Довгі роки в Одесі не існувало постійного професійного українського театру. Українська драматургія була представлена тут хіба що окремими акторами чи режисерами. Іноді бували тут з гастролями і театральні трупи, але надовго вони в нашому місті не затримувались. Ситуація почала змінюватись лише з 1920-х років.
7 листопада 1925 року завдяки вимогам широкого загалу міста відкрився постійно діючий український театр — Держдрама. З першої ж вистави «Полум’ярі» за п’єсою А. Луначарського (тодішнього наркома освіти країни), Одеська українська держдрама заявила про себе як про колектив-першовідкривач нових імен, нових тем, нових героїв.
Очолив художнє керівництво театром Марк Степанович Терещенко. На постановку першої вистави «Підпалювачі» запросили відомого режисера, послідовника Всеволода Мейєрхольда — Бориса Глаголіна. Шанувальникам його творчості Глаголін був відомий як великий любитель епатувати публіку. Одеському глядачеві він «викотив» на сцену справжній автомобіль. Задовго до дня прем’єри одесити частенько бачили цей «реквізит» на вулицях міста: машини тоді були рідкістю, режисер їздив цим дивом техніки в театр.
Глаголін часто зупинявся посеред вулиці і починав «лагодити» машину, заглядаючи в мотор. Цікаві зупинялися, підходили до дивовижі і відразу дізнавалися, що сьомого листопада на прем’єрі в театрі можна й не таке побачити.
У новому сезоні — на глядачів теж чекала «дивина». Другий сезон Одеської української Держдрами розпочався виставою «За двома зайцями», яку поставив Василь Василько, який раніше працював з корифеями українського професійного театру: М.Кропивницьким, М.Садовським, М.Заньковецькою, А.Саксаганським. Він також був актором та режисером у театрі Леся Курбаса. Доречі, треба згадати, що колись Лесь Курбас хотів створити в Одесі філіал свого театру «Березіль», але цей намін не закінчився успіхом.
В.Василько та В.Ярошенко написали інсценування класичної п’єси М.Старицького, значно осучаснивши комедію. У фіналі вистави викритий Свирид Голохвастов тікав до зали, до публіки, після чого актори виходили на авансцену, звертаючись до глядачів:
Він втік! Тримай його! Ось він! Ось там! У партері! У ложі! Тримайте! Він ще тут!
Глядач був у захваті від гри акторів та від постановки загалом. Режисер вистави Василь Василько отримав запрошення очолити театр. З того часу трупа театру стала основним колективом у його творчості, а Одеса — головним містом життя, куди він повертався, в якому минули останні роки його життя. Василь Василько очолював колектив у різні періоди, загалом, 14 років. На Одеській українській сцені він здійснив понад 30 постановок української та світової класики, сучасних п’єс, виступаючи найчастіше у ролі драматурга.
Вистави Василька увійшли до «золотого фонду» не лише Одеського українського театру, а й усього національного театру України. Василь Василько визначив майбутнє театру, його мистецькі перспективи довгі роки вперед. Глядачі, широка театральна громадськість, театральні критики називали Одеську українську Держдраму «піонером тричі» за оригінальний, сміливий репертуар, новаторство сценічних засобів вираження та, найголовніше, за найталановитіший акторський ансамбль. Побувавши на виставах Держдрами, відомий український письменник Остап Вишня у 1928 році писав:
«Навряд чи ще якийсь інший український театр користується такими симпатіями та визнанням з боку глядачів, як Одеська Держдрама. Та й не лише зізнанням! Та й не лише симпатіями! Театр полюбляють в Одесі! Саме люблять! Хорошим, теплим, південним коханням. В Одесі про українську Держдраму ви завжди почуєте: — Наш театр! Наша драма! У цьому «наш» чується, окрім любові до театру, ще й гордість за цей «наш» театр».
1930 року, до п’ятирічного ювілею, «за сміливість, новаторство пошуку, нового героя на сцені, нову драматургію» театр отримує ім’я Революції.
За час існування театру на його сцені блищали яскраві сузір’я акторів: Наталія Ужвій, Юрій Шумський, Поліна Нятко, Кость Блакитний, Лідія Мацієвська, Іван Твердохліб, Олександр Луценко, Андрій Крамаренко, Генріх Осташевський, Юлій Божек, Валентина Туз , чиї імена назавжди вписані у творчу біографію колективу.
На сцені театру ставили вистави визначні українські режисери: П.Киселевич, Є.Купченко, Н.Орлов, О.Рубін, В. Скляренко, В.Пахомов, Б.Мешкіс; талановиті художники – М.Маткович, М.Кордонський; композитори – Ю.Губарєв, В.Штайгер, Б.Зільберглейт та ін. У творчу історію театру за майже дев’ять десятиліть вписано безліч імен акторів, режисерів, художників, композиторів – людей, безмежно відданих театру, які створили славу колективу Одеського українського театру. Якщо провести прожиті театром роки у події, вийдуть астрономічні числа: це близько тисячі нових постановок, тисячі тисяч кілометрів на гастрольних маршрутах, незліченна кількість зустрічей, сотні людських доль. Про найяскравіші сторінки історії колективу розповідає музейна експозиція.
Музей історії Одеського українського театру було відкрито 35 років тому. Найбагатші фонди музею постійно поповнюються. Вони – літопис життя одного з перших (за часом створення) українських театрів, колективу театру, який є одним із лідерів загальноукраїнського театрального процесу, найбільшим центром культурного життя на півдні України.
Репертуар театру завжди відрізнявся широтою та різноманітністю жанрів. На сцені театру в перші роки діяльності народжувалась нова українська драматургія: п’єси І.Микитенко (першого завідувача літературної частини Одеської української Держдрами), М.Куліша, Я.Мамонтова, І.Дніпровського, О.Корнійчука та інших нині відомих драматургів України. На сцені театру йшли не лише постановки за творами українських класиків, а й за п’єсами письменників та драматургів світового масштабу: Брехта, Шолом-Алейхема, Міцкевича, Пушкіна, Гоголя, Франка, Лесі Українки, Шекспіра.
1995 року колективу Одеського українського театру було надано ім’я видатного корифея — В.Василька. Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василька продовжує традиції своїх попередників-корифеїв, творчо їх розвиваючи.
Сучасність театру добре проглядається в його репертуарі: від української класики (наприклад, «Запорожець за Дунаєм», «Сватання на Гончарівці») до експериментальних вистав режисерів «нової хвилі» українського театру. Театр запрошує до співпраці цікавих режисерів України та інших країн — таких як Алессіо Бергамо (Італія), кияни Дмитро Богомазов, Юрій Самотній, Владислав Троїцький, Лариса Венедиктова, чернігівець Андрій Бакіров. Окрім основної сцени, працюють експериментальні сценічні майданчики, для яких складено свій репертуар: «Глядач на сцені» та «Сцена 38». На театральній афіші представлено українську класику та сучасні п’єси українських авторів, твори світової класики та зарубіжну драматургію.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
