Мабуть, коли народився Володимир Філатов, ніхто й не здогадувався, що цей хлопчик із родини земського лікаря стане одним із найвидатніших офтальмологів світу. Батько, Петро Федорович, сам був хірургом і спеціалістом із очних хвороб, тож не дивно, що юний Володимир із дитинства бачив страждання людей, які втрачали зір, і мріяв знайти спосіб їм допомогти.
Ще в студентські роки, навчаючись на медичному факультеті Московського університету, він під час канікул працював під керівництвом батька в Симбірській земській лікарні, асистуючи на операціях і переймаючи перші уроки милосердя та майстерності.
Закінчивши університет із відзнакою в 1897 році, Філатов не зупинився на досягнутому. Він залишився в Москві, працюючи ординатором в очній клініці, а згодом перебрався до Одеси, де в 1903 році розпочав службу в клініці Новоросійського університету. Саме це місто стало для нього другою домівкою і головною ареною його наукових звершень. Тут, на південних берегах України, Володимир Петрович розкрив свій талант і подарував світові відкриття, які змінили медицину. Доречі, Україна відома тим, що тут чимало лікарів розкрили свій талант, зокрема і офтальмологи. Варто лиш згадати харків’янина Леонарда Гіршмана, більше про якого можете дізнатись тут.
На початку XX століття сліпота через більмо рогівки вважалася майже вироком. Лікарі могли лише безсило розводити руками, а хворі втрачали надію бачити світ. Але Філатов не змирився з таким станом речей. Ще в студентські роки він зацікавився ідеєю пересадки рогівки, а в Одесі почав наполегливо працювати над її втіленням. У 1912 році він зробив першу в Російській імперії спробу такої операції, хоча результат був невдалим — трансплантат помутнів. Проте цей провал лише підштовхнув ученого до нових пошуків.
Після років експериментів, удосконалення техніки та пошуків матеріалів для пересадки Філатов досяг прориву. 6 травня 1931 року він провів успішну операцію з пересадки рогівки, використавши тканину з ока померлої людини, збережену в холоді. Цей момент став революцією в офтальмології. Метод Філатова не лише повертав зір тисячам людей, а й став основою для розвитку кератопластики в усьому світі. Він розробив спосіб консервації рогівки при температурі +4°C, що вирішило проблему пошуку донорського матеріалу, і довів, що навіть «мертва» тканина може врятувати живе око.
Але Філатов не обмежився лише хірургією ока. У 1930-х роках, спостерігаючи за ефектами пересадки рогівки, він помітив, що тканини, які зберігалися в особливих умовах, виділяють речовини, здатні стимулювати загоєння й відновлення. Так народилася тканинна терапія — метод, який він описав і вдосконалив. Цей підхід знайшов застосування не лише в офтальмології, а й у лікуванні опіків, ран, виразок та інших хвороб.
У 1936 році в Одесі за ініціативи Філатова було створено Інститут очних хвороб і тканинної терапії, який він очолював до кінця життя. Цей заклад став осередком передової науки, де виросла ціла школа його послідовників. Навіть після смерті вченого інститут, що нині носить його ім’я, продовжує розвивати його ідеї, повертаючи зір тисячам пацієнтів щороку.
Філатов був не лише геніальним хірургом, а й людиною широкої душі. Він писав вірші, малював картини, боровся за збереження релігійних пам’яток Одеси й уникав спокуси слави чи грошей. Кажуть, він казав: «Якщо взяв гроші у хворого, знімай білий халат». Його листи з усього світу приходили просто з адресою: «Інститут, де роблять очі» — і завжди знаходили адресата.
Коли в 1941 році почалася Друга світова війна, Володимир Філатов уже був визнаним ученим, якому виповнилося 66 років. Багато хто на його місці міг би відступити від активної роботи, але він не з тих, хто ховається від труднощів. Перед початком окупації Одеси німецько-румунськими військами Філатов разом із інститутом був евакуйований спочатку до П’ятигорська, а згодом до Ташкента. Доречы, про одеську евакуацію тих часів можете почитати тут. Умови були тяжкими: бракувало обладнання, медикаментів, а поранені надходили нескінченним потоком. Але навіть у цих обставинах він продовжував оперувати, рятувати й навчати.
У госпіталях Ташкента Філатов часто працював із солдатами, які отримали травми очей від вибухів чи осколків. Багато з них втратили один орган зору, а другий перебував під загрозою. Тут його майстерність кератопластики та тканинної терапії проявилася в повній мірі. За спогадами колег, він міг годинами стояти біля операційного столу, повертаючи зір тим, хто вже попрощався з надією. Паралельно із цим Філатов займався і науковою роботою, за час війни ним було опубліковано більше 200 наукових робіт.
Під час війни Філатов також удосконалював свої методи. Він розробляв нові способи консервації тканин у польових умовах, коли холодильники були розкішшю, і шукав, як зробити операції швидшими, але не менш ефективними. Його інститут у Ташкенті став справжньою школою для молодих хірургів, які потім розносили знання по всьому Радянському Союзу. У ці роки його ім’я стало символом не лише науки, а й людяності.
Філатов був не лише вченим, а й людиною з багатогранною душею, що робило його особливим навіть серед колег. У перервах між операціями він любив писати вірші, присвячені природі, людям і боротьбі зі стражданнями. Деякі з них збереглися в архівах інституту — прості, але щирі рядки, що відображають його внутрішній світ. Він також захоплювався живописом: його картини, переважно пейзажі Одеси та її околиць, вражали теплотою і спокоєм, яких так бракувало в його напруженому житті.
Ще однією рисою Філатова була його глибока віра. У часи, коли релігія в СРСР зазнавала гонінь, він не приховував своїх переконань. У 1930-х роках, коли в Одесі руйнували храми, він писав листи до місцевої влади, благаючи зберегти Преображенський собор — і хоч собор усе ж підірвали в 1936 році, його позиція залишилася символом сміливості.
Також слід додати, що академік так і не став членом КПРС. Але при цьому обирався делегатом Надзвичайного З’їзду Рад України, був депутатом Одеської міської Ради кількох скликань, членом редколегій багатьох журналів. На початку 1930-х Філатова навіть арештовували органи держбезпеки, і він був змушений підписати проти себе брехливе зізнання у контрреволюційних намірах.
Після повернення до Одеси в 1944 році Філатов продовжував працювати з тією ж самовіддачею. Його інститут, який пережив евакуацію, швидко відновив діяльність, ставши одним із провідних центрів офтальмології в СРСР. У 1950 році за внесок у медицину йому присудили звання Героя Соціалістичної Праці, а його методи почали застосовувати в Європі, Америці та Азії. Але сам він залишався скромним: жив у невеликому будинку, уникав гучних прийомів і казав, що головна нагорода — це вдячність пацієнтів.
Коли 30 жовтня 1956 року Володимир Петрович помер, його смерть стала втратою не лише для Одеси, а й для світу. Але його справа не зупинилася. Інститут Філатова в Одесі й досі є лідером у лікуванні очних хвороб, а його методи кератопластики та тканинної терапії вдосконалюються сучасними вченими. За оцінками фахівців, завдяки його відкриттям зір повернули мільйонам людей — від солдатів Другої світової до дітей із вродженими вадами.
Філатов залишив по собі не лише наукову спадщину, а й приклад того, як талант, наполегливість і людяність можуть змінити світ. Його життя — це історія про те, як один чоловік, озброєний скальпелем і вірою, повернув світло в очі цілих поколінь.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
Мало хто не знає про одеський Пасаж. Навіть сьогодні ця будівля вражає уяву своєю величчю та розкішшю, а сотню років тому це взагалі був справжній архітектурний шедевр. Для тих часів це був справжній універсальний магазин,…
