Одеса добре відома як місто гумору та смішних, курйозних ситуацій. Воно і не дивно, і так було завжди. Сьогодні ми пригадаємо кілька кумедних історій з минулого, які вам точно не розкажуть екскурсоводи, а дарма.
Адже саме з них ви дізнаєтесь чому одного градоначальника почав боятись такий собі Берг і як веселився в Одесі граф Шереметьєв. А заразом і дізнаєтесь, як так вийшло, чому інший граф послав від себе чай одному з офіцерів.
Градоначальник Павло Зеленой був у місті притчею в язицех. Про його вибуховий характер та нестриманість серед одеситів ходили легенди. Якось до нього звернувся якийсь генерал зі скаргою на те, що якась людина на прізвище Берг ухльостує за його дочкою, і попросив градоначальника налякати мерзотника.
Бергів на той час в Одесі було багато, і Зелений не з’ясовував, про якого саме йдеться. Він просто наказав поліцейському приставу привести до нього до кабінету Берга. Поліцейський, у свою чергу, теж вирішив не морочитися, і привів першу людину, яка мала нещастя носити таке прізвище.
Не давши жертві схаменутися, Зеленой вліпив чоловіку ляпас. Пристав вирішив допомогти градоначальнику, і Берг сповна відчув на собі ще й усю міць служителя закону. Потім Зеленой видав йому ще пару тумаків і взашою виштовхав Берга, що нічого не розумів, з кабінету зі словами: «Я тебе, мерзотник, ще не так провчу, щоб ти не заглядався на генеральських доньок!».
Найсмішніше в цій історії було те, що справжній Берг, дізнавшись про розправу, став обминати генеральський будинок і предмет своїх зітхань десятою дорогою. А генерал, який не знав, як все було насправді, до кінця життя був вдячний Зеленому за допомогу. Інші цікавинки про Зеленого та ще деяких оригіналів одеського розливу можете почитати тут.
Одеський купець Крамарєв славився своїм багатством. Він жив у будинку на Дерибасівській, на місці якого зараз стоїть знаменитий «Пасаж». Купець багато робив для міста, і саме в його будинку було влаштовано першу промислову та сільськогосподарську виставку.
Якось до Одеси приїхав граф Шереметєв. Зустрівшись з Крамарєвим, граф дізнався в ньому свого колишнього кріпака, який за багато років до цього, втік з його маєтку, не заплативши належного викупу за вільну. В одеські купці Крамарєв потрапив у перші роки після заснування міста, коли ніхто не надавав значення походженням поселенців.
Взагалі, Шереметєв ставився до своїх селян непогано, він навіть хвалився багатством своїх колишніх кріпаків, які, відкупившись, ставали купцями. Але якщо йому не віддавали належної пошани, він ніколи цього не прощав і не забував. Шереметєв вирішив покарати втікача, незважаючи на його становище у суспільстві.
Граф зажадав Крамарєва до себе, і коли той прийшов, наказав слугам запрягти розкішну карету. Потім він наказав купцеві стати на зап’ятки карети, поряд із лакеями. У такому вигляді Шереметєв кілька разів прокотив колишнього кріпака по вулицях Одеси. Після цього граф задоволений виїхав із Одеси і жодних претензій Крамарьову більше не висував.
Графа Лідерса в Одесі багато хто боявся, бо він вважався в Одесі людиною грізною і неприступною. Граф жив на Соборній площі, поряд із військовою гауптвахтою. Зараз у його будинку аптека Гаєвського, а на місці гауптвахти колись розташовувалася кав’ярня Лібмана.
За часів Лідерса одесити користувалися водою із цистерн, бо дністровського водопроводу ще не було. Багато домовласників охоче ділилися водою з незаможними, проте були й скупердяї. У таких будинках воду нужденним продавали двірники. У будинку Лідерса була величезна добротна цистерна, і офіцери, які чергували на гауптвахті, зазвичай зверталися до графського двірника за водою для чаю.
Якось увечері черговий-поручник відправив свого денщика за водою, сказавши йому: «Іди до Лідерса за чаєм». Але денщик був новобранцем і зрозумів наказ офіцера буквально, і подався на квартиру до графа Лідерса. Двері йому відчинив камердинер, і денщик, анітрохи не бентежачись, заявив, що поручик такий-то просить у графа чаю.
Через півгодини на гауптвахту з’явився лакей у лівреї та з тацею, на якій стояв срібний чайник, пляшка рому та печиво. Коли поручник зрозумів, що сталося, він мало не прибив денщика, але той виправдовувався тим, що зрозумів наказ буквально. Вранці офіцер, одягнувшись у парадну форму, вирушив до Лідерса вибачатися, заздалегідь уявляючи собі найкрутішу розправу. Однак граф сказав, що не сердиться і відтепер завжди посилатиме чай тим, хто чергує на гауптвахті. З того часу так і повелося — офіцери щовечора отримували чай, ром та печиво.
Семен Яхненко, громадський діяч Одеси і голосний міської думи, мав дуже своєрідний характер. Він був натурою щедрою і захоплюваною. Все, що йому подобалося, він купував для дому у величезній кількості — від халви та фруктів до краваток та жилетів. Домашні, які не знали, куди подіти все набуте, роздавали це незаможним. А ще Яхненко мав дуже нетерплячий характер і дратувався, коли йому суперечили.
Якось він приїхав на дачу до свого друга, тютюнового фабриканта Кріона-Папа-Нікола. Дружина фабриканта запропонувала Яхненкові склянку парного молока. Проте молоко виявилося теплим, що у літню спеку було зовсім недоречно. Яхненко дуже темпераментно висловив господарці своє незадоволення, а дружина фабриканта пояснила: «Це тому, що воно зараз із-під корови». І Яхненко, знизавши плечима, невдоволено буркнув: «Ніби не можна було поставити корову на льодовик?».
Будинок Аріадни Папудової вирізнявся неймовірною розкішшю. Особливо гарним був паркет із дорогоцінних порід дерева, який слуги неодмінно натирали до дзеркального блиску. Зверху стелили розкішні перські килими, які нічим не були закріплені і вільно ковзали паркетом. Це було зроблено для того, щоб їх можна було легко згорнути, коли Папудова давала бал. Масштаби теж були грандіозними: у величезній залі мазурку іноді танцювали одночасно 120 пар.
І ось одного разу у Папудової зібралися численні гості. Так як це був звичайний прийом, килими залишили на підлозі. Кожен, хто прийшов, підходив до господині, щоб засвідчити свою повагу. Чарівна господиня була диво як гарна. Чоловіки обсипали її компліментами, жінки тихо заздрили.
І ось до зали увійшов відомий у суспільстві барон Микола Остен-Сакен і з радісною усмішкою швидкими кроками попрямував до Папудової. Але не встиг він зробити і двох кроків, як перський шовк ковзнув під його ногами і барон впав посеред зали, розтягнувшись на весь свій величезний зріст. Аріадна Папудова кинулася до нього, щоб допомогти, але бравий барон спритно підвівся, хвацько підкрутив довгі вуса і сказав: «О пані! Я і без цього килима був готовий пасти до ваших ніг!». А гості та господиня гідно оцінили вміння барона обертати навіть безнадійну ситуацію на свою користь.
Ось такі от веселі історії траплялись в різні часи в Одесі. А які цікаві історії про Одесу знаєте ви? Діліться у коментарях.
Підпишіться на Телеграм Моя Одеса 
!
