Сьогодні, які сотню років тому, в Одесі є безліч кафе. Але тоді головними конкурентами між собою були кафе Якова Фанконі та Поля Робіна. Сьогодні ми поговоримо про кафе Фанконі та чим воно було знамените.
Яків Фанконі був швейцарцем італійського походження, який навчався кондитерської майстерності у Варшаві. У 1872 році він відкрив заклад на розі Катериненської та Ланжеронівської. Коштів було витрачено чимало, але воно було того варте. За рік до Якова приєднався брат Домінік, а ще за три — до справи увійшов Флоріан Скведер, далекий родич і надійний партнер. Фешенебельно оформлена кондитерська сподобалася одеситам і стала однією з найбільш відвідуваних кав’ярень міста. Згодом довелося розширюватися — становище зобов’язувало, та й діловим людям, які заглядали сюди, була потрібна деяка віддаленість від сусідів.
Доволы швидко саме Флоріан Скведер став управляючим нового кафе. Це сталося тому, що помер як сам засновник, так і його наступник. З того часу кафе отримало наступну назву: «Кондитерської 2-ї гільдії купця Ф. Я. Скведера, творця торгового дому „Флоріан Скведер та К°“, що торгує під фірмою «Фанконі».
Будівлю, в якій знаходилося кафе, 1894 року новий господар перебудував кондитерську за останнім словом європейських стандартів. У «Фанконі» з’явилися кілька залів, літня веранда та «дамський зал», у якому відвідувачі могли почитати вітчизняну та зарубіжну кореспонденцію. Крім того, кафе було одним із перших закладів у місті, яке обзавелося електричним освітленням, що на той час було грандіозною модернізацією закладу.
Вдале розташування кафе зробило його центром зустрічей одеської еліти. Тут скріплювали угоди біржові брокери і дописували рядки своїх шедеврів багато письменників. Чехов, Бунін, Бабель, Шаляпін, Уточкін та багато інших відомих особистостей були відвідувачами цього закладу.
А одного разу кафе відвідав Володимир Маяковський. На ньому була довга жовта кофта. Цей епізод цікавий тим, що замовлене тістечко поет їв із перевернутої тарілки. На такий «перфоманс» офіціант відреагував суто по-одеськи: «За тістечко. Тарілку ви не бруднили, кофтою підлоги протерли. На чай можете не давати».
Відомо, що якийсь час кафе «Фанконі» було штабом легендарного одеського «хрещеного батька» Мішки Япончика. Це був один з найлегендарніших одеських бандитів, що закінчив своє життя, ставши командиром Червоної армії. До того як бути червоноармійським командиром, Япончик керував нальотами та пограбуваннями по всій Одесі. Втім, у Червоній армії він прослужив недовго – його доволі швидко вбили свої ж, бо бандит був надто непідконтрольним.
Якщо вже зайшла розмова за бандитів, то слід згадати і Григорія Котовського. Він, доречі, теж згодом пішов до Червоної армії, але загинув під час боїв з підрозділамі батька Махна. Він теж був добре відомим як в цьому кафе, так і в Одесі як бандит та розбійник. Одного разу в кафе навіть влаштували аукціон, одним з лотів якого були тюремні кандали Котовського. А ведучим того аукціону був відомий у майбутньому на весь СРСР співак Леонід Утьосов.
У 1898 році будинок, в якому знаходилось кафе, перейшов у володіння пані Софії Григор’євої, яка, втім, не втручалася особливо у ведення справ у кафе-кондитерській, тож заклад продовжував функціонувати. У свою чергу, нова власниця задумала повну реконструкцію будівлі, замовивши при цьому роботу у українського архітектора Юрія Дмитренка. Він працював у напрямку історизму, а також додавав своїм розробкам дотику природного для Одеси ренесансу.
Революційні події 1917 року спочатку пощадили кафе, але відвідувачів тут стало суттєво менше. У 1918 році кондитерська, хоч насилу, але ще трималася на плаву. Основними відвідувачами стали німці з окупаційного контингенту, вони гуляли відчайдушно, хвацько витрачаючи гроші, відпущені військовим за воєнним часом. Згодом їх змінили інші інтервенти, на цей раз – французи.
А от коли владу остаточно захопили більшовики, для кафе розпочалися погані часи. Кафе було зачинено, і про жодну приватну власність більше не йшлося. Холодною зимою 1920 року тут розташувався «Клуб воєнморів імені Шмідта», його замінив «Культурний клуб моряків». Незрозуміло, куди вони поділися і чому, але незабаром тут знову вирішили відкрити ресторан, причому зі старою назвою.
Втім, згодом у приміщені колишнього кафе відкрилась звичайна ідальня, що відносилась до відповідного треста. Нічим особливим вона не виділялась. І якщо ви думаєте, що це і було сумне закінчення долі кафе, то ви знов помиляєтесь. Згодом у приміщеннях зробили взагалі каси «Аерофлоту», і здавалось, що про кафе можна повністю забути.
Але вже у період незалежності, діяльність кафе була відновлена. Воно функціонує з 2000 року під своєю старою назвою. Тому якщо хочете відчути подих історії – обов’язково зайдіть сюди та випийте кави з тістечком!
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
