Армія відігравала надзвичайно важливе значення у житті такої надмілітаризованої країни, як Радянський Союз, а преса була складовою частиною військової пропаганди. Окрім інформаційної функції радянська військова преса несла ще й ідеологічну. Не була виключенням і газета Одеського військового округу «Захисник Вітчизни».
В період з 1985 по 1991 рік, газета «Захисник Вітчизни» виходила щоденно, окрім понеділка. Більшу інформаційну частину видання складали статті та замітки про повсякденне життя солдатів та офіцерів Одеського військового округу. Основна увага надавалась аналізу політичного, дисциплінарного й фізичного виховання військовослужбовців. У кожному номері публікувалася спортивна сторінка і сторінка, що мала розважальний характер. А з 1990 року почав виходити розважальний випуск газети під назвою «Арсенал».
Постійною була рубрика «Сьогодні в світі», в якій передруковувались повідомлення центральних газет, Основну частину цього розділу займали статті і повідомлення з критикою країн-членів НАТО, які, на думку авторів цих матеріалів, постійно нарощували свою військову міць та намагалися зруйнувати радянську систему цінностей.
Регулярно піддавався критиці воєнний бюджет країн НАТО, особливо Сполучених Штатів Америки. Наприкінці 80-х американський бюджет почав отримувати чимало компліментів — як дуже чітко та правильно спланований, поряд із яким воєнний бюджет Радянського Союзу мав чимало прорахунків. Окрім критики капіталістичних країн, рубрика інформувала про стан справ у світі, звісно теж з ідеологічним підгрунтям.
Традиційною я газеті «Захисник Вітчизни» була сторінка, присвячена подвигам Великої Вітчизняної війни, під назвою «Літопис вогняних років». Усі матеріали цієї рубрики мали патріотично-ідеологічний характер, але все ж таки їх можна поділити на декілька типів.
До першого варто віднести статті спрямовані на патріотичне виховання військовослужбовців, вони виходили протягом усього існування видання. Здебільшого це були матеріали про подвиги радянських солдатів Великої Вітчизняної війни. Тут йшлося про високі духовні якості радянського солдата, назви говорили самі за себе: «Вірність прапору», «Почуття обов’язку», «Двічі народжений».
Також до цього типу матеріалів можна віднести роботи про інтернаціональну роль радянських вояків та їх величезний вклад у визволення Європи. Зокрема «Подвиг на Дунаї», «Нормандія — Неман», «Дружня Франція» тощо.
До другого типу належать матеріали, присвячені річницям перемог Радянської Армії. Вони сповнені пафосу і просякнуті духом непереможності й надзвичайності збройних сил СРСР, яскравим прикладом служать наступні роботи: «Сорок років перемоги над мілітаристською Японією»,
«Незабутий Берлін», «Дорога в той квітень», «Переможний квітень», дві останні присвячені визволенню Одеси.
З розвитком і поширенням у лавах Радянської армії такого явища, як «дідівщина», дедалі частіше у рубриці «Літопис полум’яних років» з’являються матеріали, спрямовані на покращення мікроклімату у колективі. У них йдеться про дружбу та порозуміння між солдатами, незважаючи на вік та національність, розповідається про загальнолюдські цінності і пріоритети. Показовою є стаття «Я — син полку».
В цілому політика видання повністю відповідала політиці держави і відображала позицію центральних друкованих органів. В 1985-1986 роках матеріали про які-небудь проблеми — дисциплінарні чи побутові — не з’являлися. Головними проблемами, які висвітлювало видання, були проблеми готовності техніки і організація соціалістичних змагань. Хоча час від часу все ж виносилися догани окремим військовослужбовцям. У повідомленнях з Афганістану не згадувалось про кількість загиблих та їх існування взагалі, про втрати техніки не згадувалось до розпаду Радянського Союзу.
Починаючи з кінця 1987 року говорилося про те, що перебудова життя і діяльності особистого складу округа згідно із установками ХХVII з’їзду ЦК КПРС проходять повільно. Багато завдань виконується із прорахунками, не надається достатня увага стройовій і фізичній підготовці особистого складу, особливо офіцерів. З’являється лозунг: «Ми не повинні допустити помилок минулого!», також мова йде стосовно недостатньої уваги до питання низької стройової і фізичної підготовки. Наприклад називаються прізвища (батальйон офіцера С. Рагуліна).
На початку 1988 року виходить стаття під назвою «Що заважає працювати партійному активісту». Висновки статті наступні: покращень немає, керівний склад стоїть осторонь від партійної роботи; керівники рахуються, бюро не працює; окрім засідань і зборів справ немає; накази зверху придушують ініціативу знизу. Таким чином, явно простежуються розходження між військовими і політпрацівниками.
Новою проблемою, яка з’являється на сторінках газети «Захисник Вітчизни», є проблема дідівщини. Особливий резонанс викликала стаття рядового А. Леушина «З дідами в розвідку — ніколи!». Цей матеріал обговорювався на сторінках «Захисника Вітчизни» протягом декількох місяців. В багатьох листах, які приходили в редакцію, йшлася мова про те, що дідівщину не зламати. І в той же час з листів зрозуміло, що поки до серйозного рукоприкладства справа не доходить, в той час як дисципліна вимагає бажати кращого.
В кінці 1988 року виходить стаття Н. Заборовського «Кільки в томаті». В ній йдеться мова про офіцерський гуртожиток, що нагадує польовий табір, куди офіцери забігають поїсти кільку в томаті, через те, що закрита солдатська їдальня, кошти на яку не надійшли. Також згадуються різні проблеми із сантехнікою і електрикою у гуртожитку. Після статті «Кільки в томаті» «Захисник Вітчизни» друкує цикл листів про проблеми військових із продуктами харчування.
В цей самий час з’являються повідомлення про кошти, виділені на бундесвер та інші армії блоку НАТО. Стосовно коштів, виділених на Збройні Сили СРСР — жодного слова. Із Афганістану, як і раніше, приходять дуже стримані повідомлення.
Майже в кожних номерах починають з’являтися замітки про побутові проблеми військовослужбовців. У виробництві найнеобхідніших для армії речей стали траплятися абої. За перше півріччя 1990 року армія і флот через провину промисловості не отримали речового майна на суму 36 мільйонів рублів.
Загалом протягом простежених вище шести років газета «Захисник Вітчизни» пережила деяку еволюцію, пов’язану в першу чергу з перебудовою. Зокрема видання стало присвячувати більше уваги соціальним побутовим проблемам військовослужбовців. На сторінках «Захисника Вітчизни» почало з’являтися чимало статей з критикою існуючого справ у Радянській армії. Варто відзначити, що незважаючи на часткове дублювання центральної радянської преси газета «Захисник Вітчизни» мала доволі самобутній характер і цілком може служити джерелом вивчення історії Одеського військового округу у вказаний період.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
