Одеські підземелля: радіоактивні артефакти та бункер для партійної еліти

Одеса — місто, що зачаровує своєю красою: величний оперний театр, сонячні пляжі, вузенькі класичні вулиці та сяюча Дерибасівська. Але під цими мальовничими краєвидами ховається інший світ — темний, загадковий і сповнений таємниць. Це одеські катакомби, найбільша у світі мережа підземних ходів, що за міськими легендами нараховує сотні, якщо не тисячі. Сьогодні ми спустимося в ці лабіринти, щоб дізнатися, як вони народжувалися, які історії зберігають і чому досі залишаються непізнаними навіть для місцевих жителів.

За приблизними оцінками, довжина одеських катакомб сягає 2500 кілометрів. Це справжнє підземне місто, яке складається з шахт, природних печер, дренажних систем, бункерів і навіть винних погребів. Їхнє походження пов’язане з видобутком вапняку в XIX столітті, коли камінь використовували для будівництва будинків. Але з часом катакомби стали чимось більшим: притулком для партизанів, схованкою контрабандистів і навіть бомбосховищем у роки Холодної війни. Тож давайте зануримося в цей підземний світ і відкриємо його найцікавіші куточки.

Катакомби Молдаванки: ворота до підземного лабіринту

Один із найвідоміших входів до катакомб розташований у районі Молдаванки — історичній частині Одеси, що колись славилася як осередок контрабандистів і злодіїв. Сьогодні тут працює музей “Таємниці підземної Одеси”, який запрошує відвідувачів спуститися на глибину 25 метрів. Кожен, хто наважується на цю подорож, отримує каску й ліхтарик — і вперед, у темряву.

Перше, що вражає в катакомбах Молдаванки, — холод. Температура тут тримається на рівні 13 градусів за Цельсієм навіть у найспекотніший день. Одним із ключових об’єктів цього підземелля є старий протиядерний бункер часів Холодної війни. Його побудували в 50-х роках XX століття, коли СРСР готувався до можливої ядерної атаки з боку Заходу. Як нині відомо, бункер мав стати частиною мережі укриттів, здатних захистити тисячі людей, і зокрема – місцеву партійну еліту.

Сьогодні він виглядає моторошно: іржаві радянські прилади, обірвані дроти, задушливе повітря й напівзатоплена машинна зала, де вода стоїть по коліна. Але колись тут була ціла інфраструктура — від електрогенераторів до запасів їжі та потужної системи вентиляції.

Поруч із бункером починається так звана “дика” частина катакомб — старі шахти, де колись добували вапняк. Тут на стінах можна побачити малюнки вугіллям, залишені робітниками чи пізнішими дігерами та дослідниками. Деякі з цих малюнків супроводжуються написами — від простих дат до загадкових фраз, які і досі ніхто не може розшифрувати.

Місцеві гіди, як-от Леонід Аштуленко, що присвятив катакомбам понад 50 років життя, кажуть, що ці написи — ключ до розуміння історії підземель. Він навіть працює над книгою про цей своєрідний печерний живопис, хоча знайти фінансування для такого проєкту в Одесі, тим більше зараз непросто.

Партизанський музей у Нерубайському

Приблизно за 17 кілометрів від центру Одеси, у селі Нерубайське, розташований ще один знаковий об’єкт — Музей партизанської слави. Ці катакомби стали притулком для радянських партизанів під час Другої світової війни, коли Одесу на довгі роки захопили румунські та німецькі війська. З серпня 1941-го по квітень 1944 року тут переховувались та вели різноманітну вредоносну роботу численні підпільні загони, які нападали на ворожі склади, підривали залізниці й передавали розвіддані.

У музеї відтворено побут партизанів: підземна кухня з грубою піччю, лазарет із саморобними ношами, командний пункт із картами й раціями. Температура тут не піднімається вище 10–12 градусів, а вологість сягає 90%. У таких антисанітарних умовах бійці жили місяцями, виходячи на поверхню лише вночі. Одна з історій, яку люблять розповідати екскурсоводи, — про те, як партизани влаштували засідку на німецький конвой прямо з катакомб, використавши один із численних виходів. Ця акція урятувала десятки життів і стала справжньою легендою, хоч і напевно прикрашеною, як і годиться.

Під час відвідин музею вражає не лише героїзм, а й масштаби підземель. Ходи тут тягнуться на десятки кілометрів, і багато з них досі не досліджені. Є навіть чутки, що один із тунелів веде до Чорного моря, хоча це, швидше, фантазія місцевих.

Відлуння епохи Мішки Япончика

Катакомби Одеси завжди приваблювали тих, хто жив поза законом. У XIX столітті, коли місто стало великим портом, підземелля використовували контрабандисти. За переказами, знаменитий злодій Мішка Япончик ховав у катакомбах награбоване золото. Легенда про “золотий корабель” — скарб Япончика, захований десь у районі Молдаванки, — досі хвилює шукачів пригод. Але катакомби в ті часи не лише багатства.

У ті ж роки тут діяли банди, що викрадали молодих дівчат і переправляли їх до Туреччини чи Греції для роботи в борделях. В ті суворі часи у підземеллях навіть облаштовували спеціальні камери для полонених. До наших часів такі камери не збереглися, але в газетах Одеси того часу можна знайти відомості про те, що бідолашні батьки шукають свою дочку, яка невідомо як і куди поділася з батьківського гнізда. Бізнес пішов на спад тільки після рішучих дій поліції та початку протистояння одних банд іншим в боротьбі за першість у рекеті. Зрештою, бандити фактично перебили один одного, а ті що залишились, зайнялись більш простим та дохідним рекетом одеських закладів.

Підземне озеро і виноробні та старе – не значить погане

Не всі катакомби пов’язані з війною чи злочинністю. У деяких частинах підземель є природні печери з карстовими озерами. Одне з них, за розповідям спеціалістів, розташоване під околицями Одеси й має кришталево чисту воду. Місцеві спелеологи кажуть, що ці озера утворилися через підземні джерела, які досі живлять катакомби.

А ще в XIX столітті заможні одесити використовували прохолодні підземелля як винні погреби. Температура й вологість тут ідеально підходили для зберігання вина. Деякі з цих сховищ збереглися до наших днів, хоча доступ до них мають лише поодинокі ентузіасти. Кажуть, що колись у катакомбах знайшли бочку вина, датовану 1870-ми роками, але її подальша доля невідома — може одесити одразу її продегустували, а можливо, вона і досі чекає на свого відкривача.

У 2022 році, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, катакомби знову згадали як доступні укриття. В ті часи десятки волонтерів у перші місяці війни чистили старі радянські бункери під Молдаванкою. Вони прибирали сміття, фарбували стіни, проводили електрику й запасали воду. Один із таких бункерів, розташований на глибині 30 метрів, міг урятувати сотні людей від авіаударів в разі потреби. Ця робота нагадала одеситам, що їхнє підземне місто — не просто туристична цікавинка, а й спадщина, яка може захистити.

Сьогодні катакомби частково відкриті для туристів, але більшість із них залишається недослідженою. Місцеві активісти, як-от згаданий Аштуленко, борються за те, щоб підземелля отримали статус одеської пам’ятки такого ж рівня, як Оперний театр чи якісь інші знакові будівлі чи вулиці міста. І хоча місто не поспішає вкладати кошти в їхнє вивчення, ентузіасти вірять: катакомби ще розкажуть свої історії. Наразі Одеса ще не дуже розкрила потенціал своїх підземель, на відміну від Львова, наприклад.

Спускаючись у ці підземелля, відчуваєш себе дослідником, який ступає туди, де час зупинився. І хто знає — можливо, наступного разу, прогулюючись Дерибасівською, ви подумаєте: а що ж ховається прямо під моїми ногами?