Майже сто років тому, 15 вересня 1924 року, на півдні Бессарабії, у селі Татарбунари почалося селянське повстання. Між вісімнадцятим та сороковим роком це був найбільший виступ проти влади Румунії.
За вісім місяців до Татарбунарського повстання чиновник міністерства внутрішніх справ Румунії Г. Тетереску нарахував у Бессарабії 28 бойових зіткнень місцевого населення з жандармами (напади на жандармські пости та патрулі, збройні опори під час арешту, випадки звільнення заарештованих). У цих сутичках було вбито 22 жандарма, загинуло 8 повстанців.
Причини Татарбунарського повстання полягали, зокрема, у важкому економічному становищі переважної населення Бессарабії. Бідність була викликана не лише економічною відсталістю регіону та наслідками Першої світової війни та революції, а й політикою румунської влади.
Хоча згідно із законом про земельну реформу селяни мали отримати земельні ділянки у розмірі 6-8 га, проте викупні платежі були досить високі (від 1160 до 2000 лей). При цьому, наприклад, денний заробіток ткалі суконної фабрики в Татарбунарах становив 13-17 лей, денний заробіток наймита – від 25 до 50 лей. Неможливість викупити землю призвела до того, що близько половини селянства втратили свої ділянки. Зростання цін на продукти харчування, важкі умови праці, складності у придбанні землі, роздача найкращих ділянок великим землевласникам та військовим та призвели до повстання 1924 року.
Безумовно, підготовка повстання багато в чому проводилася членами комуністичної партії. Відчувалася підтримка Радянської Росії, якою було вигідно виступ населення Бессарабії. Ще в 1921 році в Татарбунарах був створений Південно-Бессарабський ревком, який займався організацією повстання. При цьому з огляду на міжнародну ситуацію було ясно, що Радянський Союз не зможе підтримати повстанців. Проте, члени революційного комітету запевняли місцеве населення, що з боку СРСР вже направлено війська на допомогу повстанцям. З іншого боку, участь у цьому повстанні понад 6000 осіб у багатьох населених пунктах Бессарабії говорить про те, що місцеве населення активно підтримувало ідею організованого виступу.
Повстання було частково спровоковане самими румунами. На початку вересня 1924 року жандарми за непокору збиральнику податків застрелили селянина села Миколаївка Ткаченка. У ніч на 11 вересня селяни спалили будівлю примарії та архів, застрелили примара та двох жандармів, після чого звільнили заарештованих. Один із керівників повстання Бежанович, користуючись присутністю великої кількості селян у базарний день, влаштував мітинг і промовив полум’яну промову, в якій закликав мешканців підтримати повсталих.
15 вересня керівник повстання А. І. Клюшнікова (псевдонім — Ненін) скликав членів Південно-Бессарабського ревкому, які ухвалили рішення про початок організованого виступу. У ніч на 16 вересня підпільники отримали зброю, привезену зі складу із села Чичми. На світанку три загони повсталих під проводом членів ревкому І. Батищева, Л. Цуркана і М. Лісового рушили до центру Татарбунар. В результаті перестрілки було вбито трьох жандармів, а решту здалися в полон. Після захоплення всіх адміністративних будівель Татарбунар над будівлею примарії повстанці вивісили червоний прапор.
Передбачалося захопити на деякий час Кагул, Ізмаїл, дунайський порт Кілія, проголосити там радянську владу, а потім випустити звернення з проханням надати «міжнародну допомогу» силами регулярних частин Червоної Армії.
Звільнені з в’язниці революціонери приєдналися до повсталих. Для підтримки громадського порядку революційний комітет сформував загін народної міліції на чолі із М. Черненком.
Як свідчив один із учасників повстання І. Чора, населення радісно відреагувало на повстання: «Усюди панував небувалий ентузіазм, люди вітали один одного з перемогою. У людей похилого віку від радості з’являлися сльози на очах. Малята бігали вулицями співаючи «Вже жандармів у нас не буде, будуть російські більшовики!». Все містечко протягом години прикрасилося червоними прапорами. Крамниці торгували. Вулиці були загачені тріумфуючими людьми».
Відразу ж було організовано мітинг, який зібрав значну кількість місцевих селян. Того ж дня повстання охопило цілу низку с`л: Акмантит (Білослісся), Нерушай, Чичма, Фурманка, Китай (Червоний Яр), Карамахмеда (Шевченкове) та інші. Повстанці захоплювали жандармські пости, архіви примарій, телефонний зв’язок.
Проте успіх повстанців виявився короткочасним. Румунська влада відразу ж кинула для придушення виступів піхотні, артилерійські, кавалерійські частини, загони польової жандармерії. Запеклі бої велися біля станції Сарати та в селі Чичма. Враховуючи нестачу зброї (у багатьох селян замість гвинтівок були звичайні вила і сокири) та переважаючі сили противника, повстанці змушені були відступити до Татарбунарів.
Проте 18 вересня після запеклих боїв і це село довелося здати. Декілька груп повсталих спробували вирватися. А. І. Клюшніков очолював одну з таких груп. Спочатку його загін увійшов у село Ескіполос. Тут до нього приєдналися нові бійці та загін виріс до 300 осіб. Потім була невдала спроба вирватися з оточення до Радянської України через море. Повстанців зустрів десант моряків та гарматний вогонь морських кораблів. Тих, хто вижив із групи Клюшнікова, відтіснили до озера Сасик (загалом близько 1/3 повстанців). 22 вересня після розгрому останніх бунтарів, що вижили в плавнях, повстання було остаточно придушене. У бою загинув керівник повстання А. І. Клюшніков.
1925 року частина заарештованих повстанців постала перед судом. На підтримку ув’язнених виступили відомі вчені, письменники, адвокати, громадські діячі. Серед них можна назвати Ромена Роллана, Альберта Ейнштейна, Максима Горького, Бернарда Шоу, Томаса Манна, Ептона Сінклера та багатьох інших.
Особливу роль організації захисту учасників повстання зіграв французький письменник Анрі Барбюс. У 1925 році він особисто прибув до Бухаресту, щоб провести переговори з румунською владою та зустрітися з повстанцями. Завдяки активній діяльності Анрі Барбюса та інших захисників учасників повстання «татарбунарці» не отримали жодного смертного вироку. В основному вони були засуджені до каторги та тюремних строків.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
