Його звинуватили у приналежності до «контрреволюційної української військової організації, яка готувала теракт проти партійного керівництва України». 1934 року його посилають у табори до Карелії.

Олімпія за чоловіком не поїхала, але віддано чекала на його повернення. 1937 року Гірняк, порушивши умови заслання, приїхав до Харкова до дружини. Результатом цієї імпульсивної поїздки став арешт їх обох. Після чотиримісячного перебування у Харківській в’язниці подружжя вислали до Карелії.

Вимушена еміграція

Подружжя отримало дозвіл повернутися в Україну в 1940 році. Вони приїхали до Черкас, де мешкав батько Добровольської – Остап. Тут актриса працювала у Черкаському драматичному театрі.

Можливо, від подальшого арешту подружжя врятувала війна з німцями. 1942 року Добровольська разом із чоловіком переїхала до Львова, де грала у постановках Гірняка на сцені Львівського оперного театру. У тому числі й у знаменитій першій українській постановці «Гамлета» Шекспіра (Гертруда, 1943).

Однак наявність імовірності переслідуванная з боку радянських каральних органів продовжувала «давати себе знати». У 1944 Олімпія з чоловіком були змушені емігрувати до Австрії, потім до Німеччини, а в 1949 до США. Це був вимушений крок, тому що інакше їх могли б заарештувати ще і за співпрацю з окупантами.

У Сполучених Штатах

Вони створили «Український театр Гірняку та Добровольської», де Олімпія грала аж до 1956 року. Паралельно вона викладала у заснованій при театрі студії акторської майстерності. 1956 року Добровольську запросили керувати Театром українського слова у Нью-Йорку, де вона й працювала наступні 8 років.

Олімпія До­б­ро­вольсь­ка пи­са­ла 1965 ро­ку:

«Ко­ли ж я пе­ре­ко­на­лась, що на чу­жині, на еміграції немає мож­ли­во­с­ти для існу­ван­ня постійно­го ре­пре­ту­ар­но­го те­а­т­ру, що всякі спро­би у тій га­лузі роз­би­ва­лись, а лю­ди, які ба­жа­ли при­свя­ти­тись рідній сцені, пе­ре­ко­на­лись, що во­ни не в стані пе­ре­бо­ро­ти всі ті труд­нощі, – я пе­ре­клю­чи­лась на пра­цю се­ред най­мо­лодших…. я ста­ра­юсь при­ще­пи­ти [їм] лю­бов … до рідно­го сло­ва, до по­езії ко­ри­феїв на­шої літе­ра­ту­ри…». І во­на справді зуміла це зро­би­ти, бо бу­ла пре­кра­сним і відда­ним пе­да­го­гом.

Олімпія створила власну школу художнього читання, а також здійснила постановки «Лісова пісня» та «Оргія» Лесі Українки, «Привиди» Ібсена. Лише трохи не дожила вона до незалежності України. Олімпія померла 2 лютого 1990 року у Нью-Йорку.