Навіть далеко за межами України знають, що є в Одесі вулиці Дерибасівська. Однак так само майже ніхто не згадає, на честь кого і чому вона була названа. А між тим Хосе де Рібас (саме так звучало його справжнє ім’я) був особою досить неординарною і цікавою. Давайте разом пригадаємо деталі його цікавої біографії, яка досить тісно була пов’язана з Одесою.
Дата народження Хосе достеменно невідома. Історики сходилися на тому, що він народився у період між 1749 та 1754 роками. Сучасні історики, за сукупністю всіх наявних даних, приходять до висновку, що датою народження слід вважати дату, що в сім’ї де Рибасів, про що свідчать знайдені сімейні документи — 13 вересня 1751 року.
Хосе був добре освічений, знав шість мов (іспанську, італійську, латину, англійську, французьку та німецьку; а пізніше до них додалася і російську). Ще в підлітковому віці був зарахований до неаполітанської гвардії — Самнітського піхотного полку у чині підпоручика. Його батько, каталонський дворянин дон Мігель де Рібас, мав чин директора в Міністерстві морських і військових сил Неаполітанського королівства.
У 1769 на Середземному морі з’явились російські кораблі. Командуючий флотом адмірал Олексій Орлов шукав молодих офіцерів і запропонував неаполітанцю перейти на службу до себе. Той погодився, і вже дуже скоро прийняв участь у боях з турками, зокрема у Чесменській битві.
У подальшому де Рібас виконував роль особистого кур’єра та офіцера для особливих доручень при О. Орлові. Зокрема, саме де Рібасу було доручено розшукати в Лейпцигу та доправити до Росії позабрачного сина Катерини ІІ Олексія Бобрінського. Успішне виконання завдання підвищило авторитет молодого неаполітанця.
Петербурзьку службу де Рібас починав у чині капітана Сухопутного шляхетного кадетського корпусу та водночас вихователем того самого Олексія Бобринського, що був сина Катерини II та Григорія Орлова. Після того, як Бобринський досяг повноліття, вихователь залишився без діла, та й не вважав Рибас виховання своїм покликанням, хоча й отримав у корпусі чин полковника.
Не одразу йому вдалося просунутись по службі. Де Рібас звернувся до Потьомкіна. Він успішно брав участь у переговорах, якими завершилося приєднання Криму до Російської імперії, приймав неаполітанців, які прибули до Росії, і показував їм нові порти на півдні.
В 1788 де Рібас брав участь у битві з турецьким флотом на Дніпровському лимані, за що був нагороджений орденом Святого Володимира 3-го ступеня. Восени 1789 року він запропонував посилити Чорноморський флот, піднявши затоплені в Очакова турецькі судна. Командиром авангарду в корпусі генерала Гудовича де Рібас самостійно брав укріплений замок Хаджибей, з’єднаний із сушею вузьким перешийком. На морі стояла сильна турецька ескадра. Проте вночі з невеликим загоном та кількома гарматами де Рібас пройшов перешийок і рішуче атакував фортецю. За чверть години Хаджібей узяли. За військові успіхи де Рибаса нагородили орденами Святого Георгія 3-го ступеня та Святого Володимира 2-го ступеня.
У 1790 році бригадир де Рібас створив з трофейних і піднятих з дна суден флотилію, яку привів на Дунай, захопив турецькі батареї, що захищали вхід у річку, і, розсіявши ворожу флотилію, опанував Тульчу і Ісакчу. Також він сприяв взяттю Ізмаїла, знищивши під фортецею турецьку флотилію. Нагородами за ці перемоги була йому шпага з діамантами та 800 душ селян.
Можливо, саме де Рібас склав схвалений Суворовим план взяття Ізмаїла. У всякому разі, йому дісталося одне з найважливіших завдань. У той час як 6 колон за підтримки берегових батарей мали атакувати стіни і ворота з суші, флотилії належало висадити десант і наступати з менш укріпленої прирічної сторони.
10 грудня зі сходом сонця флотилія йшла до фортеці на веслах, ведучи вогонь. Під прикриттям артилерії о 7 годині ранку почалася висадка, незважаючи на опір 10 тисяч турків і татар. На світанку противник відступив усередину фортеці. Але жорстокий опір тривав усередині міста до 11 години. За дві години зберігалися лише окремі осередки оборони в ханах (готелях), мечетях, казармах.
В одному з ханів зібралося кілька тисяч людей. Помітивши це, де Рібас зібрав сотню солдатів під командою полковника Меліссіно. Їх він поставив на вулиці як авангард колони, сміливо наблизився до хана. Далі Де Рібас холоднокровно зажадав скласти зброю, якщо турки не хочуть, щоби їх всіх порубали. Обложені підкорилися. Так само Рібасу вдалося змусити здатися кілька сотень турків у двох інших ханах. Він прийняв капітуляцію мухафіса (губернатора міста) паші Мемеда.
У 1791 році де Рибаса виробили в контрадмірали. Він сприяв наведенню мосту під час переправи армії через Дунай. Потім брав участь у битві при Мачині. Він був серед тих, хто брав участь у переговорах із турками та підписав мирний договір. У цю кампанію його нагородили орденами Святого Георгія 2-го ступеня та Святого Олександра Невського.
У мирні роки контрадмірал залишався командувачем Чорноморським гребним флотом і не раз готував його, коли виникала небезпека війни з Туреччиною. У 1793 році його виробили у віце-адмірали. Однак особливо значні успіхи де Рібаса у створенні торгового порту на Чорному морі.
Із трьох проектів, де будувати торговельний порт, ухвалили варіант де Рібаса – спорудити його на місці фортеці Хаджибей. На початку 1792 року прийшов указ Катерини ІІ, а влітку 1794 року архієпископ уже освятив місто і порт Хаджибей, незабаром перейменований в Одесу. Керував будівництвом де Рібас. Взявши за зразки Геную, Ліворно, Неаполь, він проектував місто, військову гавань та купецьку пристань. Там, де ставили сходи для взяття турецької фортеці, започаткували майбутню Дерибасівську — центральну вулицю Одеси. В Одесі базувався і Чорноморський гребний флот.
Одеса, в якій значилося в 1793 році всього 10 осіб, до 1799 року мала, крім гарнізону, 4573 мешканці. З’явилися перші підприємства, існували 60 казенних та 353 обивательські будівлі, 234 землянки. Головним призначенням Одеси стала торгівля, переважно вивіз хліба. До кінця століття в місті налічувалося понад 400 лавок, жили великі купці-оптовики. З 1795 по 1797 торговий обіг Одеси подвоївся. Згодом місто стало найбільшим морським портом імперії на Чорному морі. Таким чином, роль де Рібаса у створенні нашого міста важко переоцінити.
У 1796 році новий імператор, Павло I викликав де Рібаса в Санкт-Петербург. Той був членом адміралтейств-колегії, з 2 січня 1798 року став генерал-крігскомісаром. 8 травня 1799 року імператор підвищив де Рібаса в адмірали «за гарне виправлення дорученої комісії». В наступному призначив «понад покладених на нього посад» керівником Лісового департаменту, залишивши в званні генерал-крігскомісара. Але 1 березня 1800 року звільнив зі служби через зловживання у лісових доходах.
Ображений адмірал прийняв участь у змові проти Павла I. У розмові з графом Петром Паленом рекомендував традиційні італійські засоби — отруту та кинджал. Потім запропонував перевернути човен із заарештованим імператором на річці.
Однак захворів президент адміралтейств-колегії. Імператор 30 жовтня змінив гнів на милість і прийняв де Рібаса на службу. Йому було доручено готувати доповіді про флот. Моряк міг зайняти вищу посаду у морському відомстві, але раптово у грудні 1800 року захворів. Пален знаходився при ньому невідлучно, щоб хворий у маренні не видав змовників. Є припущення, що саме граф Пален і отруїв адмірала, щоб той, увійшовши в ласку, не попередив Павла I про змову.
Помер де Рібас 2 грудня і похований на католицькому цвинтарі Санкт-Петербурга. Напис на могилі російською наступний: «Йосиф де Рібас, адмірал, російських орденів Олександра Невського, Георгія Побідоносця, Святого Володимира 2-го ступеня кавалер і ордена Святого Іоанна Єрусалимського командор, 1750-1800». Але головна пам’ять про де Рібаса – не пам’ятник, а заснована ним Одеса.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
