Хто годував Одесу більше століття тому?

16:45  |  06.03.2024
Хто годував Одесу

В будь-якому великому місті України зараз є більш-менш потужні представники харчової промисловості. Адже прогодувати сучаний мегаполіс виключно привозними продуктами неможливо, або нерентабельно. Але як все було за часів заснування нашого міста?

Формування підприємницької спільноти міста

В Одесі крім загальних для всієї країни факторів, що сприяли зародженню, становленню і розвитку підприємництва діяли й деякі місцеві прискорювачі цього процесу. Царські укази вводили деякі пільги для населення, у тому числі при занятті у сфері економіки. Південь України розвивався в умовах неухильного зростання ролі у зовнішній торгівлі чорноморсько-азовських портів, провідну роль серед яких відігравала Одеса. Завдяки цьому і поширенню внутрішньої торгівлі у місті нагромаджувалися капітали, частина яких могла направлятись і у сферу промислисловості.

Сприяли розвитку підприємництва швидке зростання населення міста, серед якого було багато селян-втікачів, переселенців з різних місць країни, в тому числі й самовільних, козаків, а також вихідців з інших країн. Серед тих, хто оселився в Одесі, було чимало сміливих, енергійних, ініціативних людей. Ці якості у декого із переселенців відігравали інколи визначальну роль у прийняття рішення про переселення на Південь України і реалізації його у пошуках умов для кращого життя.

В нових умовах дехто з носіїв таких рис включались у підприємницьку діяльність. Окремі мали досвід занять підприємництвом у місцях попереднього проживання чи мали уявлення про такі заняття.

Сприятливим для підприємництва було і ліберальне правління в Одесі А. Рішельє, М. Воронцова і О. Строганова, котрі підтримували впровадження на Півдні України деяких рис розвитку економіки західноєвропейських країн. Все це обумовило широкий розвиток з Одесі багатьох галузей промисловості в різних її формах.

Початок харчової промисловості Одеси

Ще з кінця XVIII століття починається розвиток перших підприємств цієї галузі. Особливого поширення набули млини-вітряки, які облаштовували представники різних станів. Їх зводили навколо міста брати Кирьякови, Де-Волан, Шостак, граф Потоцький та інші. Отже, 4 чи 5 млинів належали дворянам.

1797 року в Одесі було зафіксовано 8 млинів, 6 вітряків і 2 так званих земляних млинів, які приводилися у дію кінською силою. Якщо всі млини, які діяли у 1795 р. продовжували працювати, то не менш 50% їх належали дворянам. Але надалі більшу активність у існуванні млинів проявляли купці і міщани, що підтверджує звернення городян до Одеського будівельного комітету з проханням про відведення ділянок землі для заснування млинів.

Протягом січня-липня 1811 р. надійшли звернення від 7-ми осіб, 4-х купців і 3-х міщан. Побудувати млини хотіли купці Гнат Цани, Кузьма Воробйов, Є. Тимошенко і Федір Повижніков. Кузьма Вобйов писав, що вже років б мав млин, продав його і хоче збудувати новий. Клопотались про ділянки для побудови млинів міщани Микита Бандуренко, Дмитро Брижайло та Іван Білий.

Парові млини

З кінця 40-х -50-х років ХІХ ст. панівне становище у борошно-мельній промисловості займають купці-власники парових млинів. Перше таке підприємство було збудоване французьким підданим Ж. Гомом в 1848 — 1850 рр. (його називали також представником паризької борошномельної фірми).

Незабаром в 1852 році, граф Лев Потоцький і впливові одеські купці Абрам Рафалович, Яків Кортаці і Яків Перкін звернулись до градоначальника з проханням дозволити заснувати акціонерну кампанію для будівництва парового млина. Проект статуту кампанії показує , що капітал її мав становити 126 тис. рублів, який внесуть акціонери. Передбачався випуск 210 акцій вартістю 600 рублів кожна.

Звернення до градоначальника свідчить про збереження інтересу дворян до підприємництва у борошномельному виробництві і, що особливо важливо, про прагнення впливових купців, які нагромаджували капітали у зовнішній торгівлі, направити частину їх у промисловість. Другий паровий млин було збудовано в Одесі в 1857 -1858 роках Семеном Яхненком, представником однієї з родин перших цукрозаводчиків в Україні, колишнім директором Городище-Палієвського заводу.

А в 1859 р. Центральний статистичний комітет у відомості про фабрики і заводи в Росії показав в Одесі 4 парових млини з найманими робітниками. У наступному році за відомостями цієї установи їх було вже 6 з 111 робітниками. Детальний опис парових млинів які діяли у 1859 р. свідчить, що вони належали вже згаданим Ж. Гому і С. Яхненку, а також купцю Михайлу Гладкову і купецьким синам Карпу і Михайлу Руських. Найпотужнішими були млини Гома та Яхненка, що дозволяло їм бути в певному плані монополістами та диктувати ціни на цю продукцію в місті.

Випічка та хлібопродукти

Наприклад, вже у 1808 році місцеві майстри-харчовики запросили у магістрату можливість виділити їх в окремий цех. Вони входили у цех булочників, яких нараховувався 21 чоловік. У вересні 1859 р. в Одесі почало працювати підприємство, яке називалось «Механічна пекарня і паровий млин Буковецького і Ко». До кінця року на ньому випекли 75000 булок.

З борошномельними підприємствами були зв’язані заклади по виготовленню макаронів і галет. Інколи виготовлення цих продуктів організовували власники млинів, частіше це здійснювали підприємці у спеціалізованих закладах. На розширення виробництва макаронів можливо вплинуло зростання попиту населення, особливо тих його груп, для яких цей продукт був традиційною їжею у країнах попереднього проживання їх чи їхніх батьків. Попит спостерігався і з боку екіпажів іноземних суден, які чимдалі все більше відвідували Одеський порт. Для екіпажів суден закуповували також галети.

За 1848 р. є дані про роботу 5 макаронних закладів та їх продукцію на 28 тисяч сріблом. У списку про відомості про промислові заклади у 1851 р. наводяться прізвища і власників «фабрик» по виготовленню макаронів: іноземця Йосипа Розеті, сардинського підданого Джузеппе Сандака, французької підданої Терезії Жульєн, сардинського підданого Джовані Косто, турецько-підданого Михайла Михалокі, підданого Греції Дмитра Барба і купчихи Кондерії Момужи.

М’ясо

У перші десятиріччя Одеси в ній помітне місце займали й ті, хто здійснював переробку і реалізацію продуктів тваринництва. У тому числі зростало число м’ясників, За підрахунками А.Скальковського в Одесі у 1837 р. м’ясників (без євреїв) було майстрів 54 і підмайстрів 50. А в 1857 р. м’ясників всіх національностей було 64 майстри і 98 підмайстрів.

М’ясо продавали у різних частинах міста великими кусками, що називалися баликами. Вони йшло також на виготовлення солонини,яку споживали взимку чи підчас рейсів суден. Обрізки м’яса, частину жиру, кістки тварин використовувалися для виготовлення сала. Воно застосовувалось як технічне мастило.

У такій якості якась частка його йшла на зовнішній ринок, що підвищувало попит на цей товар в Одесі. Кількість худоби, яка забивалася у місті, а також маса м’яса для харчування і сировини для салотопень неухильно зростала. Під впливом цього зростало не лише число м’ясників, а й інших працівників, які були пов’язані з салотопнями.

Заснування такого закладу не вимагало великих коштів, оскільки могли використовутись примітивні пічки, котли та діжки для продукції. Для збереження останньої не завжди навіть будували сарай чи навіс. ТІ, у кого заклади розвивались успішно, мали кошти, розвивали щобільш масивну діяльність. Інколи вони закуповували рогату худобу і овець для вигодування їх на пасовиськах, що здешевлювало сировину і давало її кількість, необхідну для возширення виробництва.

Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса telegram ico!

Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Популярное за неделю
Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: