Згадуючи історію Одеси, можна лише дивуватися, наскільки швидко вона набула рис, які здавалося б, властиві хіба якійсь європейської столиці. Буквально відразу номінально провінційне тоді місто обзавелося театрами, салонами краси та модними магазинами, а також кафе та ресторанами, які незабаром стали відомі всій країні.
Одним із перших в Одесі відкрився ресторан грека Кости, назву якого історія не зберегла. Він знаходився поряд з Катерининським сквером. Кухарі тут були чудовими, а страви докорінно відрізнялися від французьких, які подавали у дорогих ресторанах. Але, за спогадами сучасників, годували тут дуже смачно, і ресторану Кости не змінювали навіть відомі гурмани. Господар особисто обслуговував завсідників, серед яких у нього були свої улюбленці.
Для них добродушний грек не тільки власноручно нарізав м’ясо, а й наколював його на вилку і годував їх зі словами: «Вживайте на здоров’я!». Він дуже переживав, щоб його гості не залишилися голодними.
Крім того, Коста щиро дбав про стан гаманця відвідувачів . Навіть коли власники інших ресторанів піднімали ціни, у Кости вони залишалися колишніми — не більше 10 копійок за порцію. Ресторатор також активно займався благодійністю і з власного бажання щодня безкоштовно годував кількох незаможних гімназистів та чиновників. При цьому Коста ніколи не нагадував їм про це, вважаючи, що його добра справа не варта вдячності.
На розі вулиць Садової та Преображенської «у власному будинку» знаходилося відоме на всю Одесу кафе «папаши Лібмана». Його господар Бернгард Лібман у молодості працював у кондитерській крамниці на Олександрівському проспекті. Він мріяв побудувати власний будинок з кондитерською та пекарнею та відкрити свою справу. Два десятки років він збирав гроші, і, нарешті, його мрія збулася — у центрі Одеси з’явилася його власна кав’ярня.
Кондитерська була побудована на зразок паризьких, з усіма новомодними штучками. Тут було навіть електричне освітлення, тоді як більшість кафе та ресторанів, як і раніше, освітлювалися гасовими лампами, заправленими, як тоді казали, «американським петролеумом».
Кафе мало ще одну новацію — окремо обладнаний більярдний зал. «Конфектний та булочний заклад» Лібмана став дуже модним, тут не лише приймали замовлення на торти та паски, а й випікали спеціальний хліб для хворих на діабет. Кафе Лібмана часто згадували в літературі, бо найвідоміші письменники та художники, що мешкали або бували в Одесі на початку XX століття частенько ласували тут чимось смачненьким.
Найзнаменитішим місцем в Одесі було кафе «Фанконі», розташоване на розі Катерининської та Ланжеронівської вулиць . У 1872 році італійський швейцарець Яків Фанконі втік у наше місто від кредиторів, що його переслідували. Щоправда, перш ніж потрапити до Одеси він навчався кондитерському мистецтву у Варшаві. Але довго радувати одеситів своїми шедеврами кондитерськими йому не довелося — він помер через шість років. Кав’ярня перейшла до далекого родича Фанконі — Флоріана Скведера.
У кав’ярні переважно збиралися ділові та творчі люди, які обговорювали новини, укладали угоди та заводили корисні знайомства. Завсідниками «Фанконі» були й кримінальні «зірки» Одеси. На другому поверсі кафе знаходився картковий клуб. Він був відомий тим, що там батько та дядько Юрія Олеші за одну ніч програли залишки свого статку.
У «Фанконі» теж неодноразово побували багато відомих людей того часу: Бунін, Купрін, Чехов, Бабель, Шаляпін, Ільф і Петров . Тут свого часу вів аукціони Леонід Утьосов та пив каву Маяковський. Поет залишив про себе пам’ять тим, що замовив тістечка на перевернутій тарілці. Офіціант, який, мабуть, мав здорове почуття гумору, після цього відмовився брати у поета чайові.
В Одесі був ще один знаменитий на всю країну заклад — пивний бар «Гамбрінус». Правду кажучи, в одеській історії «Гамбрінусів» було три. Найперший з’явився в 1868 році на Грецькій площі, другий — відкрився в 1897 році в будинку художника Хлопоніна на Преображенській, 32. Останній «Гамбрінус» розмістився в підвалі старовинної будівлі готелю «Франція» там, де в другій половині 1920-х років розташовувався бар.
Назва «Гамбрінус» з’явилася завдяки брюссельським пивоварам. У XIII столітті вони проголосили фламандського герцога Іоанна Першого покровителем пивоваріння. Згодом спотворений латинський варіант його імені — Ян Прімус перетворився на Гамбрінус. До речі, яскраво розфарбований портрет фламандця довгий час прикрашав інтер’єр одеського бару.
Не менш відомим закладом був ресторан Цезаря Отона, який приїхав до Одеси разом із Рішельє. Ця будівля — одна з найстаріших у місті. Колись її придбав у командувача сухопутних військ генерала Волконського купець Жан Рено. На той час це був ще й найдовший будинок тодішньої Одеси. Він розташовувався на дуже вигідному місці — на Дерибасівській, 10, навпроти міського театру. Перед виставою та після неї публіка обов’язково проводила час у Отона. Сам ресторан знаходився на першому поверсі, а на другому був готель.
Заклад Отона був відомий за межами міста своєю французькою кухнею, а заразом і високими цінами. Звісно, тут бували багато відомих одесити та гості міста. Кухню Отона любив засланець Пушкін, бував тут і Микола Гоголь.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
