День 8 вересня 1883 року видався в Одесі по-літньому спекотним: сонце палило просто немилосердно. Проте святково одягнена, спрагла видовищ публіка різних станів і звань попрямувала у бік Зовнішнього бульвару, де поблизу Херсонської поліцейської дільниці, навпроти міської лікарні, очікувалося відкриття притулку для бідних і убогих, утвореного зусиллями Одеського товариства піклування жебраків.
42-річний Абрам Бродський оселився в Одесі 1858 року, перебравшись до Південної Пальміри з Північної. Абрам з’явився на світ у містечку Златополь – волосному центрі Чигиринського повіту Київської губернії, де на той час жили його батьки – Меїр Шор-Бродський та Міріам Ітель. З енциклопедії Брокгауза і Ефрона випливає, що Меїр був правнуком рабина Олександра Шора, який жив наприкінці 17 століття в Жовкві, а потім переселився в галицьке містечко Броди, звідки і пішло їхнє прізвище. У Меїра Бродського та його дружини було 5 синів – Абрам. Зельман, Ісаак. Ізраїль та Йосип. Згодом Ізраїль став засновником династії «цукрових королів», відомий своїми щедротами.
А тон благодійності поставив старший із братів. 1855-го Абрам, який змінив по батькові на Маркович, збудував у Златополі кам’яну будівлю для лікарні на 40 ліжок і забезпечив її утримання. Наступного року Абрам Маркович одружується другим шлюбом з 19-річною красунею Розалією Артурівною. На той час він уже мав 12-річного сина Самуїла. Після весілля-одруження сімейство відбуває до столиці імперії, де його глава стає купцем 1-ї гільдії. Але незабаром Абрам Бродський вирішує оселитися на півдні України.
В Одесі здавна жили земляки його батька — галицькі або, як їх називали, бродські євреї. Вони утворили тут численну, багату громаду та збудували синагогу в самому центрі міста, на розі Поштової та Італійської вулиць, як тоді іменувалися нинішні Жуковська та Пушкінська. А Абрам Бродський швидко і органічно вписався в колоритне життя Одеси, тримав на Старопортофранківській вулиці паровий млин, що приносив неабиякий дохід, з просторими при ньому складськими приміщеннями і мав кілька будинків, один з яких розташовувався на Гавані поруч із Міським садом.
Словом, в Одесі Бродський, як то кажуть, знайшов себе, а Одеса знайшла собі Бродського. А 1861 року він несподівано для всіх узяв на відкуп коробковий збір в Одесі. Нинішньому читачеві, відірваному від давніх життєвих реалій, вже треба пояснити, що коробковим збором, на ідиш — таксі, споконвіку називався стягуваний у містах і містечках внутрішньообщинний податок на кошерне м’ясо. Розміри коробкового збору та способи його справляння з м’ясоторговців встановлювалися міською владою за погодженням з керівництвом місцевої єврейської громади.
Рішення Абрама Бродського, який був, що називається, на увазі всієї Одеси, взяти на себе відкуп коробкового збору викликало у місцевих євреїв цілковите здивування: ну навіщо, скажіть на милість, такій відомій, багатій і, найголовніше, пристойній людині знадобилося зв’язуватися з цим давно скомпрометував себе справою?
Як виявилося, Бродський хотів упорядкувати цей процес, відійти від поширеної на тойчас практики зловживань. А отримані внаслідок зборів кошти Бродський бажав витратити на відкриття громадського благодійного закладу. Визнавши, що грошей з коробочного збору недостатньо, Бродський у листі до Талмуд-Тори запропонував в дар здавати свій цегляний будинок.
Але, як виявилося, і цих грошей було недостатньо. Додати ж до грошей Бродського міський єврейський комітет нічого не міг, адже не мав вільних коштів. Але рішення було знайдено. Вирішили, що кошти благодійника можна спрямувати на допомогу тим нужденним, хто вже знаходиться на утриманні Талмуд-Тори.
Після багатьох бюрократичних проблем, зрештою, питання було вирішене. 31 травня того ж таки, 1867 року, було підписано головний у цій справі документ — «Даровий запис», що нотаріально закріплює факт дарування Абрамом Марковичем Бродським належного йому на правах власності кам’яного про два поверхи будинку в Авчинніковському провулку одеському єврейському Товариству.
А через два місяці Товариство було офіційно введено у володіння будинком, і наприкінці року туди з дому Бортнікова на Преображенській вулиці перебралася Талмуд-Тора, в якій викладачем давньоєврейської мови був Юлій Бардах, батько легендарно відомого згодом професора, засновника одеської Станції швидкої допомоги.
На той час, мабуть, не без старання Бродського вирішено було не просто звертати дохід від подарованого будинку на утримання незаможних учнів Талмуд-Тори, а відкрити на ці гроші спеціальне при ній Сирітське відділення з повним пансіоном для 20 вихованців.
А у квітні наступного, 1868 року, за погодженням зі статс-секретарем Міністерства внутрішніх справ керівник Міністерства народної освіти затвердив складені піклувальниками та членами Комітету Талмуд-Тори «Правила». Відповідно до них під опікою Сирітського відділення приймалися «сироти-євреї чоловічої статі не молодше 6 і не старше 12 років, яких батьки мали постійне перебування в Одесі не менше 10 років». При цьому в першу чергу підлягали прийому круглі сироти, потім ті, хто не мав батька, який вважався годувальником сім’ї, і лише потім залишилися без матері.
Сирітське відділення Талмуд-Тори виконувало покладену нею благородну місію до 1879 року, та Абрам Бродський, що вперто не бажав відмовлятися від свого давнього задуму пожертвував п’ятдесят тисяч карбованців на створення справжнього Сирітського будинку і будівництво спеціального будівлі на Базарній, 5.
Сталося це, як ми вже згадували, влітку 1883 року. Притулок був оснащений гасовим освітленням, для опалення використовувалися термічні печі, влаштовано вентиляцію та проведено воду.
Абрам Маркович Бродський ще встиг бути опікуном влаштованого його стараннями Сирітського будинку, а після смерті благодійника в 1884 році цим закладом за доброю сімейною традицією опікувалися дружина Розалія Артурівна та син Самуїл Абрамович. З Авчинниковського ж провулка на Базарну, тільки в протилежний її кінець, перебралася тоді й Талмуд-Тора, до завідування якої вступив там «дідусь єврейської літератури» Менделе Мойхер-Сфорім.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
