Вулиця Пастера (колишня Херсонська) простяглася від Старопортофранківської до Преображенської. Що примітно: ця вулиця майже 100 років не перейменовувалась, а це велика рідкість для Одеси.
Вулиця Пастера — одна із найстаріших в Одесі, вона з’явилася 1824 року і тяглася від Херсонського скверу та Старопортофранківської до вулиці Преображенської, упираючись у Міський сад та з’єднуючи бандитську Молдаванку з центром. До революції вулицю Пастера теж називали Херсонською, її описував у своїх творах Пушкін, але 1923 року перейменували на честь французького мікробіолога Луї Пастера.
Оскільки в цих краях жили і працювали видатні вчені, вулицю цілком можна назвати Меккою науки: свого часу тут розмістилися міська бактеріологічна станція, лікарня, в якій працювали хірурги Пирогов та Скліфосовський. Не дивно, що й сьогодні на Пастера можна спостерігати молодих людей у білих халатах — тут знаходиться одеський медин та корпуси університету імені Мечникова, зокрема й головний корпус вишу. До речі, сам Ілля Мечников жив у будинку №36. А зараз його ім’я носить виш та одна з вулиць на Молдаванці.
Найдавніший будинок Одеси, якщо вірити старожилам, історикам та краєзнавцям, розташувався аж ніяк не в історичному центрі міста, а у забутому «гирлі» бандитської Молдаванки. Це перший будинок, що покосився на краю Херсонського скверу, по лівій стороні вулиці Пастера. Він заслуговує на увагу, оскільки, імовірно, він старший за саму Одесу. У зовні непримітній будівлі з вузькими віконцями та баштами, за легендою, знаходилася турецька митниця… До речі, сквер сучасники запустили, збудувавши у 2008-му році тут автозаправну станцію та викликавши гостре обурення громадських працівників.
Відразу за сквером розкинувся колись шикарний комплекс міської лікарні, 1806 будівлі, що більше нагадує маєток. «У лікарню приймаються хворі обох статей, усіх станів, із внутрішніми, хірургічними, венеричними та гінекологічними хворобами», — писала «Вся Одеса» 1912-го. А працювали тут уже відомий нам винахідник ефіру для безболісних операцій хірург Пирогов та його послідовник, автор праць з військово-польової хірургії черевної порожнини професор Скліфосовський.
Наступна за інфекційкою – публічна, а нині наукова бібліотека імені Горького, збудована за указом імператора Миколи II. Читальня стала другою у Російській імперії публічною бібліотекою після імператорської у Санкт-Петербурзі, і першою — в Україні. Це стало можливим завдяки громадській ініціативі міста та проханню графа Михайла Воронцова.
Останній дарував зібрання дорогих і унікальних творів: 600 томів французьких класиків у розкішному виданні Фірмена Дідо. Приклад графа наслідували багато одесити, так кількість книг швидко збільшувалася. Сьогодні фонди бібліотеки налічують близько п’яти мільйонів книг, рукописів та періодичних видань. У цьому будинку також жив онуковий племінник Йосипа Дерибаса Олександр.
Навпроти бібліотеки, праворуч вулиці Пастера, розташувалася будівля казначейства, побудована в 1906 році. За словами краєзнавців, установа увійшла до історії кримінальної Одеси завдяки зухвалому нальоту грабіжників у 1919 році. Сюди на авто приїхали елегантно одягнені молодики та запропонували службовцям пройти в одну кімнату та співати «Яблучко». У цей час грабіжники під шумок винесли п’ять мільйонів карбованців. Багато хто тоді підозрював Мішку Япончика, але факти не підтвердили причетність знаменитого бандита до цього пограбування. Він у ту пору займався зовсім іншими справами, які і призвели його до загибелі.
Повернувшись на непарну сторону вулиці, поряд із бібліотекою ви помітите Український театр імені Василька. Мало хто пам’ятає, що у 1903 році тут збудував свій театр актор та антрепренер Сибіряков. На його підмостках танцювала божественна Айседора Дункан, читав свої «поези» про ананаси в шампанському поет-футурист Ігор Северянин, співав блатні пісеньки про двох урканів, що втекли з одеського кічмана, бешкетник Утьосов. У повоєнні роки тут працював народний артист СРСР Василь Василько, ім’я якого носить театр у наші дні.
Ще через квартал, за перетином з вулицею Конною, у старовинній будівлі 1834 року будівлі, розташувалася школа. Історики згадують, що тут жив радянський та американський астрофізик Георгій Гамов (відомий за кордоном також як Джордж Гамов), член Національної академії наук США, автор теорії «гарячого Всесвіту», який розрахував генетичний код. Одесит вимушено став американським вченим: 1933 року він поїхав у відрядження на Захід і не став повертатись назад, щоб вільно займатись наукою.
Крім того, в цьому ж будинку мешкав підприємливий антиквар Гохман, який заробляв на тому, що продавав давньогрецькі та давньоримські цікавинки, знайдені в землях Північного Причорномор’я. Щоправда, справжніх артефактів на той час було мало, і на замовлення Гохмана одеський ювелір, що нічого не підозрював, виготовив золотий шолом, прикрашений зображеннями сцен з міфологічних сюжетів. Історики кажуть, що шолом настільки схожий на виріб з «прекрасного далека», що в 1896 Гохман видав його за знайдену в розкопках тіару царя скіфів і навіть примудрився продати її в Лувр.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
