Вже давно немає в живих видатного скрипкового майстра Лева Добрянського. Він не лише створював власні скрипки з унікальним звучанням, а й повертав життя інструментам, створеним великими італійцями.
Народився Лев Володимирович в Одесі і був різносторонньою натурою — займався сценічним мистецтвом і піротехнікою, писав вірші і створив лібрето до опери «Бахчисарайський фонтан». Він навчався у Рішельєвській гімназії та грав на скрипці в гімназійному оркестрі. Вже тоді він замислювався про секрети створення цього інструменту.
Так само, як за триста років до нього Аматі чи Гварнері, Добрянський шукав ідеальну деревину, експериментував із лаком та матеріалом струн. Він розробив власну технологію вставки струн, а готові скрипки покривав лаком, рецепт якого шукав багато років, вивчаючи лакування прикладів старих рушниць та старовинних віолончелів.
Нотатка про майстра, який вміє повертати голоси старим інструментам, з’явилась у газеті. Добрянського запросили до Петербурга, де комісія на чолі з начальником придворного оркестру та музичного музею досліджувала його скрипки. Вітчизняні експерти були в захваті, проте недовірлива Європа до Добрянського ставилася насторожено.
У 1902 році майстра запросили до мюнхенської опери, де йому та його інструментам влаштували справжній іспит. Добрянському запропонували переробити дешеву скрипку так, щоби на ній можна було грати зі сцени. Результат виявився блискучим, і наступним інструментом, якому Добрянський мав повернути голос, стала унікальна скрипка Страдіварі.
Незабаром чутки про одеського самородка дійшли баварського принца Людвіга Фердинанда, і він довірив Добрянському для реставрації 17 скрипок зі своєї колекції. Це стало кращою рекомендацією, і до майстра почали звертатися багато заможних людей, які мали унікальні інструменти.
Лев Володимирович постійно вивчав акустику, механіку та закони ритму, створив складний прилад динамометр для визначення тиску струн. У нього консультувалися найзнаменитіші люди світу – музиканти, науковці, архітектори. Наприклад, майстер був дружний із Вільгельмом Рентгеном, який проводив вечори у домі Добрянського у розмовах про закони фізики.
Чим більшої популярності набував майстер, тим більше його ненавиділи фабриканти музичних інструментів та колекціонери, вважаючи небезпечним конкурентом. Йому почали писати анонімні листи із погрозами. Причина була проста — адже якщо хтось зможе створити скрипку, рівну Страдіварі чи Аматі, то старовинні інструменти почнуть знецінюватись.
Спочатку виробники скрипок діяли «делікатно» — вони спробували підкупити експерта, щоб він дав негативний відгук про роботу Добрянського, але той відмовився. Тоді події почали розвиватися за «хард-сценарієм» — майстри вирішили знищити фізично.
Щоранку Добрянський прогулювався Мюнхеном, проходячи одним і тим самим вулицями. Якось із підвіконня третього поверху впав квітковий горщик. Добрянський вважав це випадковістю і маршрут прогулянок не змінив. Але наступного дня історія повторилася, тільки цього разу «снаряд» виявився більшим — на бруківку впала ціла квіткова скринька. Зроби майстер ще півкроку — і все б закінчилося трагічно.
Лев Володимирович вирішив на якийсь час виїхати з Німеччини, тим більше обставини саме сприяли цьому. Знаменитий скрипаль, «чеський Паганіні» Ян Кубелик, запрошував Добрянського до Лондона, щоб майстер повернув голос скрипкам Страдіварі та Гварнері. До речі, в Лондоні Добрянський безкоштовно вдосконалив інструмент дочки швейцара готелю, в якому жив, перетворивши копійчану скрипочку на дорогий інструмент.
У 1910 році майстер створив одну з найкращих своїх скрипок — «Німеччину». Ян Кубелик, який її купив, писав Добрянському: «Вашою скрипкою «Німеччина» ви не тільки досягли досконалості італійських майстрів, а й перевершили їх… Струни мого Страдіварі здаються мені тепер шпагатом».
Майстерність одесита підтвердив ще один епізод — курйозний. У Брюсселі Добрянському запропонували купити старовинну італійську скрипку. Купувати її майстер не збирався, але дуже хотів почути голос. Коли гість дістав інструмент із футляра, Лев Володимирович приголомшено завмер: це була скрипка, яку він зробив власноруч, а всередині знаходився його автограф із формулою скрипки. Ця історія була не останньою — через багато років на одеській митниці майстер так само впізнає свою скрипку, яку прикордонники приймуть за середньовічний шедевр.
У відповідь усім недоброзичливцям Добрянський створив скрипку «Жарт». На її нижній деці зображено П’єретту, що показує ніс, а всередині напис: «Присвячується моїм ворогам». Звучання у скрипки дуже незвичайне, і вона знайома не лише в Європі, а й навіть у Чилі. За цю скрипку майстру неодноразово пропонували десятки тисяч доларів, але продавати її він відмовився.
Хороші скрипки роблять із особливого дерева — висушеного, причому не штучним способом, а часом. Щоб знайти відповідний матеріал, Добрянський ходив барахолками, де серед старих диванів та комодів вишукував деревину для чергового свого шедевра.
Добрянський набув світового імені, і його навперебій запрошували європейські знаменитості та театри. Серед інших він отримав запрошення з Петербурзького музичного музею. Тут йому пропонувалося впорядкувати 360 колекційних скрипок, багато з яких звучали в імператорському оркестрі.
1907 року Добрянського запросили до Берліна для публічної експертизи його інструментів. Але це був не іспит, а скоріше бажання показати музичному світу, що скрипки одеського майстра не гірші за визнані шедеври. Серед експертів були обидва Йоганна Штрауса та знаменитий австро-угорський скрипаль та професор Йозеф Йоахім. У дипломі, який отримав Добрянський, його інструменти були відзначені «як видатний успіх у галузі скрипкового виробництва».
Ім’я майстра тепер хотіли використати багато хто. Німецькі комерсанти запропонували Добрянському відкрити виробництво скрипок, але він відповів, що віддає перевагу незалежності. І ображені ділки почали приховане цькування Добрянського — його просто перестали помічати, а скрипка «Німеччина» зникла зі сцени. Кубелик клявся, що її вкрали, але навіть вкрадена скрипка мала десь з’явитися. А «Німеччина» зникла безвісти. Історики вважають, що її або сховали, або знищили, надто інструменти Добрянського «псували картину» ділкам від музики.
1923 року Лев Володимирович остаточно повернувся до Одеси. Але рідна країна виявилася гіршою за мачуху — майстер страшенно бідував, і державі до нього не було жодної справи. 1936 року він отримав спецзамовлення — створити скрипку «СРСР». За це майстри переселили з горища, де він тулився, до нормальної квартири. Але кінець його життя все одно був жахливим – 1941 року Лев Добрянський загинув в одеському гетто під час румунської окупації.
Підпишіться на Телеграм Моя Одеса 
!
