Спочатку ця вулиця називалася Колонія верхня. З’явилася вона 1815 року. Відомо, що 200 сімей німців склали колонію, тобто Німецьку вулицю на північ і Ремісничу (нині Осипова) на південь від фортеці. Пізніше вулиця називається Верхня німецька колонія, потім Колоністська, лише після цього з’являється назва Німецька вулиця.
У 1901 р. вулицю перейменовують на вулицю Новосельського. Вона була так названа на честь Миколи Олександровича Новосельського, таємного радника, обраного на посаду одеського міського голови у 1867 р. На цій посаді він пробув до 1878 (обирався на чотири терміни). За роки його перебування на посаді як міський голова для Одеси він зробив чимало.
Засновано Одеське торгове народне училище, поглиблено та розчищено акваторію Одеського порту, проведено нову гілку водопроводу, засновано товариство куяльницько-хаджибейських соляних промислів та Одеське кредитне товариство. Дуже багато зроблено для благоустрою міста, зокрема облаштування міських бруківок. На подяку за його плідну діяльність було вирішено вулицю, яка називалася Ямська, перейменувати на вулицю Новосельського. З 1923 р. вулиця мала ім’я Василя Олександровича Островідова, оперного співака, священика, учасника боротьби за зміцнення радянської влади на Одещині.
Ім’я одеського міського голови Миколи Олександровича Новосельського цій вулиці повернули лише 1995 року. Але невблаганний час уже давно перегортав сторінки її історії, на яких залишилася забута всіма кав’ярня Христо, мальовнича майстерня Немировського, молочний магазин Шумана, «меблева торгівля» Вайнштейна, пекарня відомого кондитера Меліссарато, перукарня Гололака, фабрика панчішно-трикотажних виробів абсолютно вийшли з вживання, але такі зручні та практичні гамаші, або теплі панчохи, що закривали ногу від взуття до коліна.
Крім цих, здебільшого невеликих закладів, на вулиці Новосільського було правління Акціонерного Товариства «Одеський газоген», яке виробляло рідку вуглекислоту, та агентурно-комісійні контори, що спеціалізувалися на оптовій торгівлі шкіряними товарами, мануфактурою, зерном. Також тут тримали свої представництва такі широкої популярності фірми, як «Сараджев Б.В.», чий чудовий коньяк дружно цінували гурмани по всій Росії, «Волзько-Чорноморське акціонерне Товариство» — постачальник гасу та нафти, які тоді ще ніхто з пожадливістю не називав енергоносіями, «Мерседес», що випускала не тільки автомобілі, що завойовували світовий ринок, але і моторні човни, причому відмінних морехідних якостей, Шліссельбурзька ситценабивна мануфактура тощо.
Однією з колишніх специфічних рис вулиці був колись свого часу і свого роду видавничо-поліграфічний комплекс підприємств та закладів. Так, у будинку №91 містилися представництва німецьких фірм «Клейм та Унігер», «Закс і Ко», «Альберт і Ко» з виробництва друкарського приладдя, шрифтів, ротаційних машин, і там же — друкарня Хорошанського.
А по-сусідству гриміла машинами друкарня А. Фінкеля — редактора газети «Одеська пошта», сімдесятитисячний тираж якої через копійчану ціну не залежувався на прилавках кіосків і в сумках усюдисущих хлопчаків-газетників: «А ось телеграма від Фінкеля Абрама!»
Але цілком винятковим у цьому сенсі був будинок № 66, де розташовувалося гідне окремого оповідання наукове видавництво «Матезис», серед засновників якого був професор Новоросійського університету математик С. О. Шатуновський, книжковий склад Шаргородського, представництва видавництв «Гриф», «Дешева книга «, «Північне», «Космос» і друкарня М. Шпенцера, чия дочка в міру сил і таланту посприяла літературній славі Одеси під ім’ям Віри Інбер. І по всій вулиці майже рівномірно розташовувалися шість магазинів паперу, один з яких тримала мадам Борушек.
Ласучи знаменитим одеським морозивом, затиснутим між двома хрусткими вафельними платівками, мало хто знав, що вони випечені в закладі мадам Домбровської, зате багато господинь з навколишніх будинків перебували постійними покупницями, а тому отримували кредит у бакалійних лавках Горохівської, Микольської, Петрової, Ямпільської.
До ріжучого ока «білизни» доводили білизну в пральній мадам Олександрової, з ранку до вечора стрекотали швейні машинки «дамсько-кравецької майстерні» мадам Рутман, безліч дівчат набули ремесла в школі крою і шиття мадам Наталі. Господарка «Модної майстерні» мадам Томашевська з ходу могла відзначити найменші варіації фігури своїх постійних клієнток: «Слава Богу, на ваші боки вже треба шити не так, як минулого літа». Звісно, це були традиційні для жінок види підприємницької діяльності.
Але ж і представництво відомої московської парфумерно-косметичної фірми «Зіу А. і Ко» на Новосільському, 57, очолювала ніхто інша, як пані Златкіс, вода в лазні, яка розташовувалась у будинку №47, не була менш гарячою через те, що її тримала мадам Ситникова, і могутні биндюжники з повагою ставилися до господині свого «заводу візничого промислу» мадам Мініної.
Тільки потім жіночий, так само як і чоловічий, так само як і бізнес взагалі, на десятиліття був зведений до зневажуваного, переслідуваного і караного заняття, а на зміну комерційній зметці та стратегії ділової людини запанувало коротке і різке, як ляпас чи удар хлиста приборкувача, безжальне слово «план» — за всяку ціну, попри все, під страхом всього… На щастя, зараз ця дурість давно позаду.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
