Історія одеських ринків почалася разом із самим містом. Коли було засновано Одесу як порт і торговий центр, торгівля стала основою її розвитку. Завдяки вигідному розташуванню на перетині морських і сухопутних шляхів місто швидко привабило купців із Росії, Греції, Туреччини й Італії. Перші базари з’явилися стихійно: селяни й моряки торгували рибою, хлібом і тканинами. Але вже на початку XIX століття Одеса потребувала організованих ринків, щоб упорядкувати цей хаотичний рух товарів.
Вже наступного року після заснування Одеси — в 1795 році з’явився Вільний ринок спеціально для продажу життєвих припасів, потім він став Старим базаром , а ще пізніше Товкучим ринком . Одночасно з’являються Червоні ряди (нині Червоний провулок) для продажу мануфактурних товарів та Грецький базар (нині Грецька площа та Грецька вулиця).
У 1799 року купцям Афанасьєву, Самарину та інших. було дозволено будувати кам’яні крамниці окремому місці за Вільним ринком убік степу на продаж м’яса і різання худоби. У 1804 році по вулиці Н. Рибної (нині вул. Пантелеймонівська) будуються Рибні ряди , а потім, на сьогоднішній вул. Садовій — Садові ряди. Грецький базар був побудований 1810 року архітектором Ф. Фраполі.
Історія «Привозу» починається з 1827 року , коли на Привізній площі було побудовано величезний ринок. З того часу він став головним ринком Одеси. 1842 року за проектом архітектора. Т. Торичеллі на розі вулиць Катериненської та Ланжеронівської було побудовано Пале-Рояль, oj у дослівному перекладі означає «Королівський палац» – і складався він з 44 торгових крамничних галерей. У цьому ж році на площі Старого ринку архітектор Г. І. Торічеллі побудував будівлю — торгові ряди по Великому проспекту (нині проспект Миру).
Зі звіту пана Лорера (Міське управління) відомо, що вже в 1797 році «Всякий базар» (тоді Російський та Грецький) мав свого наглядача або, так званого «базарного», обов’язки якого визначалися особливою інструкцією Міського управління. У 1798 році замість доглядачів засновані посади базарних наглядачів, на яких покладалося спостереження за тим, щоб не було перекупу, дорожнечі життєвих запасів та інших зловживань, як на міських ринках, так і при митниці.
Подальшому розвитку Привозу і здобуття ним цивілізованого вигляду сприяла аж ніяк не сприятлива обставина — чума. Під час епідемії чуми 1902 року ринок став розсадником хвороби. Виявилося, що всі хворі стосувалися Привозу. Після дезінфекції площі карболкою та вапном вирішили видати торговцям компенсації та нещадно випалити більшу частину будівель на ринку.
Ця обставина стала поштовхом для капітальної перебудови ринку та запровадження на ньому базових санітарних норм. До кінця 1902 року на Привозі з’явилися численні кам’яні споруди. Найвідомішим із них вважається Фруктовий пасаж, побудований за проектом архітектора Федора Нестурха , який складався з чотирьох корпусів, з’єднаних арками.
На Новому ринку прийняли рішення формувати торгові ряди з кам’яних споруд, а старі дерев’яні зносити. Але щойно на території Нового з’явилися перші солідні кам’яні споруди, як тут же як конкуренти з’явилися ті самі тимчасові дерев’яні лавки. І вже 1 квітня 1812 року до Будівельного комітету надходить перша скарга від купців на «дерев’яних крамарів». За рішенням Комітету, всі незаконні дерев’яні споруди Нового ринку були знищені.
Починаючи з 40-х років XIX століття, за проектом архітектора Н. С. Козлова, на території ринку звели перші двоповерхові торгові будинки з відкритими галереями. У цей же час на Херсонській площі, поряд із ринком, розпочали будівництво Стрітенської церкви. Закладка старовинного храму відбулася 23 квітня 1842, а 28 вересня 1847 — його освячення. Стрітенський храм став однією з найулюбленіших святинь торговців та міщан, що мешкали в районі Нового базару. На жаль, у 1930-х роках Стрітенську церкву було зруйновано.
У 1832 році міська влада прийняла рішення про створення Скотського базару, що має безпосереднє відношення до нинішнього Староконного ринку. Для ринку виділили належну місту ділянку за Петропавлівським храмом на Молдаванці. Влітку 1833 рішення було реалізовано і цю дату можна вважати датою створення нинішнього Староконного ринку. Але до цієї назви ще далеко, а поки ринок називається Скотським ринком.
Торгівля на подібних базарах кипіла — у дерев’яні огорожі заганяли і виганяли тварин, що чекали своєї долі: верблюдів, овець, ослів, коней, корів — список можна продовжувати довго. Постійне накопичення сотень продавців і покупців, які здійснюють комерційні угоди, сотні фур та ридванів. При цьому був порядок — кожен вольєр призначався для окремого виду худоби і постачався пояснювальними написами. Продана тварина обов’язково обліковувалося за допомогою квитка, що давало легалізацію угоди. Для цього на базарі знаходився державний чиновник, і такий підхід дуже ускладнював збут на ринку краденої худоби.
Активний побут ринку не міг не вплинути на формування прилеглих вулиць, пустирів та провулків, перетворюючи їх і ринок на єдиний організм. Приїжджі покупці та продавці зупинялися на розташованих поблизу заїжджих дворах біля Водяної балки. Свій транспорт можна було залишати в «гаражі» — спеціальному місці на базарі. У цьому ж гаражі можна було продати, купити чи обміняти свої вози та фури – чим не перший авторинок Одеси?
Сотні тварин і людей треба було чимось годувати — з’явився ринок провіанту, фуражу, почали забудовуватись довколишні ділянки землі і через короткий час частина базару виявилася зайнятою кварталом житлових будинків. Торгівля худобою стала проблемною і на рубежі 1840-1850-х скотопригінний ринок перемістили на Нову Кінну площу, а ще через кілька років, у середині 1850-х, за колишнім скотарським базаром зміцнюється знайома всім нам назва — Старокінний ринок.
З перенесенням скотопригонного ринку Старокінний ринок втратив приплив продавців і покупців, оборот грошей і за всіма законами розвитку торгівлі повинен був захиреть і в кращому разі перетворитися на маленький ринок міської околиці. Але сталося зовсім інакше.
Утворення Скотського ринку збіглося в часі з періодом створення і розквіту Новоросійських скачок. Ці кінні змагання проводилися ще за Ланжерона, але офіційне, Високе затвердження отримали за правління Воронцова. Таким чином у всій Новоросії в аристократії та забезпечених людей різко зріс інтерес до купівлі-продажу породистих коней, кіннозаводства і їм доводилося відвідувати Скотський базар.
Зайве говорити, що утримання коней тісно переплетено зі змістом мисливських собак. І для перших і для других потрібна амуніція. Все це удосталь пропонувалося на Староконному ринку, який згодом знайшов іншу, не менш відому назву — Охотницький, або Охотницька (малася на увазі, ймовірно, площа). З розвитком кінного спорту популярність у аристократії набула риболовля, яка була до того простою людиною. Згодом з’явилася торгівля пернатими та іншими домашніми тваринами, що на багато десятиліть визначило обличчя Староконного ринку як місця, де можна купити домашнього улюбленця та супутні товари.
Революція 1917 року й громадянська війна вдарили по ринках. У 1918-1920 роках, коли Одеса переходила з рук у руки — від більшовиків до білих і назад, — торгівля майже зупинилася. Привіз спорожнів через брак товарів: порт блокували, а селяни припинили постачання через бойові дії. Старокінний виживав завдяки бартеру — коней міняли на хліб, а молоко на одяг. Але вже в 1920-х, із початком НЕПу, ринки ожили. У 1925 році Привіз повернув собі статус «годувальника Одеси», а його оборот зріс до 5 млн рублів завдяки кооперативам і приватним торговцям.
Після революції Привоз, на хвилі повсюдної зміни історичних назв в Одесі, спробували перейменувати на Жовтневий ринок. Але пам’ять одеситів виявилася сильнішою за більшовизм: нова назва ринку так і залишилася тільки на папері. У 20-х роках XX століття директором Привозу призначили відомого одеського афериста Якова Піремана . Вважається, що цю посаду він отримав за великий хабар. Піреман, який очолив ринок, обклав даниною всіх торговців і привласнив собі виділені на реконструкцію ринку 230 тисяч бюджетних рублів. Однак кар’єра «одеського Корейка» не мала щасливого фіналу: 1927 року його засудили та розстріляли за розкрадання в особливо великих розмірах.
Друга світова війна стала новим випробуванням. У 1941 році, коли Одесу окупували румунські війська, Привіз і Старокінний продовжували працювати, хоч і в обмеженому режимі. Окупанти дозволили торгівлю, але конфісковували частину товарів для своїх потреб. У 1942 році на Привозі торгували переважно картоплею, рибою й контрабандним тютюном, а на Старокінному — старим одягом і худобою. Після визволення в квітні 1944 року ринки відроджувалися повільно: у 1945 році Привіз працював лише на третину потужності через зруйнований порт і голод у регіоні.
У 70-ті та 80-ті роки в СРСР повсюдно був дефіцит продуктів. Але не на Привозі та інших одеських ринках. Тут продавали осетрів, червону рибу, чорну та червону ікру, м’ясо, сир, ковбаси, хоч ціни кусалися. Місцеві спекулянти продавали «фірмові речі», пошиті у підпільних цехах міста. Але коштували речі майже стільки ж, скільки їхні закордонні оригінали. Тим не менш, в ті роки і це було на розхват. Можна сказати, що Привоз був оплотом фарцовщиків, про яких можете почитати тут.
Сьогодні одеські ринки не здають своїх позицій – Привоз, Новий та Старокінний, з’явились і нові. Наприклад, набрав популярності 7-й кілометр, який утворився в останні роки існування СРСР та особливо «розквітнув» у 90-і роки, коли всі продавали все що могли знайти. Це було місце активної діяльності так званих «челноків», які привозили контрабандний товар з-за кордону та реалізовували його вже в Україні. Дехто цим годував сім’ю, а дехто збудував на цьому свій статок – як-то кажуть, у кожного свій гешефт. Але всі одесити знають: якщо вам потрібна свіжа риба, м’ясо чи овочі, треба як і сотню років тому, просто зайти на Привоз та поспілкуватись з продавцями. Окрім власне товару, вам «продадуть» ще і безцінне – одеський колорит та гумор.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
Мало хто не знає про одеський Пасаж. Навіть сьогодні ця будівля вражає уяву своєю величчю та розкішшю, а сотню років тому це взагалі був справжній архітектурний шедевр. Для тих часів це був справжній універсальний магазин,…
