Де в Одесі була справжня вулиця винних погребів

Ще в першій третині ХІХ століття зі старовинного, мальовничого та зеленого українського містечка Ніжин до Одеси перебралося багато тамтешніх, як їх іменували, ніжинських греків. А оскільки на новому місці якось спокійніше жити пліч-о-пліч зі своїми, вони спочатку влаштувалися на одній вулиці, яка і стала називатися Ніжинською.

Швидка втрата колориту

Але потім, зрозумівши, що всім, незалежно від національності, вистачає місця під благодатним і щедрим сонцем Одеси, ніжинські греки почали розселятися по всьому місту і вулиця поступово втрачала свій яскраво виражений колорит.

Тут влаштувалося повітове поліцейське управління і повітова ж земська Управа, штаб військ одеського гарнізону, новоявлене Товариство образотворчих мистецтв, створене, щоб “розвинути смак і поняття про живопис у всіх станах міського населення”.

Але ще довго на Ніжинській були будинки Базілі, Георгі, Калафаті, Скарлато, Тананакі, Феохаріді, Янакакі, ресторан “Гранд – Готель” С.Амбатьєлло, чайний трактир А.Амбатьєлло, тютюнові лавки Рафтопуло, бакалійний магазин Анкело, контора зернових майстерня модного жіночого вбрання мадам Попандопуло і виноторгівля Дукеліса в будинку №1.

Виноторгівля

По сусідству з вищезгаданою лавкою Дукеліса розташовувався винний льох Гауптмана, далі Ніжинською тримали свої заклади його колеги з бізнесу Аніщенко, Барбар, Дантадзе, Друт. Адже у давнину одесити за південною традицією віддавали перевагу благородному сонячному напою.

А в пивній лавці Камбурова любителям бурштинового напою підносили важкі кружки “з манжетами”, тобто увінчані шапкою білої піни. Промерзлі ж візники, смертельно втомлені за день могутні биндюжники з Нового базару і люмпени, що вщент спилися, заглядали в одну-єдину на всю Ніжинську “монопольку”, де відповідно до чисельності компанії, апетиту і вмісту гаманця купувалася чверть, штоф, шкалик “мерзавчік” горілки, неодмінно запечатаний сургучем.

Що ж до закуски, якщо в ній виникала потреба, або якоїсь іншої їжі, не зведеної в цей високий ранг, то від неї, як кажуть, прилавки ломилися в двох десятках бакалійних і гастрономічних магазинів та лавок, розкиданих по всій вулиці.

А на акаціях, що навпроти будинку № 74, постійно ” чергували ” горобці, чекаючи, коли на плитчастий тротуар нарешті просипляться омріяні зернятка, тому що знаходилася тут лавка “Овес і сіно” – “заправна” для повсюдно поширеного тоді легкового, так само як і вантажного, гужового транспорту.

Що тут ще було

З товарів же, як їх зараз називають, непродовольчої групи, на Ніжинській продавали пляшки для різних потреб, готову сукню, книги, медикаменти, квіти, тканини у відкритому ще наприкінці ХІХ століття “Магазині сукняних товарів” кравця Сапєжнікова, який, крім усього, забезпечував форменим одягом службовців Бельгійського Товариства електричних трамваїв, чиновників та гімназистів. Готельний бізнес був представлений на Ніжинських готелях 2-го класу “Марсель” та “Херсон”, друкована справа – типо-літографією Рубенчика, побутове обслуговування – чотирма пральнями та “полотерним закладом” Гопчака, чиї працівники, витанцьовуючи на щітках, доводили підлогу до не блиску.

У 70-х роках ХІХ століття тут ще працювали тут два парові млини та тютюнова фабрика “Товариства Лаферм”. Але згодом, коли промислові виробництва “перекочовували” подалі від центру міста, на Ніжинській залишилися лише численні майстерні традиційного та новомодного профілю: авторемонтна, каретно-ковальська, каучукових штемпелів, фарбувальна, бондарна, водопровідна, заготовочна.

Існувала тут також палітурна – де з ранку до ночі панночки стрекотали на “Ремінгтонах” та “Ундервудах”, позолотна, слюсарно-механічна, швейна, кондитерська, що забезпечувала своєю відмінною “солодкою продукцією” відоме в Одесі кафе Дітмана. Це були, звичайно, дрібні підприємства, тільки, чи погано, чи бідно, але якусь кількість постійних робочих місць вони забезпечували.

На Ніжинській розташовувалися і агентурно-посередницькі контори та представництва різних російських та іноземних фірм, які забезпечували постачання, зокрема, всілякої мідної та нікельованої арматури виробництва “Об’єднаних англійських заводів”, кабельної продукції, металів, мастил, шкіри, апельсинів, лимонів та інших “колоніальних товарів”, грамофонів з витончено зігнутою трубою та відкритих листів, або листівок, з видами Одеси та інших, гідних того, міст світу.

І тут же “Технічні контори” брали підряди на “сумлінне виконання робіт” з будівництва будинків, влаштування систем опалення та вентиляції. Словом, все було так, як інших, розташованих неподалік центру вулиць. І все це давно відійшло в минуле…